БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)
(1217-1274) - духовний вчитель і теоретик містичного досвіду, наступник Авґустина і Франциска Ассізського, досяг найвищої досконалості в акті інтелектуального бачення, в якому віра і розум співпадають.
Джованні ді Фіданца, більш відомий на ім'я Бонавентура ("дитя щастя", "благоє пришестя"), яке, згідно з легендою, йому надав сам св. Франциск, походить із заможної вельможної родини. Вчився у францисканській монастирській школі, згодом в Сорбонні (Париж), спершу на ф-ті мистецтв, а потім, після вступу до францисканського ордену, на ф-ті теології під керівництвом Александра з Гельса, чиє місце викладача (після смерті вчителя) він зайняв у 1248. З 1254 доктор теології, викладає у францисканській школі в Парижі. У 1257 очолює орден францисканців. Був талановитим організатором церковного життя, якому вдалось замирити дві ворогуючі течії в ордені - т. зв. спіритуалів, аскетів, послідовників св. Франціска і релаксатів, що жили в згоді зі світом, - і створити орден інтелектуалів, що дав світові багато видатних філософів. У 1273 в сані кардинала бере участь у підготовці собору, метою якого було відновлення стосунків із грец. церквою. Помер Б. у 1274 в Ліоні під час роботи собору.
Творчий доробок Б. має філософсько-телогічну аспектність і поєднує раціоналізм схоластичного методу і глибинний містичний досвід. З іншого боку, вся теоретична спадщина була спрямована на духовне напучення францисканського ордену. Це, зокрема, "Коментарі до Сентенцій Петра Ломбардського", в яких піддані критиці погляди авероїстів; "Спірні питання щодо Христової науки" (1254) -докторська дисертація; "Бесіди", в яких він визначив сутність людини як образа Слова Божого. У 1259, під впливом відвідання гори Альверни, де св. Франциску було видіння шестикрилого серафима, Б. пише свій знаменитий твір "Путівник душі до Бога", в якому осмислює містичний досвід духовного сходження людини до Бога як досконалої Мудрості. Йому належить найкоректніший, на думку фахівців, виклад житія Франциска Ассізського (1260). Трактат "Про повернення наук до теології" - метафізичне обґрунтування християнської містичної ідеї.
На думку Б., філософія має тримати в центрі уваги зв'язок скінченого і нескінченного, людини і Бога, бо тільки тоді вона може спрямувати людське зусилля до спасіння. Отже, проблема постає не в "розумі або вірі", а в розумі, який або є благословенним і підводить до християнської теології, або вважає себе самодостатнім і веде до нехристиянської філософії, і навіть атеїзму. Але "слеп тот, кто не видит, сколько блеска в сотворенных вещах. Глух тот, кого такой крик не заставит проснуться. Нем тот, кого весь этот сотворенный мир не заставляет восхвалять Бога. Безумен тот, кого не заставляют столько указаний признать Первоисток" (Бонавентура. Путеводитель души к Богу. - М., 1993. - С. 67). Для Б. це не абстрактна проблема. Людина має шукати Бога, бо без усвідомлення Першопричини знання про світ залишається незавершеним, тому що: "в Боге имеется высшая справедливость как сама по себе, так и в качестве начала и цели всех вещей" (Бонавентура. О возвращении наук к теологии // Антология средневековой мысли (Теология и философия европейского Средневековья): В 2 т. - СПб., 2001. - Т. 2. - С. 139). У процесі божественного творення Слово стає плоттю для того, "чтобы человек познал его своими чувствами", але при тому Воно водночас перебуває в надрах Отця (див.: там само. - С. 136). Шукаючи Бога, ми знаходимо Його в кожному творінні. Звідси випливає: "Всякое познание служит теологии и поэтому заимствует примеры и пользуется словами, относящимися к познанию всякого рода... В каждой вещи, воспринимаемой чувствами или разумом, скрыто в глубине пребывает сам Бог. Он - плод всех наук, дабы во всех созидалась вера, „прославлялся Бог" (1 Петр. 4, II)" (там само. — С. 140).
Філософам не треба спеціально доводити існування Бога, достатньо лише зробити ясним Його присутність. Людський дух несе в собі прообраз Святої Трійці як пам'ять, розуміння і волю. Найвиразнішим свідоцтвом про Бога є людський розум, але не в звичайному стані, а коли він перетворений благодаттю, коли життя духу стає подобою божественного життя. Цьому, за Б., передує релігійно-практична діяльність душі: каяття, молитва, милосердя, щоб вона стала духом. Поступово будується "драбина" сходження до Бога із шести щаблин, які мають містичне значення, що відповідають шести дням творіння, шести щаблинам трону Соломона і шести крилам серафіма. Так, долаючи матеріальний світ, відкриваючи в ньому "слід" Бога, душа розпредметнює низку божественних форм, що послідовно визначали матерію, яка від акту творення вже несе в собі невиявлені зародки майбутніх форм (І-ІІ щаблини), минаючи духовний світ (світ душі), що містить у собі "образ" Бога (ІІІ— IV щаблини), спрямовує погляд безпосередньо на Бога і споглядання Бога як найвищого і найдосконалішого поєднання Бога і людини в Ісусі Христі, в якому творець і творіння складають єдність (V-VI щаблини). На останніх щаблинах замовкає розум і говорить серце. Таким чином, науки, філософія, теологія були лише проміжними і допоміжними станами для дослідження мети - безпосереднього містичного богоспоглядання. Тут завершується перехід у вищий світ і закривається остання сторінка Путівника, де душа отримує заспокоєння в Богові
Для Б. філософія - це обов'язково філософія спасіння, яка не починається без Христа, бо Він - її початок. Але вона і не прийде до свого завершення без Христа, бо Він - її фінал. Отже, філософія перед вибором - або приректи себе на нескінченні помилки, або дати собі усвідомити те, що їй вже відомо на інтуїтивному рівні. Вчення Б. має таку переконливу силу тому, що він водночас був великим філософом, богословом і містиком.
БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)“ на сторінці 1. Приємного читання.
