АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ
(Aurelius Augustinus) Блаженний (354-430) - великий християнський філософ патристичної доби, єпископ Гіппонський. Пристрасний, емоційний, відвертий, А. ніколи не зупинявся в пошуках Бога-Істини, тому його твори (навіть поза їх релігійним контекстом) і сьогодні вражають глибиною філософської думки, спрямованої на дослідження людської долі.
А. народився в м. Тагасті, в сім'ї римського чиновника, його батько був язичником, а мати - християнкою. Отримав класичну літературно юридичну освіту в Карфагені. Під впливом Вергілія відкриває для себе філософію. Займається викладацькою діяльністю в Тагасті, Римі і Медіолані. До навернення в християнство зазнав захоплення маніхейством і скептицизмом, проте знайомство з моністичним вченням Платона і Порфирія про буття як досконалість, у світлі якого зло постає як нестача добра, відвернуло його від дуалізму. Під впливом св. Амвросія А. у 387 приймає хрещення. Повертається до Північної Африки, де згодом стає єпископом Гіппону, і цю посаду обіймає до своєї смерті.
Спадщина А різнопланова: богослов'я і християнська екзегеза, філософська онтологія і гносеологія, антропологія і психологія, музика і естетика, полемічні статті і настановчі трактати. Йому належать 113 трактатів, присвячених полеміці з язичниками і єретиками, теорії християнства, моральній теології; 218 листів і понад 500 проповідей. Всі вони принесли світову славу А. Серед них: "Монологи" - роздуми філософської душі над сутністю християнства; "Сповідь", що розкриває динаміку людської особистості і таємничу присутність Бога в житті людини; трактати "Про Трійцю", "Про християнське вчення", "Про град Божий", які містять апологію християнства і філософію нового християнського суспільства в процесі становлення.
Вчення А постає перехідною ланкою від філософської античності до філософії середньовічного лат. Заходу. Діалектику віри і розуму осмислює в контексті: "Людина має бути розумною, щоб воліти шукати Бога". Тому поштовхом філософування А. є не шукання самотнього людського духу, а безперервний пристрасний діалог між людиною як творінням і її Творцем, між людиною, яка шукає Бога, і Богом, що прагне їй назустріч. "Бога, вера в которого нас возбуждает, надежда на которого ободряет, а любовь к которому -с Ним соединяет; Бога, через которого побеждаем мы врага... Бога, от которого мы получили то, что до конца не погибнем...Бога, через которого надеемся обрести благо;...Бога, через которого смерть попирается и обращается в победу" (Бл. Августин. Монологи / Энхиридион, или о вере, надежде и любви. - К., 1996. - С. 158). За А, Бог - єдина вічна сутність, де відсутнє будь-яке змішання, будь-яка зміна, збіднення і смерть. Він розрізняє Бога як означення несказанної Величі й Бога як Трійцю. У першому випадку наголос робиться на Його трансцендентності і незбагненності, а в другому -на тому, що Бог — це Абсолютна Особистість, де остання розуміється як принцип буття, а не як факт простого існування. Абсолютна Особистість є Божественна сутність, де три іпостасі постають як три Лиця. Три Лиця дають енергійний вираз Абсолютної Особистості, або трояке смислове виявлення: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух (Буття, Мудрість, Любов). Гармонійність Єдності не знає внутрішньої нерівності, отже християнська Трійця на противагу неоплатонічній Тріаді позбавлена субординації та еманатизму. У людській особистості Трійця присутня як єдність пам'яті, інтелекту і волі -"слід таємничої єдності" (див.: Аврелий Августин. Исповедь. - M., 1991.-С. 73).
З прийняттям християнства А став більше цінувати т.зв. "внутрішнє світло", що надається вірою, як умову відкриття істини. Шлях віри в процесі пізнання - це різновид стану мислення, що передбачає науку та інтелект. Мислення тут віруюче і розумне. Віра -то реальний міст між Богом і людиною. Пізнання - процес, що прагне істини. Але вища істина є Бог. Хоча божественний розум не залежить від індивідуальної душі, та пізнання Бога людиною збігається з її самопізнанням. З проблемою Богопізнання пов'язане розуміння особистості. Сходження розуму до Бога є сходження до Нього всієї розумної душі, її моральне очищення. До Бога підноситься вся "внутрішня людина". Звертаючись до свого Витоку, душа водночас пізнає саму себе. Цим душевно-духовним сходженням людина відкриває в собі особистість. Віра - умова особистісного становлення. Мисленнєво душа єднається з Вічною Мудрістю, нібито час торкається вічності. На прикладі народження емпіричного мислення А ніби унаочнює процес божественного творення, де божественною увагою світ виводиться з небуття в буття; вічність, або мить, розгортається в час, точка - в простір; і все це збігається з біблійними словами: "На початку Бог створив небо та землю...".
А. напрацював цілісну і завершену картину світобудови, яка століттями слугувала зразком для мислителів Заходу. У ній філософ простежує шлях від біблійного "На початку..." до есхатологічного майбутнього людства. Вчення містить у собі роздуми про шляхи до нового людства, про Град земний і Град небесний (тотожний істинній незримій Церкві), про перемогу некорисливої любові до Бога над егоїстичною любов'ю до поцейбічного в собі й світі. Тому мета історії, що починається з гріхопадіння Адама, має остаточно здійснитися не на землі, а на небі, в тому, що вже не буде "історією", яка розгортається в часі, а буде кінцем без кінця.
Для багатьох християнських мислителів А. є найвидатнішим з лат. отців церкви, бо усі його слова суть вислів його чеснот і його горіння. "Мы должны искать [Бога] так, как если бы вот-вот должны были найти, но мы никогда ничего не найдем, если нам будет нечего искать".
АВЕРРОЕС
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
