ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)
(бл. 99/95 — 55 до н. е.), римський поет та філософ, представник і популяризатор античного атомізму. Про життя Л. майже нічого не відомо; ймовірно, мешкав у Римі та походив із знатного роду. Л. був винятково освіченою на свій час людиною, філософії навчався в епікурейській школі Філодема в Неаполі; за іншими свідченнями -в афінській школі ("Саду") епікурейця Зенона Сідонського.
Л. відомий як видатний послідовник Епікура й автор філософської поеми "Про природу речей" ("De rerum natura"). Латиномовна поема Л. містить найбільш систематизований та аргументований виклад епікуреїзму, за жанром наслідує традицію давньогрец. філософсько-дидактичного епосу, складається з 6 книг і має 7415 рядків - дактилічних гекзаметрів. Л. повторює Епікура, надаючи переваги практичному аспекту його вчення - етиці. Своє покликання він вбачає в тому, щоб донести до людей "правдиве вчення", просвітити їх, жадає "від пут забобону" та "од тіснин марновірства", від "полону страху" "людські душі звільнити". Звідси призначення поеми та мета Л. - "озирнути найпотаємніші глибини речей", "пробитися до початків речей", осягнути "найвищу сутність неба й богів", але "...щонайперше слід розумом чуйним пізнати з чого душі, як і духу людського, природа постала" (І, 124-125). Отже, пізнання світу людиною починається класично — з пізнання самої себе. Проте, в розбудові філософської концепції Л. переважає фізична частина, й цілісна картина всесвіту набуває ознак механічно функціонуючої самодостатньої системи, де людина постає як структурна складова світобудови.
За Л., подолати невігластво та страх людини здатна сама природа, "весь лад її, вигляд", достатньо лише показати її такою, якою вона є насправді, відшукати причини земних та небесних явищ, виходячи з власних законів природи. Все у світі відбувається "незалежно від волі безсмертних", і "з нічого ніколи не виникає ніщо", відтак, потрібне "...насіння, що з нього могли б народитися речі" (І, 200). Атоми у Л., - "родотворне насіння", "першопочатки речей", "первісні тільця", "первні", - вічні, щільні, непроникні; вони послуговують матеріалом для природи - "майстрині речей". Сама ж природа у Л. уособлює творче начало всесвіту, — вона "винахідниця всіх речей", "родотворна" та "животворна", вона створює, узгоджує, керує та чинить покарання, - отже, по суті, божественна. Атоми різні за формою, розміром та вагою, що обумовлено кількістю та характером поєднання вже в самому атомі "найдрібніших частинок" ("шпилів"), котрі самі по собі (поза атомом) існувати не можуть. Кожна річ — це "найстрокатіша суміш" атомів, які "своїм збігом, рухом, порядком, положенням" зумовлюють її фізичні властивості. Будь-які зміни в речовому світі відбуваються завдяки зникненню старих та виникненню нових "стійких сполук" "первісних тілець". Атоми є також носіями руху - вони налітають із порожнечі безмежного всесвіту прямовисно з однаковою швидкістю незалежно від своєї ваги. У цьому одвічному русі деякі з них здатні спонтанно ледь відхилятися від лінії падіння. Стикаючись та поєднуючись з іншими, атоми протягом віків "народили" весь довколишній світ. Розвиваючи надзвичайно важливе положення Епікура про відхилення атомів в їхньому падінні, Л. звільняє людину від невблаганних "приписів долі" - фатального детермінізму; випадкове відхилення атомів стає теоретичною основою розкутої волі людини.
Душа людини складена з найдрібніших та округлих атомів; саме вони, перебуваючи в усьому тілі, дають можливість людині відчувати. Головне ж місце посідає дух (розум), який неподільно пов'язаний з душею та міститься в грудях. Як дух, так і душа смертні; народжуючись із тілом, разом з ним розвиваються та занепадають, а покидаючи його в момент смерті, розпорошуються в просторі: "Смерть для нас, отже, - ніщо; ми не маємо з нею... жодних стосунків" (ІІІ, 830-831). За Л., світ пізнаваний. Чуттєве сприйняття дає достовірні свідчення, які за певними правилами зазнають відображення в розумі та усвідомлюються ним. Будь-яка річ неперервно "випромінює" зі своєї поверхні "образи-тіні", "тонкі подобизни" (точні копії форми речі) у вигляді надзвичайно витончених "плівок", які навсібіч "легкоплинно пурхають" у просторі. Завдяки проникненню через очі та "тілесні отвори" ("пори") душі всередину тіла людини, вони утворюють певні враження і стани свідомості.
Критикуючи марновірство та культовість традиційної релігії, Л. не заперечує існування богів, навіть ставиться з повагою до них. Боги прекрасні, могутні, вічні; вони перебувають поза природним космосом в особливому божественному світі - "священних оселях", "міжсвітах". Але вони не беруть участі у світобудові, вони відсторонені від будь-яких справ земних та небесних, їм непотрібні вшанування і жертви, оскільки вони байдужі до людей та їх проблем. Живописуючи стан блаженного буття "ясносяйних" богів, Л. вбачає в ньому епікурейський ідеал "мудрого життя" людини. Якщо всесвіт безмежний, і в його "незглибимих просторах" "кружляє" в невичерпній кількості "родотворне насіння" речей, то природно прийти до висновку про можливість існування інших світів, які "...існують, подібні до наших, у всесвіті землі... десь інше людство розвивається, водяться звірі" (II, 1075-1076).
Л. виступає проти будь-яких форм соціальної нерівності та насильства, проти прагнень влади, слави і багатства, проти загарбницьких воєн на користь всезагального миру та добробуту. Але громадянська позиція Л. непослідовна, прогресивні погляди не узгоджуються зі світоглядними засадами. Задля збереження душевної рівноваги Л. закликає до відстороненості від буденної реальності, суспільних та політичних справ, до "споглядання природи" і самоспоглядання, до "найпильнішого вивчення природи речей" (III, 1072).
Визначним був вплив поеми Л. на розвиток філософії й природознавства в епоху Відродження та Новий час. Окремі положення Л. знайшли подальший розвиток у вченнях Л. Волли, Еразма Роттердамського, Дж.Вруно, М. Монтеня, П.Ґассенді. Розробку атомістичної теорії продовжували Р. Бойль, І. Ньютон, К.-А. Гельвецій. Наслідували римського мислителя Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж.Локк, П Гольбах, Ж.-Ж. Руссо (концепція "суспільного договору"). Професори Києво-Могилянської академії Ф, Прокопович, Г. Конисський, Г. Щербацький у своїх філософських курсах значної уваги приділяли здобуткам думки Л. Помітним був вплив Л. на творчість Г. Сковороди, М. Ломоносова, О. Радищева.
Є. В. Козлов
МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)“ на сторінці 1. Приємного читання.
