ПЕРШОСУЩЕ
За М.Шелером, "вище буття", "основа сущого", "основа основ". П. - це те, що "існує тільки через самого себе і від чого залежить все інше". П. притаманні два атрибути: дух і порив. "Взаємне проникнення спочатку безсилого духу і спочатку демонічного, тобто сліпого до всіх духовних ідей і цінностей пориву, завдяки становленню ідеювання та одухотворенню страждань, що стоять за образами речей, і одночасне посилення, тобто животворення духу - є метою і межею конечного буття і процесу. Теїзм хибно робить це його вихідною точкою".
М. Д. Решетнік
ПІРС ЧАРЛЬЗ САНДЕРС
(1839-1914) - амер. філософ і логік, фізик і математик, засновник прагматизму та семіотичної теорії. Автор численних робіт із математики, фізики, хімії, філології, філософії історії і релігії, історії філософії, логіки, більшість з яких за життя автора не були опублікованими. Підготував до друку лише працю "Велика логіка", а також виклав основні принципи прагматизму в статтях "Визначення віри" (1877) і "Як зробити наші ідеї ясними" (1878). У1931-58 видано вісім томів "Зібрання творів".
Народився в Кембриджі в родині проф. математики та астрономії Гарвардського ун-ту Б. Пірса. Закінчив Гарвардський коледж у 1859. У 1860-63 вивчав хімію в Лоуренсовській науковій школі. Працював в університетській обсерваторії. Зробив ряд наукових відкриттів в математиці, фізиці, геодезії і спектроскопії. Працював у Гарварді (1870-71), ун-ті Джона Гопюнса (1879-84). У 1867 був обраний до Американської академії наук та мистецтв, в 1877 - до Національної АН, в 1880 - до Лондонського математичного тов-ва.
Філософська позиція П. спирається на поняття "фанероскопії" (від грец. "(pavspov" - видимість). Буття (і пізнання), за П., складається з трьох рівнів - "первинності" (тут дух вільно "грає", утворюючи з дійсності нескінченну множину проектів якостей), "вторинності" (тут дух зустрічає опір дійсних речей, внаслідок чого можливі якості "актуалізуються" в емпіричні об'єкти; дух прагне здолати "опір" об'єктів і досягти "повного" розуміння світу як гармонійного цілого), "третинності" (це - рівень універсальної, "справжньої" реальності законів і сутностей). Реальне існування з такої позиції набуває характеру втручання розуму в ірраціональний універсум буття, з якого розум "витягає" речі і їх зв'язки між собою, така "раціоналізація" світу й надає йому статусу "реальності". Картина світу в результаті набуває певної антиномічності (з одного боку реальність передує пізнанню, але з іншого - та ж реальність "конституюється" пізнанням). П. вважає неможливим редукцію знання до якоїсь "твердої" основи. Подібному уявленню він протиставляє тезу, відому як "принцип П.", згідно з яким зміст об'єкта встановлюється розглядом і оцінкою всіх практичних наслідків дій з цим об'єктом, тобто значення об'єкта визначається сукупністю умов практичної перевірки всіх висловлювань, в яких йдеться про цей об'єкт, оскільки ж таких висловлювань нескінченна кількість, то знання наші завжди гіпотетичні. Істина, за П., — це "згода абстрактного твердження з ідеальною границею, до якої прямує нескінченне дослідження вчених". Звідси стає зрозумілим, що істина в П. є по суті "регулятивною ідеєю". Істина - це те, відносно чого на даний момент немає серйозних сумнівів. Гарантованим наближенням до істини є висування новіших гіпотез. П. висловив деякі основоположні ідеї математичної логіки, логічної семіотики і семантики.
Переосмислюючи метафізику, П. намагався уникнути догматизму і плутанини, звівши її основні категорії до наступних: первісності (чисті можливі якості, або дух), другорядності (об'єктивний зовнішній світ, або матерія) і третьорядності (світ загальних понять, еволюція). Дотримуючись наукового методу як єдиного справжнього метод}7 отримання знання, П. визначив "реальність" як таку, що має бути відкрита нескінченному процесові наукового дослідження. Таке визначення призвело до появи "принципу фаллібілізму", за яким наше знання про реальність в будь-який даний момент часу носить лише частковий характер. П. сформулював критерій для розмежування питань, що вирішуються за допомогою наукового методу, і тих, що таким чином не можуть бути вирішені. Так виник принцип прагматизму, який можна висловити наступним чином: сенс судження полягає в його логічних (або фізичних) наслідках.
Філософію П. вважав підкласом науки про відкриття, яка є частиною теоретичної науки. Будь-яка філософія починається з логіки, а її основна функція зводиться до пояснення. П. спробував створити філософську систему, в якій би враховувалися засоби і результати науки, але вона мала узгоджуватись з християнством. Щоб досягнути цієї мети, він вважав необхідним спочатку перетворити метафізику в точну науку, а після цього довести, що сама наука припускає метафізичне вчення, що не є несумісним з релігією.
П. вплинув на В. Джеймса. Однак сам Пірс вважав, що погляди Джеймса не мали нічого спільного з його власними. Щоб відрізнити свою теорію від теорії Джеймса, він вжив термін "прагматицизм".
П. досяг вагомих результатів у дослідженнях з логіки, де висунув ряд нових ідей, стосовно числення висловлювань, теорії слідування, в логіці пропозиції, логіці відношень, щодо логічних парадоксів, логічної семантики, багатозначної логіки та ш. П. зробив значний внесок у розвиток теорії ймовірностей. Досліджуючи проблеми математичної логіки, П. розробив загальну теорію знаку семіотику, запропонувавши класифікацію знаків. Так, у відношенні до власного предмета є образні знаки, знаки-індекси, знаки-символи, або символічні знаки. Будь-яка думка - це знак. Мислення має мовний характер. Але і сама людина може розумітися як знак.
Ідеї П. довгий час були мало відомі за межами США. Концепція П. була адаптована для читачів та розвинута в 1930-х роках Ч. Морісом. Ідеї П. також популяризував Р. Якобсон.
І. В. Бичко, О. А. Зубчик
ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЕРШОСУЩЕ“ на сторінці 1. Приємного читання.
