Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

Історія філософії

Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

Розділ 1. Філософія в Стародавній Індії та Стародавньому Китаї

Актуальність дослідження витоків виникнення філософії аргументована низкою питань, що належать до числа нагальних для сучасного історико-філософського дискурсу. Це, зокрема: в чому полягає специфічність філософського знання? які критерії філософічності потрібно визнати для окреслення джерельної бази історії філософії? якою має бути методологія дослідження філософії Стародавнього світу? наскільки обґрунтованим є протиставлення "східних" та "західної" філософських традицій?

В умовах прийняття обґрунтованості потужної критики "модерних" або "класичних" історико-філософських теорій та концепцій, ми отримали підстави для істотного збільшення історико-філософської джерельної бази, Так зокрема, потребує аргументації традиційна настанова не вважати епічні та сакральні твори Стародавності такими, що є вагомим внеском не лише до історії становлення літератури але й філософії.

Зміни в способі пояснення ознак філософічності, невіддільно поєднані з відмовою від модерного європоцентризму, який найяскравіше був репрезентований у історико-філософській концепції Ф. Геґеля. У світлі зазначеного, актуалізованим постає питання про доцільність дотримання принципу монолінійності в аналізі історико-філософського процесу. Адже, осередком виникнення філософії переважна більшість сучасних дослідників визнає не лише культуру Стародавньої Греції, але й Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю. Водночас, ми не маємо підстав для ствердження генетично-дифузного зв'язку між цими подіями. Також суперечливим є питання про можливість відшукання елементів взаємовпливу між духовими традиціями Стародавнього світу. Тому обґрунтованою нам видається настанова дотримуватися принципу полі лінійності у історико-філософському зверненні до цілком самобутніх та оригінальних процесів формування філософських традицій Стародавніх Греції, Індії та Китаю,

Філософське запитування як вчинок особистості належить до простору самоконституювання людської сутності в умовах плинної дійсності наявного. В його здійсненні втілюється прагнення віднайти в мінливих обрисах унікальних явищ вічні закономірності і принципи, до яких можна було б усе звести і все зрозуміти. Більшість дослідників здійснюють аналіз проблеми виникнення філософії в контексті розрізнення і протиставлення міфологічного і наукового способів ставлення до світу. Однак, відмова від європоцентричного сповідування принципу історицизму актуалізувала низку проблем перекладу та методології дослідження філософії Сходу. Зокрема, суперечливим є тлумачення можливості розрізненого аналізу релігійної, міфо-поетичної та філософської складової духовних культур Індії та Китаю.

Є підстави стверджувати, що невід'ємною складовою міфологічного світогляду є очевидність тотальної спорідненості усього в світобудові. Сенс кожної події осягається інтуїтивно, за аналогією зі змістом міфів, в яких оповідається про унікальні, але повчальні історії з життя богів, божественних сил та людей. Для людини, що сприймає себе та світ навколо під впливом міфології, Всесвіт завжди постає зрозумілим, близьким та олюдненим. Філософія ж — це, передусім, результат формування нового світовідчуття, носії якого повсякчасно відкривають для себе нові обрії невідомого і незрозумілого. Філософування є результатом усвідомлення незбагненності або суперечливості того, що, здавалося б, є відомим з погляду міфічного пояснення. Філософське осмислення граничних основ людського буття і мислення спонукає до повсякчасного виходу рефлексуючої самосвідомості за межі безпосередності. Історію філософії не можна зводити лише до поступального процесу створення та накопичення теоретично обґрунтованих поглядів на світ, адже вона має безпосередній стосунок до живої пульсації особистісного пошуку.

Заперечення філософічності духовної традиції Сходу та протиставлення її філософії Заходу є результатом поверхового погляду на творчий доробок східних мислителів. Особливість та самобутність філософських традицій Індії та Китаю вимагають уважного аналізу сенсожиттєвих орієнтирів їх представників, виявлення парадигмальних параметрів здійснених ними філософських пошуків. Означене завдання, серед інших, становить основу написання даного розділу.

