"НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"
("Surveiller et punir", 1975) - книга M. Фуко, в якій в межах критики сучасного суспільства здійснюється широке дослідження пенітенціарної системи та способів, в яких вона проявляється. Фуко впроваджує ретроспективний аналіз системи покарання в Західній Європі. Пройшовши тривалу еволюцію, ця система знайшла свою найзручнішу форму втілення - в'язницю, яка дозволяє здійснювати головну мету - дисциплінувати людину через механізми нагляду і покарання.
Сучасний індивід - результат багатовікової "муштри", планомірно створений механізмами влади. Характеристиками влади є ЇЇ дискретність, всюдисущність, тотальність. Суспільство про ни кнуте відносинами влади і панування: шпиталь, кабінет лікаря, сім'я, місце роботи і т. ін. - осередки владних відносин. Соціальна дія сучасної людини є похідною від владних стосунків. Фуко пропонує вихід із такої сумної детермінації: людині пропонується стати співучасником владних стосунків і, таким чином, уповноваженим носієм влади. Формою такого "співіснування" Фуко пропонує виявлення, фіксацію, аналіз та на основі отриманого знання - опір різноманітним типам влади.
І. П. Дедяєва
НАЦИЗМ
нім. варіант тоталітарного типу суспільної свідомості (див. вступну статтю до розділу).
НЕОМАРКСИЗМ
група філософських течій і позицій XIX-XX ст., які заперечують марксистську ідентичність радянсько-рос. "марксизму" (т. зв. "марксизму-ленінізму", філософію діалектичного та історичного матеріалізму). Н. апелює до ідеї практики як категорії, яка виражає специфічний спосіб існування людини, що поєднує в собі "на рівних" характеристики духовної (ідеальна мета дії) і природної (природно-чуттєва сторона дії) реальності. Тим самим Н. має своїм вихідним принципом філософську позицію, що "бере предмет, дійсність, чуттєвість не тільки у формі об'єкта, або у формі споглядання" (як це робив новочасний матеріалізм ХVII—ХVIII ст.), але і як людську чуттєву діяльність, практику, суб'єктивність" (див.: К. Маркс. "Тези про Фоєрбаха"). Тим самим людське існування, як вихідний принцип філософування, в Н. постає цілісністю духовної і природної реальності, які поєднуються як взаємодоповнюючі один одного феномени, що не редукуються один до одного (за принципом "первинності"-"вторинності" подібно до новочасного матеріалізму-ідеалізму), а є "єдністю незілляного".
Тим Н. принципово відрізняється від радянського діамату-істмату, який, спираючись на інтерпретацію філософії Маркса Енгельсом (т. зв. "основне питання філософії", витлумачене згодом Леніним у дусі "принципу партійності"; ідея "об'єктної діалектики" природи та ш.) і Плехановим, по суті ототожнив філософію Маркса з матеріалізмом ХУП-ХУПІ ст., еклектично поєднавши останній з гегелівською діалектикою. Істотною рисою Н. є тлумачення Марксової ідеї комунізму як утопічної за суттю; таке тлумачення спирається на Марксові міркування про комунізм як "потойбічне" у відношенні до сфери "власне матеріального виробництва" існування у 3-му т. "Капіталу".
Хронологічно першим варіантом Н. були ідеї Е. Бернштайна, М. Адлера, К. Форлендера та ш., які інтерпретували Марксові міркування про комунізм в дусі Кантового вчення про "регулятивні ідеї". Інший варіант Н. ініціюється працями Д.Лукача (Угорщина) "Історія і класова свідомість" (1923) і К. Корша (Німеччина) "Марксизм і філософія" (1923), в яких з досліджуваного Марксом феномена відчуження робляться висновки про неадекватність соціальних перетворень у радянській Росії уявленням Маркса. Близьким до цієї позиції є висновок А. Грамші (Італія) про те, що радянський "марксизм" по суті редукований до "економічного детермінізму".
На початку 30-х років у Німеччині виникає "Франкфуртська школа соціальних досліджень", заснована М.Горкгаймером і Т. Адорно, яка інтерпретує Марксову філософію в дусі т. зв. "негативної діалектики" (з використанням ідей молодого Геґеля, М. Гайдеґґера і З. Фройда, - на базі останньої позиції пізніше виростає впливовий варіант Н., т. зв. фройдомарксизм, найбільш типово репрезентований позицією "гуманістичного психоаналізу" Еріха Фромма). Молодше покоління франкфуртське представлене ідеями Ю.Габермаса, О. Некта, А. Шмідта, які тлумачать Маркса в дусі т. зв. "марксистської герменевтики".
Великого поширення набули в сер. XX ст. ідеї зближення Марксової думки з екзистенціалізмом - провідна роль у пій версії Н. належить Ж.-П. Сартру та М. Мерло-Понті; у цьому ж напрямі йде розвиток Н. у Польщі - "філософія людини" (А. Шафф та Л. Колаковський), в Німеччині - "філософія надії" (Е. Блох), в Австрії (Ф. Марек), у Чехословаччині (К. Косік).
Близькою до цієї форми Н. є югославська група "Праксіс" (м. Загреб, Хорватія), представники якої - Г. Петрович, С. Стоянович, М. Маркович, та ін. - розробляли т. зв. "філософію практики".
Оригінальну групу в Н. становить школа Л. Альтюссера, дослідження якої відбуваються в межах структуралістського напрямку. Вона спрямовує свої пошуки "автентичного" марксизму під гаслами "теоретичного антигуманізму" в напрямі сцієнтизму (всупереч гуманістично-антропологічній спрямованості основної маси варіантів Н.).
Обидва напрями Н. представлені в 60-70-х рр. у СРСР - логіко-сціентистський (О.Зінов'єв) та гуманітарно-діалектичний (Е.Ільєнков, Ю. Давидов, П. Гайденко, Г. Батіщев, О. Огурцов та ш.) у Москві; алма-атинська школа (Ж. Абдільдін, К. Касимжанов). Україна репрезентована відомою київською школою, заснованою П. Копніним та В. Шинкаруком, яка поділяється на напрями т. зв. "червоного позитивізму" і "червоного екзистенціалізму", про конкретну філософську спрямованість яких говорять їхні назви.
На початку 70-х рр. розробку проблем марксизму здійснюють англ. філософи Е. Томпсон та П. Андерсон. Особливістю розвитку Н. в Америці є його поєднання з літературною критикою, що відображене в дослідженнях Ф. Джеймісона та Єльської школи деконструкції, очолюваної П. де Маном, які репрезентують деконструктивістський напрям. Зокрема, Ф. Джеймісон актуалізує тематику, досліджувану Д. Лукачем. Він створює неомарксистську концепцію постмодерної культури, синтезуючи структуралістські, марксистські та постмодерні ідеї.
Як спроба синтезу Маркса та Фройда (фройдомарксизм) з Локоном виник "психоаналітичний" різновид Н., представлений лаканомарксизмом" С. Жижека та Люблянської школи психоаналізу.
У 80—90-і рр. Н. в Європі перетворюється на складову постмодерної парадигми - Ж. Дерріда ("Образи Маркса", 1993). У різні періоди своєї творчості до ідей марксизму звертались М.Фуко, Ф, Ґваттарі, Ж.-Ф. Ліотар та ін.
У 80-і рр. XX ст. з'являється термін "постмарксизм", який використовують для характеристики марксистські зорієнтованих напрямків у соціальній філософії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
