ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН
(1905-1975) - нім. філософ, асистент Гуссерля (і928-1936), з 1939 - викладач Лувенського ун-ту, з 1948 -проф. Фрайбурзького ун-ту; піддав феноменологічному аналізу психологічні проблеми. Гуссерль називає Ф. найбільш послідовним своїм учнем, після смерті Гуссерля плідно співробітничав із Гайдеґґером, досліджував проблеми гри, смерті, влади та ін. Піддаючи критиці традиційне тлумачення гри як нібито альтернативи "серйозних справ", праці і т. п., Ф. досліджує гру як фундаментальний спосіб спілкування людини з можливостями.
І. В. Бичко
ФРАНКФУРТСЬКА ШКОЛА
Інтелектуальне об'єднання, що склалося в 1930 навколо створеного і очолюваного Горкгаймером у Франкфурті-на-Майні Ін-ту соціальних досліджень, яке орієнтувалося на традиції діалектичної філософії (Геґель, Маркс) та "філософії життя" (Шопенгауер, Ніцше), істотними були тут також впливи екзистенціалізму, феноменології та психоаналізу, що дозволяє віднести Ф. ш. до широкого загалу екзистенційної філософії. До першого покоління Ф. ш. належать М. Горкгаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе, В. Беньямш, Л.Левенталь, Ф. Поллок, Е. Фромм та ін. На поч. 30-х Ін-т, у зв'язку з приходом до влади в Німеччині нацистів, перебирається до Парижа, а потім до Нью-Йорка. У 1949 Ін-т відновлює свою роботу у Франкфурті. Серед другого покоління Ф. ш. особливо виділяється постать Ю. Габермаса, сюди ж належать О. Heгг, А. Шмідт, А Вельмер. Програмною для Ф. ш. стала стаття Горкгаймера "Традиційна і критична теорія" (1937). Традиційні теорії орієнтовані на наявне буття (за взірцем природничих наук), їх головна мета — узгодження систем понять. Що ж до критичної теорії, то вона відкидає даність, і її головні поняття орієнтовані на дослідження суперечностей, на відмову підводити одиничне під загальне, і тим самим вона руйнує систему. Другий період діяльності Ф. ш. характеризується переорієнтацією досліджень типів соціальності (капіталізм — соціалізм) на "технологічну раціональність" (тип культури західної цивілізації), з ідей Маркса на ідеї Вебера (зміст цієї переорієнтації розкривається у спільній праці Горкгаймера і Адорно "Діалектика Просвітництва", 1947). Західна людина долає панування природи над людиною пануванням людини над природою, що трансформується в панування людини над людиною. Суб'єктом панування стає Загальне, що панує над індивідуальним. Таке панування і визначає форму раціональності — тотожність, замкненість, заборона негативного. Діалектика Просвітництва покладає в основу технологічного "раціо" природний принцип панування і підкорення, спрямовуючи його проти природи. Третій період пов'язаний з пошуками нових типів раціональності: проектування художнього (міметичного) мислення (Адорно), раціональність, що звільняє почуттєвість від гніту норм культури (Маркузе), "комунікативна раціональність" (Габермас). Проголошена Адорно "негативна діалектика" виявила тісний зв'язок із феноменологічними ідеями Гуссерля і Гайдеґґера а також із позиціями Фуко і Дерріда. На противагу традиційно позитивній оцінці тотожного, абсолютного, вирішеного Адорно підкреслює позитивність нетотожного, негативного, невирішеного - саме це розхитує головну умову панування - тотожність; філософія має зрозуміти незрозуміле, виразити невиразиме, висловити невисловлюване. Категорії негативної діалектики двозначні - вони відкидають систематичність, але лишаються теорією, постають як певна непевність, непонятійне поняття і т.ін. Габермас висуває інший тип раціональності, повертаючи її вектор із природи на людину, орієнтує на інтерсуб'єктивне взаєморозуміння. Його комунікативний дискурс опосередковує не тільки всі пізнавальні акти, але й корегує особисті інтереси і потяти.
І. В. Бичко
ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН“ на сторінці 1. Приємного читання.