До числа визначальних основ філософської творчості мислителів Стародавньої Індії ми можемо віднести їх розуміння мети власних пошуків, яку нам не слід намагатися зрозуміти як осягнення відстороненої, абсолютної та всезагальної істини. Інд. філософія репрезентує повсякчасну єдність теорії та практики, причому остання завжди визнавалася першочергово-значимою. Мета філософування у культурі Стародавньої Індії - це особистісний вихід на новий якісний рівень буття, звільнення від тенет сансари та осягнення істини як безпосередньо актуальної очевидності. Водночас, така специфіка не заперечує раціонально-пояснювального способу міркування та наявності повноцінного інтелектуального дискурсу в писемній спадщині Стародавньої Індії. Інша справа, що логічна доказовість та несуперечливість теоретичного обґрунтування духовних практик у контексті філософських пошуків індійців Стародавності визнавалися лише знаряддям, а не самодостатньою метою. Переконання в неповторності кожного індивідуального шляху до звільнення зумовило мирне, порівняно з іншими країнами, співіснування різних інд. даршан, етнічних культур тощо. Властивий інд. мистецтву консерватизм ми теж маємо підстави розцінювати як реалізацію означеної культурної толерантності, адже він свідчить про відсутність "боротьби" між митцями, їх повагу до досвіду попередників.

Так само, як і в Стародавній Індії у Стародавньому Китаї метою філософських пошуків є прагнення осягнути шлях, але не звільнення, а досягнення моральнісної та тілесної досконалості - як на індивідуальному, так і на колективному рівнях. Цим пояснюється спрямованість кит. філософії на розробку проблем виховання, самовиховання, ефективного управління та формування умов для суспільного порядку і можливості злагоди. А також інтегрованість філософських засад світоставлення до праць, присвячених медицині, військовій справі, астрології, мистецтву тощо. В культурі Стародавнього Китаю всі найбільш значущі ідеї нерозривно зрощені зі знаковими кліше, в яких були суворо встановлені зміст, кількість і просторове розташування ієрогліфів або будь-яких інших графічних символів. Кожен освічений чоловік, що прагнув обійняти керівну посаду в бюрократичному апараті будь-якого з царств Стародавнього Китаю, мусив бути не лише ґрунтовно обізнаним зі змістом канонічних текстів, але й постійно регламентувати свої дії та рішення загальними для кит. культури принципами світоставлення і їх філософським обґрунтуванням.

Роль філософії для культури та ідеології Стародавнього Китаю важко перебільшити. Представники конфуціанства, даосизму, легізму та моїзму не лише брали активну участь у суспільно-політичних процесах, але й формували панівну щодо решти наук філософську традицію. Натомість філософські розмисли мислителів Стародавньої Індії не містили потенціалу для впливу на формування стратегії державного управління, а їх автори не прагнули брати участь у боротьбі за владу.

Спільною, на перший погляд, є домінантна для культур Індії та Китаю роль сакральної канонічної літератури (Веди, "У фін"). Однак маємо зробити низку уточнень. Якщо для Стародавньої Індії ведичні гімни - це не лише тексти, а можливість для браглюнів-жерців завдяки їх виконанню, що складається з промовляння, співу та обрядових дій, досягати стану шруті (слухання) вед, які одвічно лунають, то для Стародавнього Китаю писемні пам'ятки епох Чжоу, Чунь-цю та оповитих легендами більш давніх періодів мають повчальне призначення. "Уцзін" містить опис життя сакральних пращурів, які, зорієнтовані напученням Неба, спромоглися максимально досконало реалізувати належне, а отже сформувати взірці для наслідування.

