ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ
(? - 107/117) - "Послання" якого постають першими (після Нового Заповіту) текстами, що дозволяють сформувати уяву про світогляд перших християн.
І. був першим єпископом Антіохії, де учнів Ісуса вперше нарекли християнами. У період гонінь за часів імператора Траяна його було засуджено до смерті і відправлено в Рим до місця страти. Остання трагічна подорож перетворилась на тріумф християнської ідеї, бо навіть найвіддаленіші християнські громади місцевих церков Малої Азії посилали своїх гінців зі словами підтримки славетного єпископа. У відповідь І. написав шість послань до християнських громад і лист до римських християн із проханням не заступатися за нього перед владою, бо він відчуває в собі внутрішню здатність прийняти мучеництво за християнську віру.
"Послання" І. містять низку нових важливих етичних та теоретичних ідей і організаційних норм, адресованих віруючим і церковним діячам. До теоретичних слід віднести розгляд таїни Ісуса Христа. За І., "Ісус Христос є Божественний гнозис", тобто Слово, "яке вийшло з безмовності", щоб, ставши плоттю, воскресити останню. Таким розумінням він відмежовується як від докетів, що вважали Христа не реальною людиною, а Месією, який тільки набрав людського вигляду, так і від гностиків, що вбачали в Ісусі лише свідка таємного знання.
І. належить визначення поняття "християнин" через поняття "богоносець" - той, хто своєю вірою і життям відкриває бога у власній душі стає живим самоототожненням зі страждаючим і перемагаючим Христом.
Одним із перших серед християнських мислителів єпископ Антіохії усвідомив сенс історії як довгого і важкого шляху людства в ім'я воскресіння во Христі. Вперше він називає християнську церкву "кафолічною", тобто "всезагальною" в сенсі істини і життя. Як церковний діяч І. формулює певні настанови з приводу організації церкви і значення її як інституту.
ІОАНН ДУНС СКОТ
див. Дуне Скот.
ІОАНН РОСЦЕЛІН
див. Росцелін.
ІОАНН СИНАІТ, ЛЕСТВИЧНИК
(бл. 580-650) - проникливий духовний вчитель, напутник західного та східного чернецтва, систематизатор трьохсотлітньої чернецької традиції, чиє вчення не втратило свого значення і до сьогодення.
Отримавши прекрасну освіту, Іоанн у шістнадцятирічному віці прямує на Синай, де стає учнем авви Мартирія. Двадцяти років стає монахом при монастирі Св. Катерини. Після смерті свого напутника залишає монастир і стає відлюдником у синайській пустелі, де, дотримуючись суворої аскези, веде споглядацьке життя. З часом він стає визнаним духовним вчителем, чим притягує до себе багато учнів. У похилому віці - настоятель Синайського монастиря. Завдячуючи І., Синай став оплотом ісихазма - практики Ісусової молитви, що спрямована на отримання душевного спокою і мистецтва споглядання.
На прохання своїх учнів І. написав багато творів, проте головним з них, безперечно, залишається праця "Лествиця райська", або "Лествиця, що підводить до небес", створена ним у віці Мойсея і присвячена послідовному аскетичному вихованню; за цей твір автора прозвали Лествичником.
Лествицю (драбину), що поєднує небо і землю, І. побачив уві сні. Можливо, саме її мав на увазі Ісус, коли говорив про відкриті небеса і янголів, що піднімаються і спускаються драбиною. Для І. це рух також був не тільки сходженням, він здійснювався в обох напрямках: Божество нисходить назустріч божому творінню, яке, у свою чергу, сходить до свого Творця. Лествиця має тридцять щаблів і відтворює тридцять станів душі, яка духом зростає до Бога. Серед найвищих (25 сходинка) - покора і, особливо ісихія - спокій душі й тіла, шлях до якого лежить тільки через анахоретство і постійну молитву (27 сходинка). Звідси відкривається повна всестороненість, відсутність пристрастей, байдужість до земного, що дозволяє знайти
"небо в середині духу", після чого настає поєднання з Господом. "Бездна горя увидела утешение, а сердечная чистота приняла свет" (Иоанн Синаит. Лествица. 7). Іоанн констатує: "У начинающих подтверждением того, что они идут за Господом, служит возрастание смирения, у прошедших полпути — удаление от споров, у совершенных - возрастание и изобилие божественного света" (там само, I, 26 та 29).
І. був ерудованою людиною, але мало цінував абстрактне знання, що не було підкріплено особистим духовним досвідом. Він навіть протиставляє знання "малих", тобто неосвячених духовним світлом, і знання "досконалих", які здійснили сходження до Бога. Він афористично констатує: "Малое у совершенных не мало, а великое у малых не совсем совершенно" (там само). Практична спрямованість твору, його афористичність і глибинний досвід духовного життя автора стали запорукою визнання ісихазму. "Исихаст есть тот, кто изо всех сил стремится ввести бесконечное в телесный дом" (там само, 27).
ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
