"БУТТЯ І ЧАС"
("Sein und Zeit", 1927) - програмний твір М. Гайдеґґера, де сформульовані основні принципи нім. екзистенціалізму. До твору "Б. і ч." увійшли не всі заявлені автором частини, а тільки "Вступ" і два перших розділи першої частини - "Підготовчий фундаментальний аналіз присутності" та "Присутність і часовість". Решта - третій розділ першої частини "Час і буття", а також три розділи другої частини ("Вчення Канта про схематизм і час як підхід до проблематики часовості", "Онтологічний фундамент декартівського cogito sum і включення середньовічної онтології в проблематику "мислячої речі", "Трактат Арістотеля про час як критерій феноменальної бази і меж античної онтології") розглянуто в курсі лекцій "Основні проблеми феноменології" (1927), у книгах "Кант і проблема метафізики" (1929) і "Європейський нігілізм" (1940).
Тематика "Б. іч." визначалася пошуком шляхів дослідження самого буття, для чого автор пропонує відмовитися від традиційної (античної") методології об'єктивного аналізу дослідження, що охоплює лише "поверховий" шар - "суще", і стати на шлях "екзистенційної аналітики" буття. Екзистенціальна аналітика, скеровуючи зусилля на "суще" специфічного предмета дослідження - людини, - дістається самого буття, оскільки буття людини "екзистує" за межами "сущого" - це її можливості. Органічний зв'язок сущого і буття людини - "в-світі-буття" - демонструє буттєву структуру речового світу ("umzu struktur"), що полягає в "інструментально-знаряддєвому" характері ("Zuhandenes"). Екзистенційна аналітика розкриває і структуру взаємин людської спільнот - "співбуття" ("Mitsein"). Розкриваючи становлення людини, яка у буттєвому (а не "сущому" вже) своєму вимірі виступає як "екзистенційна" істота - "Dasein" до світу як "прихильність", Гайдеґґер говорить про "турботу" ("Sorge") як головний настрій Dasein. Тим самим виявляється двоїста природа людини, яка водночас перебуває ніби в двох вимірах існування -у "справжньому" ("автентичному") і в "несправжньому" ("неавтентичному"). Перший є буттєвим світом речей — інструментів, унікально-особистісних можливостей. Другий світ — "повсякденне" існування "сущого", в якому узагальнюється унікальність і неповторність буття, а людське "співбуття" переходить у "взаєморозчинення" особистостей і перетворення їх на анонімні, безликі одиниці "натовпу, в якому панує безособова влада "іншого" — das Man. Під кутом зору такого дуального існування Гайдеґґер розглядає "екзистенціали" (специфічні характеристики буття) — совість, історичність, провина та ін. Такий підхід поширюється і на аналіз різноманітних явищ часової структури буття.
І. В. Бичко
ВАЙТХЕД (WHITEHEAD) АЛЬФРЕД НОРТ
(1861-1947) - англ. математик і філософ. Навчався в Трітті-коледжі Кембриджського унту, де вивчав математику. Однак у "Клубі апостолів", членом якого він став з 1884, предметами обговорення часто були проблеми філософії, літератури, історії, політики і релігії. У 1885 В. став членом ради коледжу і викладачем математики. Завдяки своєму "Трактату про універсальну алгебру" він був обраний членом Королівського тов-ва в 1903. У результаті десятилітнього співробітництва В. з його колишнім учнем Б. Расселом з'явилася монументальна спільна праця "Початки математики" (3 т., 1910-13).
У 1911 він став співробітником Юніверсіті-коледжу Лондонського ун-ту. Пов'язаний з 1914 головним чином з Імперським коледжем науки і техніки Лондонського ун-ту (в якому він був проф. прикладної математики, а потім деканом ф-ту природничих наук), В. брав активну участь у діяльності багатьох інших освітніх установ Англії. Його погляди на проблеми освіти викладені в статтях і виступах, згодом об'єднаних у збірники "Цілі освіти" (1929) і "Есе про науку і філософію" (1947). Під час свого перебування в Лондоні В. розробив і опублікував теорію філософських основ фізики.
Проф. філософії Гарвардського ун-ту (1924-37). У 1925-32 розробив метафізичну систему, що одержала назву "органічної філософії". В. був обраний до Британської академії (1931).
