НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ
(1854-1924) - нім. філософ, провідний представник Марбурзької школи неокантіанства. З 1885 -проф. філософії Марбурзького ун-ту, досліджував проблеми історії філософії, логіки, психології й соціальної педагогіки. У галузі історії філософії Н. вивчав системи античної та новочасної філософії, у яких він вбачав філософські передумови кантівського критицизму. Передусім це стосується таких праць, як "Дослідження історії проблеми пізнання у старовину. Протагор, Демокріт, Епікур і скепсис" (1884), "Етика Демокріта" (1893), "Держава Платона та ідея соціальної педагогіки" (1898), "Вчення Платона про ідеї" (1903); до цього переліку належить також "Теорія пізнання Р. Декарта" з красномовним підзаголовком "Етюд з передісторії критицизму" (1882). Головною рисою історико-філософських досліджень Н. є певна "стилізація" корифеїв античної філософії під новочасну, і особливо під Канта. Це стосується вчення Демокріта (з наголосом на рисах раціоналізму), античного скепсису; ще більшою мірою це стосується Платона, онтологія якого перетворюється на методологізм і гносеологізм: метод Платона Н. наближає до трансцендентального метод}' Канта в когенівському тлумаченні
Ідеї Н. являють собою невід'ємну ланку в розвитку неокантіанської філософії Марбурзької школи. Тому в доповіді "Кант і Марбурзька школа" (1912) Н. говорить від імені всієї школи як її повноправний представник. У розвитку логічних і гносеологічних Ідей Марбурзької школи помітну роль відіграла праця "Логічні засади точних наук" (1910). Н. розглядає ідеалізм як філософське вчення, необхідне для розуміння сутності точних наук - математики і математизованого природознавства, передусім фізики. Теоретичною філософією є логіка, але не формальна, а "трансцендентальна", яка досліджує апріорні умови єдності й своєрідності точних наук. Таким чином, філософія є логікою науки. Але логіка не може бути початком пізнання. Початком пізнання може бути філософський аналіз цілого: тільки на факті науки логіка може виявити закони наукової творчості, оскільки лише на ньому вона може спостерігати закони в їх дії. Цей аналіз має бути вільним від "даного" мислення або "даного" для мислення. Для мислення не існує ніякого буття, яке саме не було б проявом думки. Більше того, мислити не означає нічого іншого, як вважати, що дещо існує. Вимога буття є вимогою виправдання думки, її змісту. Саме першопочаткове буття є логічним буттям, буттям визначення. Але Н., як і Коген, досліджує не лише логічні засади мислення, а й такі прояви людського духу, як воля і почуття. Тому "логіка охоплює не лише теоретичну філософію, як логіка "можливості", але й етику, як логіка формування "волі", а також естетику, як логіка чистого художнього формування ".
Декілька праць Н. присвячено соціальній педагогіці, головна ідея якої — необмежене панування людського духу і пробудження в кожній людині свідомості внутрішньої свободи: "Філософська пропедевтика" (1911), "Соціальна педагогіка" (1911), "Культура народу і культура особистості" (1912) та ш.
НАУКИ ПРО ПРИРОДУ І НАУКИ ПРО КУЛЬТУРУ
див. Природа і культура.
НЕОГЕҐЕЛЬЯНСТВО
Течія західної філософії кін. XIX -1-ї третини XX ст., характерною особливістю якої було прагнення створити цілісний світогляд на основі оновленої інтерпретації філософії Геґеля. Н. було поширене майже у всіх країнах Європи і в СІЛА. В Англії процес переростання гегельянства в Н. представлений (за виключенням Дж. Стірлінґа, який вперше познайомив співвітчизників з філософією Геґеля) Е. і Дж. Кердами, Ф. Бредлі, Р. Холдейном, Д. Бейлі, Р. Коллінґвудом. Осн. моментами цього процесу були: 1) прагнення трактувати діалектику в дусі примирення суперечностей, а гегелівського світогляду в цілому - як релігійного, як "теоретичного" християнства (Е. Керд); 2) звернення до гегельянства з метою подолання англ. позитивізму (Дж. Керд); діалектичний метод тут виступав як засіб заперечення "чуттєвості", "зречевленості" для досягнення істинної, тобто позаемпіричної реальності (Бредлі); 3) тенденція подолання крайноідів "абсолютного ідеалізму Бредлі", прагнення відстояти права індивідуальності, її свободи; ця тенденція проявилася у поміркованому персоналізмі Бозанкета та "раціональному персоналізмі" Мак-Таґґарта, які прагнули поєднати Геґелеве вчення про абсолют з обґрунтуванням метафізичних цінностей особистості; 4) спроба інтерпретації Геґеля в дусі релятивізму ("абсолютного історизму"), намічена вже у Холдейна, який прагнув трактувати діалектичний метод Геґеля як "феноменологічний" (у розумінні "феноменології духу") спосіб визначення у поняттях ступенів людського досвіду, і послідовно здійснена Коллінґвудом.
