АНТИНОМІЯ
(грец. - суперечність у законі) -поняття, яке має важливе значення для розуміння кантівської критичної філософії. Вчення І. Канта про А є невід'ємною складовою обґрунтування тези про непізнаванність речей в собі. В їх основі лежать трансцендентальні поняття, які є розширенням до безумовного категорій. Розум як такий не утворює трансцендентальних понять, а тільки вивільняє поняття розсудку від їх обмеження сферою можливого досвіду. Таким чином, трансцендентальні поняття перетворюються на трансцендентальні ідеї для того аби надати абсолютну повноту емпіричному синтезу шляхом продовження його до безумовного, тобто такого, що ніколи не знаходиться в досвіді і є не більш ніж ідеєю. Своє вчення про А. чистого розуму Кант викладає в антитетиці чистого розуму, предметом якої є А, їх причини та результати. Відповідно до цього антитетика має надати відповіді на три запитання: коли чистий розум впадає в А, від яких причин залежить А, чи може розум, не дивлячись на антиномічне протиріччя, знайти шлях до достовірності? Доволі часто в розв'язання А втручається певний інтерес (Кант пише про теоретичний, практичний та архітектонічний інтерес), який призводить до їх некритичного вирішення шляхом надання переваги тезі чи антитезі. Але подібний шлях, за Кантом, є неприпустимим і лише трансцендентальна філософія може дати задовільні відповіді на питання, сформульовані в антитетиці. Справді, жодне посилання на досвід неможливе при розв'язанні А, оскільки їх предмети не є предметами досвіду і не можуть бути спростовані або підтверджені шляхом посилання на нього. При цьому Кант застерігає від такої небезпечної і методологічно хибної процедури як амфіболія (до неї однаково схильні догматизм й емпіризм). її зміст полягає в тому, що ідея перетворюється на удаване уявлення про емпірично дане. З чого робиться висновок, що ідеї можна пізнавати й аналізувати згідно з законами досвіду, які ми застосовуємо по відношенню до інших об'єктів.
У "Критиці чистого розуму" Кант наводить чотири А, кожна з яких складається з двох частин: тези й антитези. Причому як теза, так і антитеза можуть бути рівною мірою логічно й послідовно доведені. Ці А. формулюються наступним чином: 1. Світ має початок у часі і є обмеженим у просторі - Світ є нескінченим як у просторі, так і в часі; 2. Будь-яка складна субстанція у світі складається з простих частин - У світі немає нічого простого; З.У світі існує свобода чи вільна причинність (Causalitat durch Freiheit) - У світі немає жодної свободи, а все трапляється відповідно до законів природи; 4. До світу (чи як його причина, чи як його частина) належить безумовно необхідна сутність - Ані у світі, ані за його межами не існує жодної необхідної сутності як його причини. Ці чотири А. Кант розподіляє на А. математично трансцендентальних ідей (перша й друга А.) та А динамічно трансцендентальних ідей (третя й четверта А.). Відповідно до чого вони мають два різні способи розв'язання. У перших з них як теза, так і антитеза є хибними, а в інших ці два члени є істинними, але стосовно двох різних світів (світу чуттєвого та світу інтелігібельного).
"АНТРОПОЛОГІЯ З ПРАГМАТИЧНОЇ ТОЧКИ ЗОРУ"
("Anthropologie in pragmatischer Hinsicht", 1798) - праця І. Канта, в якій вчення про людину викладається ним у систематичній формі. При цьому значення антропології як наукової дисципліни пояснюється тим, що її предмет (ним є людина) фактично займає центральне місце серед всіх можливих предметів пізнання, оскільки все, що є у світі, набуває своєї визначеності лише через відношення до людини. Серед основних труднощів, які об'єктивно постають у процесі розбудови антропології як наукової дисципліни, Кант насамперед акцентує на тих, що випливають із самої людської природи* Всього таких ускладнень три. По-перше, надзвичайно складно спостерігати за людиною у звичайному для неї стані (оскільки людина, яка знає, що за нею спостерігають, чи не може, чи не хоче, щоб про неї дізнались ким вона є насправді). По-друге, можливості самоспостереження в антропології є обмеженими, тому що знаходячись у стані афекту людина не може адекватно його описати, а набуваючи можливість об'єктивного спостереження, вона втрачає предмет цього спостереження (тобто афект). По-третє, на людину надто сильно впливають звички, які обумовлені часом та місцем, що суттєво ускладнює опис універсальної сутності людини.
Структурно "А.п.т. з." складається з двох частин: антропологічна дидактика (яка у свою чергу включає в себе три книги: про пізнавальну здатність, відчуття задоволення і незадоволення, про здатність бажання) та антропологічна характеристика. Таким чином, антропологія для Канта є вченням про людину, чи "знанням людини". Але подібне "знання людини" може бути представлене в двох формах: а) фізіологічній, коли предметом знання є те, що з людини робить природа; б) прагматичні, коли предметом знання є те, що людина робить чи має робити з самої себе як вільно діюча істота. Щодо першої форми, то не заперечуючи її можливості, Кант пише про те, що будь-які теоретичні міркування з цього приводу все одно ні до чого не ведуть, оскільки те, як людина діятиме, жодною мірою не залежить від того, в якій частині мозку зберігатимуться наші враження. Натомість прагматична антропологія, яка досліджує людину не як частину природи (хоча і своєрідну, але не більш як "річ серед речей"), а як громадянина миру, не лише дозволяє побачити всю специфіку становища людини у світі, але демонструє, яким чином людина стає власним творцем. Серед основних рис людини на перше місце Кант ставить здатність до самоусвідомлення. Поміж всіх живих істот людина є єдиною, яка має уявлення про своє Я. Завдяки цій здатності вона є особистістю. Здатність до мислення себе як Я породжує в людині егоїзм, який, на думку Канта, може реалізовуватись у трьох формах: логічній (абсолютна переконаність в істинності суджень свого розсудку), естетичній (абсолютна переконаність у цінності виключно власного смаку) та практичній (абсолютне обмеження всіх цілей самим собою). Усі ці три форми є вкрай небезпечними і "вилікувати" їх можна лише за допомогою плюралізму, тобто коли людина вбачає в собі не "Я, що охоплює і вичерпує собою весь світ", а громадянина світу (тобто лише одне з-поміж інших Я).
У першій частині антропології Кант фактично в найбільш повній формі демонструє той зв'язок між різними здатностями людини, який в критиці було лише намічено (чи описано в загальній формі). При цьому всі ці три здатності Кант пропонує описувати єдиним поняттям "розум", оскільки саме розум дає настановчі правила для кожної окремої здатності. Що ж до характеристики окремих здатностей, то аналізуючи, наприклад, пізнавальну здатність (розум, розсудок та здатність судження) Кант формулює три максими, яким має слідувати будь-яка людина, яка прагне мудрості: 1. Думати самому, 2. Мислити себе (в ході спілкування з іншими людьми) на місці будь-кого іншого; 3. Завжди мислити в згоді із самим собою. Ще він називає ці три максими трьома принципами: негативний (тобто мислення має бути вільним від примусу), позитивний (кожне мислення має узгоджуватися з поняттями іншого образу мислення) та принцип послідовності мислення. Відчуття задоволення і незадоволення (кожне окремо) розподіляється на чуттєве та інтелектуальне. Так, скажімо, насолода визначається Кантом як задоволення завдяки зовнішньому чуттю, смак - як здатність суспільної оцінки предметів в уявленні. В аналізі здатності бажання ключовим стає поняття схильності, тобто самовизначення сили суб'єкта викликане уявленням про дещо майбутнє як його наслідок. Якщо схильність породжує бажання, яке, тим не менш, залишає місце розумові (тобто розум може перебороти це бажання), то така схильність позначається поняттям пристрасті (самі пристрасті розподіляються Кантом на природні та культурні). Якщо ж схильність цілком захоплює людину, то вона є афектом. Підпорядкування людини пристрастям й афектам Кант вважає хворобою душі.
Друга частина "А. п.т. з." має назву "Антропологічна характеристика" і присвячується вивченню можливості пізнавати внутрішній стан людини, базуючись на зовнішніх даних. Ця частина складається з п'яти підрозділів: характер особистості, характер статі, характер народу, характер раси й характер роду.
АППРЕГЕНЗІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АНТИНОМІЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