Складність прочитання ведичних текстів зумовлена низкою факторів. По-перше, жоден переклад не здатен зберегти і передати специфіку їх автентичного звучання при прочитанні та поетичну ритміку, а це має насправді принципове значення для розуміння Вед в цілому. По-друге, ці тексти перенасичені метафорами, символами та, з погляду європейця, логічними парадоксами. По-третє, Веди характеризуються "закритістю", вони розраховані на читача підготовленого, тобто адепта, у них немає прозорих пояснень тощо. Однак усі щ труднощі лише підкреслюють видатне значення ведичних текстів для історії філософії. Адже в них незбагненно для раціонально-пояснювального способу мислення поєднані геніальні у своїй глибині й позачасовій актуальності філософські міркування, незрозумілі поза культурним контекстом міфологеми, релігійні забобони тощо.

Винайдення писемності - одна з найвизначніших подій в історії людства, що привертає увагу науковців багатьох галузей. Зокрема, її дослідження є важливою складовою реконструкції передумов виникнення елементів філософського мислення у Стародавньому світі. Появу перших писемних знаків усталено визначають результатом розвитку первісних традицій малюнку, що набули характеру піктографії. Наступним етапом традиційно визнають ієрогліфічний тип письма, що передує більш досконалому буквеному (алфавітному). Однак кит. та японська мовні традиції означену настанову спростовують.

Головна особливість ієрогліфічної писемності полягає в тому, що кожний ієрогліф означує і поняття, і судження, і образ. Причому останнє мало неабияке значення, що іноді перевершувало раціональну складову. На противагу буквеному письму, що прагне до адекватності фонетичній структурі мовлення, ієрогліфічна писемність фіксує концепти. Тому, попри природні процеси змін та трансформацій "живого" мовлення, попри діалектне багатоманіття царств Стародавнього Китаю, вона виявила значну стійкість до змін упродовж надзвичайно тривалого часу.

Одна з найдавніших писемностей світу - ведійський санскрит (ведійська мова) — є буквеною консонантно-вокальною і належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Класичний санскрит - опрацьована давньоінд. граматиками (IV ст. до н. е.) писемна мова, сформована на грунті Вед. Від часу створення й до сьогодення вона належить до числа "мертвих мов" і не використовувалась у буденному живому спілкуванні.

Спільною для Стародавніх Індії та Китаю є марність намагань віднайти у властивому їм способі організації суспільства ознаки класового розшарування. Варни Стародавньої Індії здебільшого ототожнюють із кастами, але це не зовсім вірно, адже касти (автентичний еквівалент на санскриті — джаті) — це ендогамні спадкоємні групи людей, що обіймають певне визначене місце в соціальній ієрархії. Згідно з даними етнодемографів, в Індії до 2-ї світової війни нараховувалось 3500 каст, що охоплювали три чверті населення країни, у той час як варн нараховується лише чотири. Це брагмани, кшатрії, вайш'ї, шудри. У буквальному перекладі із санскриту слово "варна" означає "оболонка, покриття, колір, забарвлення". Відомо, що кожна з варн мала свій колір-символ: брагмани — білий, кшатрії — червоний, вайш'ї - жовтий, шудри - чорний. Поширеною є теза про те, що формування варн припадає на час початку створення ведичної літератури, тобто експансії арійських племен, і відображає принципи тогочасної соціальної ієрархії та протистояння. Так, інтелектуальна праця вважалася монополією вищої варни жерців-брагманів; військова справа — кшатріїв; землеробство, ремесло і торгівля - вайш'їв ("вайш'я" - відданість, залежність); а "чорна робота" — варни шудр. Походження терміна "шудра" не з'ясоване. Слово "кшатрій" походить від дієслова "кші" - "володіти, мати, мати владу, правити; знищувати, вбивати". "Брагман" означає "благоговіння, благочестиве життя", а також ім'я одного з головних богів Стародавньої Індії. Міфічне трактування варн полягає у ствердженні їхнього походження від частин тіла бога Пурушу: брагмани - з вуст, кшатрії - з рук, вайш'ї - зі стегон, шудри - з ніг.