Осн. твори: "Трактат про універсальну алгебру" (1898), "Principia Mathematica" (т. 1-3, 1910-13), "Есе про науку і філософію" (1947). Трилогія - "Наука і сучасний світ" (І925), "Процес і реальність: нарис космології" (1929), "Пригоди ідей" (1933) - зробила його найбільш видатним метафізиком свого часу.
Перша частина грандіозної "Principia Mathematica" - це розробка формальної логіки за допомогою дедукції з декількох аксіом; все інше являє собою ретельно виконану дедукцію з однієї лише логіки основних понять і принципів, спочатку арифметики кардинальних чисел, а потім і інших математичних дисциплін; сформульовані визначення завдяки їхній широті визначали і багато нових дисциплін. У роботі використовується точний і детально розроблений символізм, частково запозичений у Дж. Пеано. "Principia Mathematica" залишається фундаментальною працею з основ математики, незважаючи на те, що перша частина, написана переважно Расселом, пов'язана з труднощами, які дотепер кидають виклик фахівцям у цій галузі, а четвертий том (про геометрію), який повинен був написати В., так і не побачив світу.
В. застосував символічний апарат "Principia" до математичної фізики в статті "Про математичні поняття матеріального світу" (1905). Емпіричним підставам цієї науки присвячені деякі з його книг: "Дослідження принципів природознавства" (1919); "Поняття природи" (1920); "Принцип відносності і його застосування до фізики" (1922).
В. першим винайшов логічну техніку - "метод екстенсивної абстракції" — для визначення ідеальних сутностей, наприклад, крапок і моментів часу як складних класів перетинань явищ, що спостерігаються. Поняття руху, часових систем, подій простору-часу і конгруентності також були переформульовані на основі всього декількох відношень, що, на думку В., виявляються у всякому спостереженні природи. Вважаючи, що тлумачення Ейнштейном цих понять не враховувало даних відношень, він запропонував відмінну від Ейнштейнової спеціальну і загальну теорію відносності, з якої виводив результати або ідентичні Ейнштейновим, або такі, що незначно від них відрізнялися. Ця робота не знайшла визнання, оскільки йшла врозріз із прийнятою фізиками операціоналістичною філософією.
В. переконаний у тому, що ньютонівська концепція природного факту — це "висока абстракція" від нашого конкретного сприйняття природи, що повинна не заземлюватися зведенням її понять до фізичних операцій і конвенцій, але поступитися місцем більш широко зрозумілій космології; виходячи з цього В. розробив так звану метафізику процесу. Вона повинна була замінити не тільки ньютонівське розуміння природи, але також дуалізм (інертної матерії і сприймаючого, оцінюючого розуму), який був нав'язаний сучасному мисленню. В. запропонував нове поняття "досвіду", узагальнене до такого ступеня, що з нього усунуті усі властивості (такі, як свідомість, мислення, чуттєве сприйняття), що могли б бути приписані лише вищій тварині. Нова космологія була побудована на основі гіпотези, що останньою реальністю є тільки події досвіду.
В. різко критикував поширену думку, яка йде від Д. Юма, що досвід являє собою ряд дискретних чуттєвих вражень та ідей. Подія досвіду є скоріше органічною єдністю чуття; це — процес, "зрощення" минулого досвіду і зовнішніх якостей та енергій, що асимілюються (мовою В. — "схоплюються") його власною внутрішньою єдністю. Носій досвіду як фізична істота несвідомо відчуває навколишній світ, який причинно впливає на нього; як ментальна істота він відповідає новою (знов-таки не обов'язково свідомою) інтегруючою реакцією, так що почасти це процес, який самопороджується, індивідуальне естетичне досягнення. Не існує жодної незмінної субстанції, яка б лежала в основі цього процесу становлення, і не існує процесів, позбавлених внутрішньої цінності, тобто структури чуття. Напівпостійні речі, включаючи особистостей, складаються з пов'язаних у послідовність атомів цього процесу, і різні види речей у світі можуть бути зрозумілі як розмаїтість протилежностей, повторень, поділів і союзів серед того, що "схоплюється" досвідом. Атомам процесу не вказується яких-небудь часових меж, однак із прикладів, наведених В., можна сказати про існування часових величин трьох порядків: кванти фізичної енергії, тривалість, представлена у "тваринному" досвіді, і вічність божественного досвіду.
