ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ
(1924-1994) - амер. філософ і методолог науки, один із найбільш видатних представників постпозитивізму. Народився у Відні. Закінчив Віденський ун-т (1951), вивчав теорію драматургії в Ін-ті методологічного відродження нім. театру (Веймар), викладав у Віденському ін-ті наук і образотворчих мистецтв (1951-56), відвідував семінар К. Поппера в Лондонській школі економіки (1955-56), викладав у Брістольському ун-ті (Велика Британія, 1956-59). З 1959 - у США: співробітник Міннесотського центру філософії науки (Міннеаполіс), проф. Каліфорнійського ун-ту (Берклі) (1962), проф. Вільного ун-ту (Берлін) (1968—70), проф. Єльського ун-ту (Нью-Хевен) (1969-70), проф. Федерального технологічного ін-ту (Цюріх) (1979), почесний проф. ун-ту Ігнатія Лойоли в Чикаго (1970). Помер в Італії.
У кін. 40-х рр. був близький до віденських філософів-марксистів, брав участь у семінарі австр. університетського тов-ва з питань основ науки. На міжнародних колоквіумах Ф. познайомився з Ф. Франком, а в 1948 - з К. Поппером, які справили значний вплив на формування його філософсько-методологічних інтересів. У той же час зазнав впливу ідей Вітґенштайна. У кін. 50-х — на поч. 60-х рр. Ф. став одним із критиків методологічних програм логічного емпіризму; відтоді його ім'я згадується разом із Т. Кунам, С. Тулміном, І.Лакатосом та ін. Об'єктом критики насамперед стала кумулятивістська модель розвитку науки, в основі якої, на думку Ф., лежать два помилкові принципи: 1) принцип інваріантості значень термінів, що входять до наукових теорій, які послідовно змінюють одна одну, 2) принцип логічного виведення теорії-попередниці з теорії-спадкоємиці. Помилковість цих принципів доводиться не абстрактними методологічними аргументами, а конкретним аналізом історії науки, змісту теорій. Між теоріями, що змінюють одна одну, не можна встановити жодних логічних відношень. Значення наукових термінів визначені всім контекстом теорії (холістська концепція значення), тому терміни конкуруючих теорій не можуть мати однакового значення. Розвиток науки здійснюється через боротьбу і взаємну критику. Учені, що беруть участь у цій боротьбі, керуються двома основними стратегіями: вони повинні створювати теорії, що були б альтернативними до загальновизнаних, бо немає іншого способу витримати інтелектуальну конкуренцію (принцип "проліферації", розмноження), і завзято захищати свої теоретичні позиції, намагаючись максимально використовувати всі їхні сильні сторони і не пасуючи перед труднощами, що виникають (принцип "стійкості"). З холістської концепції значення прямо випливало заперечення методологічного значення поділу на "мову спостереження" і "теоретичну мову": значення всіх термінів теоретично залежні, й вибір мови для опису спостережень залежить від прагматичної переваги. У теоріях, що змінюють одна одну, немає ні спільного "емпіричного базису", ні загальної термінології. Це дозволяє вважати наукові теорії "непорівнянними", тобто вони не можуть суперечити одна одній. Взаємна критика різних теоретичних позицій не може спиратися на логічні аргументи. Ф. шукав підходи до нового розуміння наукової раціональності, ідейну основу якого він спробував знайти в "методологічному анархізмі".
У цьому пошуку він звертається до історії науки, розуміючи її насамперед як історію формування й конкуренції наукових традицій. За Ф., замість наївної раціоналістичної упевненості в перевагах "насправді наукового", "строго раціонального" методу, варто визнати, що єдиним дійсно працюючим і життєво важливим для науки принципом є правило "anything goes" - придатне усе, що сприяє успіху.
Послідовно розвиваючи цю прагматистську настанову, Ф. приходить до твердження про необхідність привести у відповідність раціоналістичні цінності науки з гуманізмом. Раціональність, якщо вона виступає як система обмежень творчих здібностей, інтелектуальної й духовної волі, повинна бути відкинута. Раціональним може вважатись тільки "анархічне" пізнання, що довірилося творчим імпульсам, завдяки яким розум служить людині, а не навпаки - людина служить абстрактним і гноблячим її раціоналістичним догмам. Тому наука не має жодного "пріоритету" порівняно з міфом чи ідеологією. Тому у "вільному суспільстві", тобто в суспільстві, що стверджує свободу духу й діяльності як свій головний принцип, наука, яка ще не звільнилася від свого "шовінізму", упевненості у власній перевазі над іншими формами мислення й практики, повинна бути відокремлена від держави, позбавлена ідеологічної й політичної підтримки останньої, а разом із цим - і необґрунтованих претензій на виняткове місце в культурі.
В. А. Бугров
ФЕНОМЕН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ“ на сторінці 1. Приємного читання.