Попри усталеність та авторитет настанови кваліфікувати варновий розподіл реалізацією принципів майнової нерівності, маємо зробити декілька уточнень. Перш за все, слід наголосити, що твердження про експлуатацію нижчих варн представниками вищих не враховує фактичної відсутності класового антагонізму в інд. суспільстві. Зокрема, незважаючи на офіційну заборону, в Індії й досі з повагою ставляться до традиції варнового і кастового розподілу. Серед причин цього є уявлення про сансару і дгарму, і властиві інд. суспільству принципи відповідальності.

Як вже зазначено, головною метою буття людини в культурі Стародавньої Індії є звільнення від сансари. Тому не вірно було б вважати, що мотивацією моральності індивіда у суспільстві Стародавньої Індії є передусім прагнення "успішного" і "комфортного" життя в наступному переродженні. Будь-яка ситуація життя є швидкоплинним "епізодом" у шерезі смертей та народжень. Суспільна ієрархія репрезентує тимчасовий стан наближеності народжених у людському тілі душ до звільнення. Цим пояснюється високий рівень консерватизму та неконфліктності інд. суспільства. Адже представники цієї культури здебільшого мають переконання, що не варто занадто опікуватись "тут і тепер наявним", а варновий і кастовий розподіл - це передусім розподіл міри і змісту відповідальності.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ
  • АВІДЬЯ

  • АСТІКА, НАСТІКА

  • БРАГМАН

  • ВАЙШЕШИКА

  • ВЕДИ

  • ДАОСИЗМ

  • ДАРШАНА

  • ДЖИВА

  • ІНЬ—ЯН

  • КЕВАЛА-ДЖНЯНА

  • КОНФУЦІЙ

  • ЛЕГІЗМ

  • ЛІ

  • МІМАНСА

  • МОКША

  • ПРАКРИТІ, ПУРУША

  • САНСАРА

  • ТАМАС

  • ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

  • ШАН ЯН

  • Розділ 2. Антична філософія

  • АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА

  • АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

  • АНАХАРСІС З АБДЕР

  • АТОМ

  • ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ

  • ГЕСІОД

  • ДЕМОКРІТ З АБДЕР

  • ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ

  • ДУША

  • ЕКЛЕКТИЗМ

  • ЕМПЕДОКЛ З АКРАГАНТА

  • ЕНЕСІДЕМ ІЗ КНОСА

  • ЕПІКУР

  • ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА

  • ЗЕНОН З КІТІЯ (КІТІОНА)

  • ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ

  • КІНІКИ

  • КЛЕАНФ

  • ЛЕВКІПП

  • ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)

  • МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)

  • МЕГАРСЬКА ШКОЛА

  • НЕОПЛАТОНІЗМ

  • ОРФІКИ

  • "ПАРМЕНІД"

  • ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

  • "ПІР"

  • ПІТАГОР ПІФАГОР

  • ПІФАГОР

  • ПЛОТІН

  • ПЛЮРАЛІСТИ

  • "ПРОТАГОР"

  • РОЗУМ-"НУС"

  • СОКРАТ

  • СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

  • СТОЇЦИЗМ (Стоїки)

  • ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

  • СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)

  • АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ

  • АВЕРРОЕС

  • АЛ-ФАРАБІ

  • БЕКОН РОДЖЕР (BACON ROGER)

  • БЕРНАР КЛЕРВОСЬКИЙ БЕРНАРД (Bernardus abbas Clarae Vaffis)

  • БОГ

  • БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)

  • БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)

  • БЬОМЕ (Böhme) ЯКОБ

  • ВАЛЛА ЛОРЕНЦО (Valla)

  • ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ ВАСИЛЬ КЕНІЙСЯКИЙ

  • ВИД І РІД

  • ГРИГОРІЙ НАЗІАНЗІН ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ

  • ГРИГОРІЙ НІССЬКИЙ

  • ГРИГОРІЙ ПАЛАМА

  • ГРІХ

  • ҐІЛЬБЕРТ ПОРРЕТАНСЬКИЙ

  • ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ

  • ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

  • "ДІДАХЕ"

  • ДОМІНІК ДЕ ГУСМАН

  • ДУНС СКОТ ІОАНН

  • ЕКХАРТ ЙОГАНН, МЕЙСТЕР ЕКХАРТ (Meister Eckhart)

  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ДЕЗІДЕРІЙ

  • ЕРІУҐЕНА

  • ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД

  • ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ

  • ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА

  • ІОАНН СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ

  • ІПОСТАСЬ

  • ІУСТИН ФЛАВІН, МУЧЕНИК

  • КАМПАНЕЛЛА ТОММАЗО

  • КАППАДОКІЙСЬКИЙ ГУРТОК

  • КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ

  • КОНЦЕПТУАЛІЗМ

  • МАКСИМ ІСПОВІДНИК

  • МОР (МОRЕ) ТОМАС

  • НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

  • НОМІНАЛІЗМ

  • ОККАМ ВІЛЬЯМ

  • ОРІГЕН

  • ПАТРИСТИКА

  • ПАТРИСТИКА НІКЕЙСЬКА І ПІСЛЯНІКЕЙСЬКА

  • ПЕТРАРКА (PETRARCA) ФРАНЧЕСКО

  • ПЕТРО ДАМІАНІ (PETRUS DAMIANUS), ДАМІАН

  • ПІКО ДЕЛЛА МІРАНДОЛА (PICO DELLA MIRÁNDOLA) ДЖОВАННІ

  • РІД І ВИД

  • РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН

  • СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО

  • СХОЛАСТИКА

  • ТАТІАН

  • ТЕОЛОГІЯ

  • ТОМА АКВІНСЬКИЙ (THOMAS AQUINAS), ФОМА АКВІНСЬКИЙ, АКВІНАТ

  • ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ

  • УНІВЕРСАЛІЯ

  • ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

  • ФЛОРЕНТІЙСЬКА ПЛАТОНОВА АКАДЕМІЯ

  • ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.

  • АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

  • БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

  • БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

  • ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

  • ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

  • ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

  • ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

  • ДІДРО (DIDEROT) ДЕНІ

  • "ЕТИКА"

  • ІДЕЯ

  • КАРТЕЗІАНСТВО

  • КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

  • КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

  • ЛЯЙБНІЦ (LEIBNIZ) ҐОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ

  • МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

  • МАТЕРІАЛІЗМ ФРАНЦУЗЬКИЙ

  • МОНТЕСК'Є ШАРЛЬ-ЛУЇ ДЕ СЕКОНДА (CHARLES-LOUIS DE SECONDA, BARON DE LA BREDE ET DE MONTESQUIEU)

  • "НОВИЙ ОРГАНОН"

  • ОКАЗІОНАЛІЗМ

  • ПОР-РОЯЛЬ

  • "ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ"

  • РЕФОРМАЦІЯ

  • РУССО (ROUSSEAU) ЖАН-ЖАК

  • СМІТ (SMITH) АДАМ

  • СУБСТАНЦІЯ

  • "ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."

  • ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД

  • ЮМ (HUME) ДЕВІД

  • НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

  • АБСОЛЮТНА ІДЕЯ

  • АНТИНОМІЯ

  • АППРЕГЕНЗІЯ

  • БАУМҐАРТЕН (BAUMGARTEN) ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ

  • "ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО?"

