ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК
(нар. 1934) - амер. філософ та критик, один із провідних сучасних марксистських теоретиків літератури, дослідник сучасної культури. Викладав у Гарвардському, Каліфорнійському та Єльському ун-тах. Проф. Ун-ту Дюка, керівник Центру досліджень у сфері критичної теорії. У своїх працях синтезує теоретичні концепції західних марксистів — Т.Адорно, Д. Лукача, В. Беньяміна, Е. Блоха, Г. Маркузе, Ж.-П. Сартра - з ідеями Ґ. Геґеля.
Осн. праці: "Сартр: витоки стилю" (1961), "Марксизм та форма" (1971), "В'язниця мови" (1982), "Політична несвідомість: розповідність як соціально-символічний акт" (1981), "Пізній марксизм: Адорно чи життєздатність діалектики" (1990), "Постмодернізм чи культурна логіка пізнього капіталізму" (1991), "Геополітична естетика: кіно і простір у світовій системі" (1992), "Культурний поворот: вибрані праці з постмодернізму" (1998) та ш.
Створюючи власну концепцію сучасної культури, Д. синтезує досягнення марксистської традиції та структуралістської методології. На його думку, історія постає перед нами як сукупність текстів, представлених у формі розповідності як соціально-символічного акту. Адекватне розуміння тексту, що є метою кожного критика, передбачає інтерпретацію, яка для Д. є діалектичною процедурою осягнення змісту тексту через виявлення взаємозв'язків на різних рівнях 670 загальності (якими є, зокрема, структура твору, мова, суспільний лад, історія в цілому).
Тексти культури, якими Д. вважає літературні, художні, музичні твори, архітектурні композиції, кіно та ін., мають бути розглянуті в історичній перспективі, що є перспективою розвитку капіталістичного суспільства. Трьом його етапам (національний, монополістичний і мультинаціональний капіталізм) відповідають три культурні стилі - реалізм, модернізм і постмодернізм. Якщо мистецтво реалізму намагається бути істинним способом пізнання світу, а мистецтво модернізму проголошує домінування індивідуального стилю і автономію автора, то постмодернізм характеризується неможливістю цілісного бачення світу і авторського стилю. Людина постмодернізму втрачає смисловий зв'язок з історією і замикається в колі інтенсивностей. Критикуючи постмодерністську теорію, Д. констатує відсутність у ній парадигмальних моделей гуманітарного знання, таких як діалектична модель явища та сутності, семіотична модель означуваного і означника та ін. Однак постмодернізм містить у собі потенції виходу за межі капіталізму. У руйнації класичного суб'єкта Д. вбачає вихід до нової колективної суб'єктивності. Виникнення нового історичного етапу, де соціальне ціле буде переживатись індивідом не опосередковано в естетичній формі, а безпосередньо передбачає включення до перспективи розвитку капіталістичного суспільства "четвертої можливості". Заради її здійснення Д. висуває ідею "культурного картографування" світу пізнього капіталізму.
Т. М. Заваженко
ДЖЕЙМС (JAMES) ВІЛЬЯМ
(1842-1910) - амер. філософ, психолог, представник філософії прагматизму. Заснував радикальний емпіризм, один із прихильників інструменталізму.
Навчався в Гарварді, де отримав медичну освіту. Вперше в Америці почав читати курс психології (1875). З 1879 викладав також філософію. Як джерела ним були використані психофізика Фехнера, еволюціоністська психологія Вундта, психопатологія, ідеї Дарвіна та Гекслі. Осн. праці: "Основи психології" (1890), "Моральнісне життя та філософ" (1891) "Воля до віри" (1897), "Багатоманітність релігійного досвіду" (1902), "Моральний еквівалент війни" (1904), "Прагматизм" (1907), "Плюралістичний універсум" (1909).