У Нідерландах Н. було найбільш традиційним. Воно пов'язане з іменем Г. Болланда, який одним із перших на європейському континенті проголосив ганець неокантіанського періоду розвитку філософії і відмовився від протиставлення Геґеля Канту, розглядаючи їх як "початок і завершення класичного періоду мислення", зокрема, гегелівську логіку - як завершення кантівської критики розуму.
В Італії Н. виникло на межі XIX—XX ст., його основоположники - Кроче і Джентіле — перебували в стані багаторічної полеміки між собою. Розмежування в середині італ. Н. відбувалося щодо шляхів розв'язання соціальних проблем (ліберальному - Кроче, і тоталітарному — Джентіле). Перший етап розвитку італ. Н. (до закінчення І світової війни) характеризувався спільними виступами Кроче і Джентіле проти марксистського матеріалізму, а також позитивізму, під гаслом "оновлення ідеалізму" і реставрації гегелівської концепції держави. Другий етап - з кін. І і до кін. П світової війни, - характеризувався помітним поглибленням філософських і політичних суперечностей між ними, що завершилося політичним розколом італ. Н., оскільки Кроче рішуче виступив проти фашистського режиму Муссоліні, а Джентіле став одним із ідеологів фашизму.
У Німеччині на межі ХІХ-ХХ ст. формується Н. як самостійна течія нім. філософії, коли про відродження філософії Геґеля висловились теоретики неокантіанства Віндельбанд і Коген. Певну роль у формуванні нім. Н. відправ Дільтей. У період І світової війни в Німеччині розповсюджується ідея "єдиного потоку" нім. ідеалістичної філософії, що завершується Геґелем (Г. Лассон). Учень Ріккерта Кронер в "оновленому" гегельянстві шукав вирішення тієї проблеми співвідношення "раціонального" та "ірраціонального", яка була запрограмована неокантіанством. Учень Дільтея Г. Глокнер, видавець творів Геґеля і лідер нім. Н., поглибив ірраціоналістичну тенденцію в теорії пізнання. Значну роль у нім. Н. відігравала проблематика філософії історії, філософії культури і особливо держави і права (Г. Герци, Т. Літт, Ф. Розеннвейґ та ш.). До Н. також належав А. Ліберт. Апогей розвитку нім. Н. співпав із сторіччям з дня смерті Геґеля (1931). Лідери нім. Н. (зокрема, Кронер) очолили міжнародну організацію неоґеґелянців — "Гегелівську спілку" (1930), і виступили з основними доповідями на першому (Гааґському, 1930) і другому (Берлінському, 1931) гегелівських конгресах (третій конгрес відбувся в Римі в 1934). Прихід до влади націонал-соціалізму в Німеччині викликав політичний розкол, який призвів до падіння нім. Н.
У Франції Н. розповсюджувалося значно пізніше. Початком його можна вважати появу в 1929 твору Ж. Валя "Нещасна свідомість у філософії Геґеля". Великою популярністю користувалися лекції А.Кожева про Геґеля (1933-39). У центрі цих лекцій була релігійна і феноменологічна проблематика філософії Геґеля, до того ж геґельянська діалектика трактується тут виключно як метод, що використовується лише у сфері людського існування. Слухачами Кожева були Сартр, Мерло-Понті, Іпполіт, Арон, Фессар та ін. Вони сприяли розповсюдженню "оновлених" гегелівських ідей у різноманітних сферах франц. філософії, соціології і теології. Франц. Н. укорінюється в суспільній свідомості Пітелпенції. Особливістю відродження гегелівського світогляду у Франції було прагнення неоґеґелянців пов'язати вчення Геґеля з екзистенціалізмом (Сартр, Іпполіт).
У США гегельянська тенденція вперше була представлена сентлуїською школою на чолі з У. Т. Харрісом, яка була у певній залежності від еволюції англ. прибічники? учення Геґеля. Н. у таких мислителів, як Б. Боун, Дж. Ройс, стало відправним теоретичним моментом на шляху від гегельянства до персоналізму.
Видатним представником рос. Н. був /. О. Ільїн, який прагнув поєднати релігійно-філософську традицію, що брала початок у вченні Вол. Соловйова, і новітні, перш за все гуссерліанські віяння, що йшли з Заходу. Рос. ідеалістична правосвідомість також характеризувалась тенденцією переходу від неокантіанства до Н. (І. Новгородцев).
А. І. Трубенко
НЕОКАНТІАНСТВО
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
