ОРФІКИ
(орфізм) - представники та члени спільноти, яка мала ознаки секти. Сформувалася в VI ст. до н. е. У суспільному вимірі мала вигляд руху — орфічний рух. Членом секти О. могла стати кожна людина з власної волі та вибору, яка прийняла відповідні освячення. Світогляд О. значною мірою визначався впливом екстатичної релігії Діоніса. Секта О. неоднозначно сприймалася в різних спільнотах давньогрец. культури. Існують свідчення як про практичну підтримку О. (тираном Пісістратом), так і про суспільні та культурні переслідування членів секти. Платон у "Республіці" досить саркастично характеризує суспільну чинність орфізму та О.: "Ошуканці та ворожбити йдуть до дверей багачів і переконують їх, нібито вони мають силу, роздобуту від богів жертвами та закляттями, щоб у розкішних святкуваннях налагодити кривду, якщо її вчинив господар або його предки".
Значення орфізму визначається різноманітно. Незаперечним фактом дієвості О. є спричинення появи численних зразків так званої релігійної літератури в VI ст. до н. е. Проте щодо впливу на розвій філософської думки дослідники помірковані у висновках. Вчення про протилежність душі та тіла, безсмертя душі, плинність тілесного і перебування душі в тілі як покарання за певну провину, яке знаходять в О., виразно відлунює в одночасовому поставанні, з яскраво представленою філософською та етичною домінантою пітагорейської доктрини. Тому розрізнити взаємовпливи надзвичайно складно.
Т. П. Кононенко
ПАНЕЦІЙ РОДОССЬКИЙ
(бл. 185-110/109 до н. е.) - філософ Середньої Стої, провідник грец. культурної спадщини на теренах Риму, засновник римського стоїцизму, позбавленого орієнталіської містики, ригоризму і аскетичної спрямованості етики Стародавньої Стої.
У цілому філософію П., що формувалась під впливом вчень Сократа, Платона, Арістотеля, Ксенократа, Теофраста, визначають як стоїчний платонізм. На відміну від попередників, яких цікавили питання фізики і логіки, його займає проблема доцільності в природі, краси в ній і в людині Людина для П. - єдина, гармонічна істота, що має, в залежності від переконань, самостійно обирати лінію поведінки. У своєму житті вона повинна керуватись не тільки обов'язками, але й принципом задоволення як незаперечної умови морального життя. П. визнавав божественний Логос - закон, що визначає як буття світу та окремої речі, так і долю людини. Проте Логос, у розумінні мислителя, як свідчить його учень Цицерон, діє на людину не ззовні, а зростає в ній внаслідок гармонізації природних афектів і поступового наближення до ідеалу-Логосу. П. усвідомлює, що шлях до досконалості непростий і довгий, тому він пропонує людям, які її прагнуть, замість абстрактної абсолютної моралі — виконання певних "обов'язків", які поступово наблизять їх до мети. Мораль і користь для П. - тотожні поняття, а протиріччя між ними є наслідком їх некоректного розуміння. Як стоїк він розрізняє природні і неприродні задоволення, але не зводить благо до доброчинності, а відносить до нього також здоров'я, силу і здібності. Метою доброчинного життя, яким людина має слідувати згідно з предписаного їй закону, є щастя. П. був засновником стоїчної школи в Родосі, яка була впливова і мала багато прихильників, тому що платонічний різновид стоїцизму став співзвучний світосприйняттю римського народу, і в подальшому перетворився на панівну філософію імперії.
О. В. Александрова
ПАРМЕНІД З ЕЛЕЇ
(бл. 540-470 до н. е.). Власні філософські погляди П. виклав у роботі "Про природу", яка розподіляється на дві частини: перша стосується вчення про істинно-суще, друга - про гадане. Також П. досліджує питання шляху пізнання, який веде до істинно-сущого, а не до гаданого. Цим філософ вперше порушує проблему співвідношення методу пізнання та предмета пізнання.
За П. існує два шляхи пізнання: перший - шлях істини, шлях віри, чи божественного пізнання; другий - це шлях гадки, оманливого неістинного знання. Правильна думка визнає лише "буття", неправильна є та, яка припускає небуття: "Треба говорити і думати, що є те, що є; бо буття існує, небуття нема". Варто наголосити на тому, що такі логіко-філософічні та лінгвістичні вправи П. призвели до появи положення про справжнє буття як про "те, що є" — "он" (оу), тобто суще. Саме від цього поняття згодом утворилося широко вживане у філософії поняття "онтології".
Принциповий зміст вчення П. про буття переданий у фрагменті, який збережений Сімпліцієм: "Єдиний тільки залишається шлях думки, що існує те, що є. Для нього маємо дуже багато познак, що воно ненароджене, то й не згине ніколи, бо воно суцільне, непорушне, без кінця. Воно ніколи не > було < і ніколи не > буде <, тому що воно тепер є все вкупі, одне, суцільне". Проблема породження, поставання буття аналогічна проблемі породження та поставання єдиного божества. Те, що суспіль не має родоначальників і не має загибелі (бо боги Гомера та Гесіода мають родоначальників, але не мають загибелі), перебуває поза часовими та просторовими, антропоморфічно означеними вимірами. Для П. найбільшого ускладнення набуло застосування мовних засобів відтворення власного розуміння істоти буття, якими традиційно послуговувалися філософи тієї доби -поставала необхідність започаткування суто філософічних понять та термінів. Не даремно П. вважають засновником філософської логіки і розробки засобів філософування як розумової, відстороненої від мітологічного та синкретично-відчуттєвого світосприйняття дії.
Рівнозначною за значенням до вчення про єдине буття частиною творчості П. є і його вчення про засоби та шлях пізнання. Філософ вперше автономізує думання (мислення) як засіб пізнання буття, і, власне, що природніше самому філософу - це ототожнення думання з предметом думки, з самим буттям. Ми начебто рухаємось у зворотному до відчуттєвої сфери напрямку, так, як це згодом
Платон ствердив основою вчення про взаємини світу ідей та світу відчуттєвих предметів. Що є світом відчуттєвих речей, і яким він є за подобою виясняє не відчуттєва практика, а подоба думання, цілісність думки про буття: "Те саме є думання... і думка,... що буття є. Бо без буття, що в ньому є предмет обговорення, не знайдеш думання"; "Бо те саме є думати і бути" — так, наче в думанні повторюється буття.
До значних здобутків П. слід зарахувати і його космологічне вчення. Дарма, що філософ заперечує цінність світу позірних відчуттєвих предметів, речей. У космологічній теорії ми спостерігаємо побудову фізичного світу з елементів, найменш обтяжених відповідниками грубої відчуттєвості — світла та ночі.
Т. П. Кононенко
"ПАРМЕНІД"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОРФІКИ“ на сторінці 1. Приємного читання.