За допомогою концепції "схоплювання" В. уникав парадоксу питання: яким чином особистий досвід може давати знання про загальний світ? Розуміння досвіду як активного інтегруючого процесу переборювало антитезу причин і цілей, а також всі інші дуалістичні протилежності сучасної філософії. Ці поняття, імовірно, є найбільш цінним внеском В. в метафізику.
У його ідеях можна помітити також сильні платонічні і теологічні мотиви, не прийняті деякими шанувальниками його філософи. Визначений характер досвіду-події, вважав В., є результатом вибіркового присвоєння чистих форм чи можливостей, що він називав "вічними об'єктами" (наприклад, червоність і округлість). Ці об'єкти, хоча і не існують самі по собі, в інших відношеннях подібні до "форм" чи "ідей" Платона. Нові явища розуміються як схоплювання форм, що, хоча і не можуть бути знайдені в зовнішньому фізичному світі, вічно присутні в Богові, очікуючи свого здійснення. Існує й інша сторона буття Бога - Він одержує і перетворює у своєму свідомому досвіді всяку кінцеву подію часового світу. В. вважав, що з існування зла має випливати заперечення всемогутності Бога. Бог — не "небесний деспот", а джерело правдивих ідеалів і нових можливостей. Він знаходиться з усім існуючим, але не передує йому. Богові потрібен світ тією ж мірою, якою Він потрібний світу. Це лише один з прикладів наполегливого заперечення В. того, що незалежні, самодостатні реальності можуть бути де-небудь виявлені. Його метафізика - це плюралізм, відповідно до якого окремий атом процесу стає іманентним іншому атому, а Бог стає іманентним всьому існуючому. Хоча В. продовжує міркувати в платонічно-християнській традиції, стверджуючи існування двох світів, тимчасове і вічне в його філософії входять у зіткнення одне з одним.
У центрі епістемології В. — теза про те, що чуттєві дані спочатку виходять із зовнішнього світу як імпульси відчуттів-якостей, які людське тіло підсилює і перетворює в конкретні почуттєві якості (наприклад, кольори, звуки, запахи), певним чином упорядковані в зовнішньому просторі; вищі тварини навчилися їх витлумачувати як символи процесів, що відбуваються в навколишньому світі. Філософія В. виходить більшою мірою з відчуття протилежності мінливих, поверхневих елементів, ясно видимих у людському досвіді, і неминущого, основи, яка ледь відчувається, яка має істотне значення, але яку важко описати. На думку В., позитивістські філософи досягають ясності, ігноруючи саме основне.
На перших кроках філософського розвитку В. був прихильником неореалізму, пізніше дійшов висновку, що філософія має своєю основою безпосереднє чуття, яке передається лише мовою філософів і поетів - саме така мова найбільш адекватно відбиває справжній сенс реальності, як безпосередньо даної. У праці "Процес і реальність" (1929) В. розглядає дійсність як становлення (становлення дійсності з можливості), інакше кажучи - йдеться про "суб'єктивацію" (асиміляцію суб'єктом) об'єктивного, трансформацію останнього в суб'єктивну єдність досвіду, процес якого В. позначає терміном prehension ("схоплювання"). У такий спосіб реалізована в дійсність можливість стає новою можливістю - основою нового становлення. Таке неперервне становлення робить примарним існування дійсного (тільки-но ставши, воно вже руйнується для нового становлення). У цьому "процесуальний" характер реальності, тривалість якої забезпечується тяглістю "вічних об'єктів", які постійно переходять з одної суб'єктивної єдності до іншої. Звідси й виникає необхідність існування унікальної дійсної сутності, яка містить у своїй суб'єктивній єдності всю множину "вічних об'єктів" і стимулює процес становлення - Бога. Проте Бог - не єдина творча потуга світу; світові з самого початку притаманна творча енергія -"креативність". В. не визнає механічного універсалізму світу, формулюючи своєрідну версію "органіцизму", яка прагне поєднати фізичний, біологічний і психологічний аспекти реальності.
Органічна філософія, незважаючи на свою новизну, являє собою не радикальний розрив з попередньою думкою, а грандіозну побудову, в якій окремі метафізичні ідеї Платона, а також більш сучасні поняття "досвіду" і "процесу" витонченим образом поєднуються у всеохоплюючу космологічну систему. Однією з імплікацій цієї космології є ідея греків про збіг моралі і краси: благо є вид гармонії.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"БУТТЯ І ЧАС"“ на сторінці 1. Приємного читання.
