"СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"
("System des transzendentalen Idealismus", 1800) - одна з основних праць Шеллінґа енського періоду. Видана в 1800, але в її основу було покладено курс лекцій з трансцендентального ідеалізму, який читався Шеллінгом в енському ун-ті, починаючи з 1798. Доволі часто система трансцендентального ідеалізму розцінюється в критичній історико-філософській літературі як альтернатива натурфілософії. Але вже у вступі Шеллінґ наполягає, що ці системи є одним і тим самим шляхом, але пройти його можна в двох напрямках: від суб'єкта до об'єкта (система трансцендентального ідеалізму) та від об'єкта до суб'єкта (натурфілософія). Джерелом будь-якої трансцендентальної філософії, за Шеллінґом, виступає суб'єктивне, тому її першим кроком є сумнів у реальності об'єктивного, а найбільшою загрозою, яку відчуває трансцендентальний філософ, є втручання елементів об'єктивного в суб'єктивний принцип знання. Подібне чисте суб'єктивне знання Шеллінґ називає трансцендентальним і виділяє дві його основоположні властивості: а) для нього існування зовнішніх відносно свідомості речей є не більш як забобоном; б) воно має штучний характер, оскільки тотожні для звичайної свідомості положення "я існую" й "існує зовнішній світ речей" мисляться в ньому як принципово відмінні тези. Тому в трансцендентальному знанні об'єкт розчиняється в самому акті пізнання і набуває своєї реальності лише як корелят актів свідомості. Подібна інтерпретація трансцендентального знання дозволяє Шеллінґу ввести поняття трансцендентальної настанови, зміст якої полягає у вимозі постійної самооб'єктивації суб'єктивного. Таким чином основним органом трансцендентального знання виступає виключно внутрішнє почуття, яке може надати розуміння конструктивним актам свідомості. Філософське дослідження, що ґрунтується на цьому почутті, повинно задовольняти двом базовим вимогам. По-перше, воно має залишатись постійно дієвим, тобто невпинно продукувати акти інтелігенції. По-друге, мусить постійно здійснювати рефлексію щодо зазначених продуктивних актів, тобто одночасно виступати суб'єктом й об'єктом внутрішнього споглядання. Результатом подібної практики філософського дослідження і виступає трансцендентальна філософія, яка, за словами Шеллінґа, виводить реалізм з ідеалізму, здійснюючи тим самим процес матеріалізації законів інтелігенції та перетворення їх на закони природи. Проте, як і будь-яка система, ця система повинна мати свій основоположний принцип, який, за визначенням, повинен знаходитись у самому знанні. Таким принципом є визнання існування точки, в якій об'єкт і його поняття, предмет і уявлення про нього абсолютно і без будь-якого опосередкування єдині. У розділі, присвяченому дедукції принципу трансцендентальної філософії, Шеллінґ визначає цю точку через поняття самосвідомості і обґрунтовує, що з неї можна вивести всю систему знання, продемонструвати механізм виникнення світу з внутрішнього принципу духовної діяльності.
Структурна розбудова Шеллінґової трансцендентальної філософії виглядає наступним чином: теоретична філософія, практична філософія, телеологія та філософія мистецтва. У самій праці вони представлені дуже нерівномірно -найбільшу увагу Шеллінґ приділяє теоретичній та практичній філософії. Перше завдання трансцендентальної філософії полягає в тому, щоб показати яким чином уявлення можуть об'єктивно співпадати з незалежними від них речами. Цю частину системи Шеллінґ називає теоретичною філософією. Наступна мета - продемонструвати те, яким чином об'єктивне і незалежне від свідомості буття може бути видозміненим у відповідності до того, як воно мислиться. Цю другу частину трансцендентальної філософії Шеллінґ називає практичною філософією. В її основу він покладає наступні положення: а) початок свідомості може бути витлумаченим лише як процес самовизначення; б) будь-який акт самовизначення може бути поясненим тільки через вплив іншої свідомості (при цьому специфічною властивістю сфери практичного виступає те, що у водінні інтелігенція виступає одночасно і як ідеалізуюча, і як реалізуюча діяльність, тобто об'єкт набуває зовнішньої відносно нього мети); в) бажання завжди спрямовується на зовнішній об'єкт, оскільки в акті вільного самовизначення Я знищує всю матерію свого уявлення, завдяки чому набуває повну свободу по відношенню до об'єктивного і стає причиною матерії власного уявлення.
Однак, між двома зазначеними сферами (теоретичного та практичного) виникає суперечність: друга теза вимагає панування ідеального над емпіричним, перша - емпіричного над ідеальним. Вирішенням цього протиріччя є третя частина трансцендентальної філософії — телеологія, під якою Шеллінґ розуміє науку про цілі природи. У ній означене протиставлення вирішується завдяки введенню Шеллінґом принципу своєрідної "наперед встановленої" гармонії волі чи свідомого і позасвідомого. Зрозуміло, що при цьому він звертається до поняття доцільності і формулює наступні два положення телеології відповідно до принципи) трансцендентального ідеалізму: а) природа має являти себе як доцільний продукт; б) природа не є доцільною у власному продукуванні. Тобто, сама природа є одночасно об'єктивованим продукуванням (і в цьому сенсі вона може тлумачитися як вільна дія) та позасвідомим спогляданням цього продукування (що визначає її як сліпу необхідність). Але трансцендентальна філософія, на думку Шеллінґа, повинна закінчувати тим, з чого вона розпочалась. Ця тотожність повинна бути виведена з чисто суб'єктивного принципу, і це означає, що в житті людини ми повинні знайти таку сферу діяльності, де взаємодоповнюються свідоме і позасвідоме, де одне неможливе поза іншим. Цю тотожність Шеллінґ знаходить у мистецтві, яке він окреслює як єдино вічний та істинний органон і документ філософії, що постійно підтверджує те, чого неспроможна дати сама філософія, а саме -наявність позасвідомого в його дії та в його тотожності із свідомістю. Інакше кажучи, те, що у філософії створюється лише штучно, для мистецтва є вихідною і визначальною умовою. Отже, четвертою частиною трансцендентальної філософії стає філософія мистецтва, і нею відбувається самозамкнення системи: та вихідна основа гармонії між суб'єктивним та об'єктивним, яка на початку у своїй тотожності була надана лише у формі інтелектуального споглядання, повністю виводиться у витворі мистецтва з суб'єктивного та стає суцільно об'єктивною.
Вид. "С. т. і." викликало доволі неоднозначну реакцію у філософських колах. Зокрема, полеміка Шеллінґа з Фіхте з приводу основних положень цієї роботи згодом спричинила повний розрив їх стосунків. Сам Шеллінґ у більш пізніх своїх роботах ("Мюнхенські лекції з історії філософії" та "Філософія одкровення") відносив систему трансцендентального ідеалізму до періоду негативної філософії, на зміну якому приходить позитивна філософія, повне викладення якої так і залишилось одним з його численних незавершених проектів.
ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