  • "ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ МІФОЛОГІЇ"

  • ГАМАН (HAMANN) ЙОГАН ҐЕОРҐ

  • ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • ГЕГЕЛЬЯНСТВО

  • ГЕЛЬДЕРЛІН (HÖLDERLIN) ЙОГАНН ХРИСТИЯН ФРІДРІХ

  • ГУМБОЛЬДТ (HUMBOLDT) ВІЛЬГЕЛЬМ

  • "ЗАМКНЕНА ТОРГОВА ДЕРЖАВА"

  • ЗОЛЬҐЕР (SOLGER) КАРЛ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • "ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"

  • ІМПЕРАТИВ

  • КАНТ (KANT) ІММАНУЇЛ

  • КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ І. КАНТА

  • "КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

  • "КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ"

  • ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ

  • "ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"

  • МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН

  • "НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"

  • "НАУКА ЛОГІКИ"

  • НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ

  • НОУМЕН

  • "ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ"

  • "ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

  • РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД

  • РІЧ У СОБІ

  • "СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"

  • "СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"

  • ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС

  • ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

  • "ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"

  • ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ

  • ФОЄРБАХ (FEUERBACH) ЛЮДВІҐ АНДРЕАС

  • ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ

  • ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ

  • ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ

  • ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ

  • ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ

  • СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД

  • АПОЛОНІВСЬКЕ І ДІОНІСІЙСЬКЕ

  • БЕНТАМ (BENTHAM) ДЖЕРЕМІ

  • БОЛЬЦАНО (BOLZANO) БЕРНАРД

  • БУТРУ ЕМІЛЬ

  • ВОЛЯ

  • ГАМІЛЬТОН (HAMILTON) ВІЛЬЯМ

  • ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ

  • ДЮРІНҐ (DURING) ЄВГЕН

  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ

  • ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ

  • ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ

  • ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ

  • ІНТУЇЦІЯ

  • КАРЛЕЙЛЬ КАРЛЕЙЛ ТОМАС

  • КОГЕН (COHEN) ГЕРМАН

  • КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

  • КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

  • ЛІБЕРТ АРТУР

  • МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

  • МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

  • МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

  • НАДЛЮДИНА

  • НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

  • НЕОКАНТІАНСТВО

  • НІГІЛІЗМ

  • НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

  • ПОЗИТИВІЗМ

  • "ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"

  • РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ

  • "СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

  • ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

  • "ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

  • ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

  • ТРИВАЛІСТЬ

  • ФІКЦІОНАЛІЗМ

  • ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

  • ЦІННІСТЬ КУЛЬТУРНА

  • ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР

  • ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД

  • РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АББАНЬЯНО НІКОЛО

  • АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД

  • АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ

  • АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

  • АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

  • БАТАЙ (BATAILLE) ЖОРЖ

  • БОДРІЙЯР ЖАН

  • БОЛЬНОВ (BOLLNOW) OТТО ФРІДРІХ

  • БРЕДЛІ (BRADLEY) ФРЕНСІС ГЕРБЕРТ

  • БУДЕННА МОВА

  • "БУТТЯ І ЧАС"

  • ВАЛЬ ЖАН

  • ВЕБЕР (WEBER) МАКС

  • ВЕРИФІКАЦІОНІЗМ

  • ВІТАЛІЗМ

  • ВОЙТИЛА (WOJTYLA) КАРОЛЬ ЮЗЕФ, ПАПА ІВАН ПАВЛО П (ІОАNNES PAULUS)

  • ВСЕ-ЛЮДИНА

  • ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН

  • ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН

  • ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН

  • ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО

  • ГОРИЗОНТ

  • ГЬОСЛЕ ВІТТОРІО

  • ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

  • ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

  • ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

  • "ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

  • ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

  • ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

  • ДЕРРІДА ЖАК

  • ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК

  • ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

  • ДУХ І ПОРИВ

  • ДЮФРЕН МІКЕЛЬ

  • ЕКЗИСТЕНЦІЯ

  • ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

  • ЖИТТЄВИЙ СВІТ

  • ІНҐАРДЕН РОМАН

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

  • ІРОНІЯ

  • ЙОНАС (JONAS) ГАНС

  • КАРНАП РУДОЛЬФ

  • "КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

  • КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

  • КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

  • КОРЕТ ЕМЕРІХ

  • КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

  • (KRONER) РІХАРД

  • КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН

  • КУН (KUHN) ТОМАС СЕМЮЕЛ

  • ЛАКАН (LACAN) ЖАК

  • ЛАКАТОС (LAKATOSH) ІМРЕ

  • ЛЕВІНАС ЕММАНУЕЛЬ

  • ЛЕНІН

  • ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

  • "ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

  • ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

  • ЛОГОЦЕНТРИЗМ

  • ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ

  • ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА

  • ЛЬОВІТ КАРЛ

  • МАКІНТАЙР (MACINTYRE) АЛАСДЕР

  • МАН (MAN) ПОЛЬ ДЕ

  • МАРІТЕН ЖАК

  • МАРСЕЛЬ (MARCEL) ГАБРІЕЛЬ ОНОРЕ

  • МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК

  • МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА

  • МЕНТАЛІТЕТ

  • МЕТАМОВА

  • "МІФОЛОГІКИ"

  • МОДЕРН

  • МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

  • "НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

  • НЕОПОЗИТИВІЗМ

  • НЕОРАЦІОНАЛІЗМ

  • НЕОТОМІЗМ

  • НОЕЗІС І НОЕМА

  • ОРТЕҐІАНСТВО

  • (OTTO) РУДОЛЬФ

  • ПАРАДОКС РАССЕЛА

  • ПАТНЕМ (PUTNAM) ХІЛАРІ

  • ПЕРСОНАЛІЗМ

  • ПЕРШОСУЩЕ

  • ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ

  • ПОВСЯКДЕННІСТЬ

  • "ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

  • ПОСТМОДЕРНІЗМ

  • "ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"

  • ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ

  • ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО

  • "ПРО ТРАГІЧНЕ ПОЧУТТЯ ЖИТТЯ"

  • ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

  • ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • РАЙНАХ АДОЛЬФ

  • РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

  • РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

  • РАЦІОВІТАЛІЗМ

  • РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

  • "РОЗБРАТ"

  • РОЛЗ РОУЛЗ ДЖОН

  • САНТАЯНА ДЖОРДЖ

  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ

  • СВОБОДА

  • СЕЛЛАРС РОЙ ВУД

  • СИНЕРГЕТИКА

  • СИТУАЦІЯ

  • "СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"

  • "СЛОВО І ОБ'ЄКТ"

  • СМЕРТЬ

  • СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК

  • "СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

  • СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

  • ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

  • ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

  • ТІЛЛІХ ПАУЛЬ

  • ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ

  • ТОТАЛІТАРИЗМ

  • "ТРАКТАТ ПРО УНІВЕРСАЛЬНУ АЛГЕБРУ"

  • УНАМУНО (UNAMUNO) МІТЕЛЬ ДЕ

  • ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ

  • ФЕНОМЕН

  • ФІЛОСОФІЯ ДІАЛОГУ

  • "ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

  • ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

  • ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

  • ФРОЙД (FREUD) ЗИГМУНД

  • ФРОММ (FROMM) ЕРІХ

  • ФУКО (FOUCAULT) МІШЕЛЬ ПОЛЬ

  • ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

  • ШЕЛЕР МАКС

  • ШИЗОАНАЛІЗ

  • "ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • ГІЛЯРОВ ОЛЕКСІЙ МИКИТОВИЧ

  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ

  • ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ

  • КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ

  • КИЇВСЬКЕ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)

  • ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ

  • ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ

  • ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР

  • ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АЛЕКСЄЄВ (АСКОЛЬДОВ) СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  • АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

  • БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЄЛИЙ АНДРІЙ (ПСЕВД., СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ)

  • БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  • "ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"

  • ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ

  • "ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"

  • ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ

  • ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