Філософські інтереси Д. носили науковий та релігійний характер. Філософські інтереси через вивчення медицини були спрямовані в бік матеріалізму. Релігійні переконання були протестантськими та демократичними. Інтелектуально він не міг прийняти жодну з догм християнства, але був згодний, що інші повинні вірити в них, і сам високо цінував те, що вважав християнським міфом.
Проблему цінностей Д. досліджував у роботах "Моральнісне життя та філософ" та "Воля до віри". Він вказав, що питання моралі не можуть бути вирішені шляхом звернення до чуттєвого досвіду. Факти самі по собі не можуть бути оцінені. Добро чи зло існують лише у зв'язку з запитами індивіда. Кращі ті цінності, які, реалізуючись, здатні підпорядкувати собі найменше число інших. У книзі "Воля до віри" стверджується, що ми часто змушені на практиці приймати рішення, для яких не існує ніяких достатніх теоретичних основ. Адже навіть байдикування вже є деяким рішенням. За Д., релігійні проблеми підпадають під цю рубрику.
Доктрина радикального емпіризму Д. була вперше проголошена в нарисі "Чи існує свідомість?" (1904). Основна мета роботи -заперечення відношення суб'єкта до об'єкта як основного принципу. Майже все у філософії було тісно пов'язане з дуалізмом суб'єкта та об'єкта. Якщо не приймати існування розходження між суб'єктом і об'єктом як фундаментальне, то і розходження між розумом і матерією, і споглядальний ідеал, і традиційне поняття істини - все має потребу в радикальному переосмисленні.
Д. поділяв формулу рівності ментального та тілесного життя за Спенсером. Розум — це функціонально динамічний інструмент пристосування до середовища. Свідомість за Д. - це назва неіснуючої речі, вона не має права займати місце серед основних принципів, це щось на кшталт потоку думок. Те, що він заперечує, це погляд на свідомість як на річ. Є тільки одна первинна речовина, з якої складається все. Це — "чистий досвід". Пізнання — це "відношення між двома порціями чистого досвіду". Відношення між суб'єктом і об'єктом є похідним. Він визначає "чистий досвід" як безпосередній життєвий потік, що представляє матеріал для нашого наступного відображення. "Чистий досвід" для Д. є "нескінченним вітальним потоком, який постачає матеріал для наших рефлексій".
Прагматизм, за Д., - це в першу чергу нове визначення поняття "істина". Ідеї стають істинними остільки, оскільки вони допомагають нам вступати в задовільні відносини з іншими частинами нашого досвіду. Наш обов'язок шукати істину є частиною нашого загального обов'язку робити те, що вигідно.
Критерієм істинності Д. вважав корисність, вигідність, практичну успішність дій. Схиляючись у теорії пізнання до суб'єктивного ідеалізму, Д. водночас виступає як захисник релігійного світогляду, висуваючи як аргумент на користь релігії практичну корисність віри в бога.
У психології критикував асоціанізм, розвиваючи концепцію "потоку свідомості"; на противагу психології свого часу на перший план поставив принцип активності психічного життя, в якому переважають воля та практичний інтерес.
Принцип прагматизму, згідно з Д., був уперше сформульований Пірсом, що твердив про досягнення ясності в наших думках. За Д., функція філософії полягає в з'ясуванні того, яка різниця для вас чи для мене, якщо істинна та, а не інша формула світу. Таким чином, теорії стають інструментами, а не відповідями на загадки.
Д. розглядав питання релігії і моралі. Він захищав те вчення, яке спрямоване на те, щоб зробити людей щасливими. Якщо це вчення виконує своє призначення, то воно, за Д., істинне. Феноменологічний аналіз форм досвіду зроблено Д. в роботі "Багатоманітність релігійного досвіду". Релігійне життя не підлягає редукції, контакт зі світом невидимого радикально змінює характер людського досвіду.
Амер. філософ пропонував віднайти спеціально прийнятні форми реалізації таких індивідуальних якостей, як суперництво, нахабність, пихатість, описуючи свої пропозиції в роботі "Моральний еквівалент війни".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК“ на сторінці 1. Приємного читання.
