ВСЕ-ЛЮДИНА
Згідно з М. Шелером, це бажаний результат руху ресублімації, визначеного духом обмеження передачі в мозок або в інтелект отримуваної організмом енергії. Результатом цього руху, пише Шелер, буде відродження значення життєвих цінностей, які "епохою Нового часу, передусім з часу Декарта, були поховані під інтелектуалізмом і механіцизмом. Тільки тоді буде зроблено новий крок до все-людини, тобто до людини з більш високою напругою між духом і потягом, ідеєю і чуттєвістю, і одночасно з впорядкованим гармонійним злиттям в одну форму буття і дії. Тільки тоді буде подолано той фатальний, жорстокий романтичний розпад, те нестикання ідеї і дійсності, мислення і діяння, якими так серйозно хворе все наше європейське і, на жаль, не в останню чергу, і наше германське духовне життя".
М. Д. Решетник
ВСЕ-ЖИТТЯ
В метафізиці М. Шелера універсальна рушійна життєва сила, яка проникає у всі види й роди життєвих істот, що населяють Землю, і будучи реальною і цілеспрямованою, керує також усім емпірично-реальним розвитком видів. В.-ж. пояснює "немеханічне" в життєвих процесах, що спостерігаються нами. Шелер пише, що, "не дивлячись на особисту субстанційність надіндивідуального духу, життя у всіх індивідуумах метафізично є одне й те ж життя". В.-ж. збагачується досвідом, який воно черпає з індивідуального життя, "оскільки між все-життям і всіма живими істотами існує взаємозв'язок".
М. Д. Решетник
ВТІЛЕНІСТЬ
(лат.) - термін, уведений Ґ. Марселем, що позначає зв'язок усвідомлюючого себе суб'єкта з власним тілом. Тільки з точки зору втіленої особистості можливий екзистенційний погляд щодо реальності. Суб'єкт, що є втіленим, не має жодної можливості змінити будь-що у своєму фундаментальному стані. В. є умовою будь-якого екзистенційного досвіду. Всі об'єкти, що існують, є саме такими для нас, бо ми їх сприймаємо подібно до сприйняття себе у взаємозв'язку з власним тілом. Тілесність свідчить про вкладеність до простору й часу, неухильне наближення до смерті. Особливістю свідомості є здатність до неуважності та незконцентрованості, що і є умовою можливості існування в жорстокому втіленому існуванні. Пізнання та переживання Присутності Бога - це єдиний шлях для того, щоб позбутися песимізму та знайти вихід свободі.
М. С. Кириченко
ГАБЕРМАС (HABERMAS) ЮРҐЕН
(нар. 1929) - нім. філософ і соціолог, представник комунікативної філософії. Один з опонентів постмодерного дискурсу. Проф. ун-ту у Франкфурті-на-Майні (з 1964), співдиректор Ін-ту науково-технічного світу ім. М. Планка у м. Штарнберг (1970-81).
Осн. твори: "Пізнання та інтерес" (1968), "Техніка та наука як ідеологія" (1968), "До логіки соціальних наук" (1970), "До реконструкції історичного матеріалізму" (1976), "Теорія комунікативної дії" (1981), "Моральна свідомість і комунікативна дія" (1983), "Філософський дискурс Модерну" (1985), "Постметафізичні роздуми" (1988).
Г. - провідний представник молодшої генерації Франкфуртської школи. "Критична теорія" останньої переосмислена Г. відповідно до нових реалій капіталізму в дусі даних психоаналізу, феноменології, аналітичної філософії, сучасної соціології. Сучасна капіталістична держава, за Г., дістала здатність дещо модифікувати виробництво і розподіл у плані регулювання і планування останніх. Змінилася і природа криз виробництва шляхом їх виробничо-трудової раціоналізації. Найважливіша складова вчення Г. - теорія комунікативної дії, що описує альтернативні структури, які не стали інституціональними в сучасній науково-технічній цивілізації, і водночас описує "двохсходинкову" будову сучасного суспільства, що є системою і життєвим світом, в якому здійснюється безпосередня комунікація. Г. вирізняє два типи поведінки: "стратегічну" (інструментально орієнтовану) і комунікативну.
Перша ставить за мету досягнення інтересу (обман - свідомий чи несвідомий), що призводить до маніпулювання або до спотворення комунікації. Обидва наслідки є негативними для суспільства (аномія, відчуження, втрата колективної ідентифікації і сенсу культури та ін.). Комунікативна ж поведінка створює впорядковане нормативне середовище, стійкі особистісні структури, здатні до розгортання і самоздійснення. Інакше кажучи, справжня суспільна інтеграція досягається в рамках комунікативної поведінки.
У роботі "Моральна свідомість і комунікативна дія" Г. розглядає парадигмальний поворот, що відбувся в сучасній філософській думці і пов'язаний з появою нового філософського напрямку - трансцендентальної прагматики. Впродовж XX ст. у західній філософії поняття "трансцендентальне" набуває певного реального змісту, а тому утверджується тенденція тлумачити його як "квазі-трансцендентальне". Г. вказує на відхід філософії сучасності від класичної філософії, який характеризується домінуванням трансцендентальної комунікації та інтерсуб'єктивних структур, а не суб'єкта пізнання. Він визначає трансцендентальну прагматику як прагматику універсальну або формальну. Вона не тотожна трансцендентальній філософії в її традиційному розумінні (тобто як філософії свідомості), вона наділена емпіричним змістом, що ґрунтується на дослідженні реальної комунікації.
Г. виступив з ідеєю незавершеності Модерну як ідеології Просвітництва. На його думку, "проект Модерну" має незавершений потенціал та значні ресурси для подолання власних обмежень і деструктивних впливів. Завдяки цьому досягаються два завдання. По-перше, рятуються основні намагання традиції Просвітництва в нових історичних обставинах. По-друге, підтримується комунікативна етика, що виникла внаслідок повороту від філософії свідомості до мовної прагматики.
У полеміці з представниками постмодерного дискурсу Г. запропонував постметафізичну стратегію відновлення філософії, в межах якої відбувається переосмислення її ролі. На його думку, подальший поступ філософії стає можливим лише через відмову від тих ролей, які покладав на неї Кант: наставника та арбітра, вищого апеляційного суду стосовно науки і культури загалом. Він стверджує, що філософія не повинна виконувати роль розпоряджувача, котрий, спираючись на чистий розум, визначає для кожної сфери належне їй місце. Г. розробляє ідею трансформації теоретичної філософії в реконструктивну науку, котра характеризується як особлива форма змішаного дискурсу. Під цим кутом зору, Габермасове розуміння трансформації філософи полягає в тому, що філософія виступає, з одного боку, як посередник та інтерпретатор між "експертними культурами" та життєвим світом, а з іншого — як співпрацівник, зорієнтований на кооперацію між різними галузями досліджень. Разом з тим, філософія, зберігаючи зв'язок із розумом, постає як "берегиня розуму".
І. В. Бичко, О. П. Варениця
ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСЕ-ЛЮДИНА“ на сторінці 1. Приємного читання.
