ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД
Латиніз. ім'я Аверроес (1126-1198) - арабо-мусульм. філософ, представник араб, арістотелізму, вчений і лікар, правознавець. Народився в Іспанії, отримав ісламську релігійну, а також медичну і філософську освіту. Був верховним кадієм (суддею) в Севільї і Кордові, придворним лікарем халіфа в Марракеше (Марокко), де й помер.
І. Р. склав коментарі майже до всіх творів Арістотеля (крім "Політики", особливо вирізняються коментарі на "Метафізику" та "Про душу"), а також до творів інших античних мислителів та арабо-мусульм. перипатетиків. Найважливіші власні філософські твори -"Спростування спростування" (відповідь на "Спростування філософів" ал-Газалі), а також "Міркування, що розв'язує питання стосовно зв'язку між релігією і філософією" та ін. Не всі араб, оригінали творів І. Р. збереглися - вони відомі в євр. і лат. перекладах. Наприкінці життя його погляди були засуджені мусульм. богословами як нечестиві, а твори (крім медичних, математичних та астрономічних) були спалені за наказом халіфа.
Наслідуючи східний перипатетизм, І. Р. відстоював більш автентичний арістотелізм (зокрема, звільняючи його від домішок неоплатонічної концепції еманації), розвивав як суто арістотелівське вчення про єдиний загальнолюдський розум (монопсихізм). Розум -один і безособовий; ним володіють усі людські душі, але в усіх душах він один і той самий; він безсмертний, але безособовий, і його безсмертя не є безсмертям окремих душ. Індивідуальні душі вмирають разом із тілами, і тільки людство - безсмертне.
І. Р. суттєво вплинув на філософську думку середньовічної Європи, де став відомим як "Великий Коментатор" і оригінальний філософ, автор теорії "подвійної істини" (власне, сам І. Р. вважав, що існує одна істина, яка тільки досягається двома різними шляхами -релігією і філософією) і засновник аверроїзму. Одночасно склалася легенда про Аверроеса як войовничого критика всіх релігій одкровення (автора відомого вчення "про трьох обманщиків" - Мойсея, Ісуса і Мухаммада), що сприяло формуванню уявлення про аверроїзм як злісну єресь.
Г. Є. Аляєв
ІБН СІНА АБУ АЛІ ХУСЕЙН ІБН АБДАЛЛАХ
Латиніз. ім'я Авіценна (980-1037) - видатний таджицький вчений-енциклопедист, філософ, лікар. Філософію засвоював за коментарями ал-Фарабі до "Метафізики". Його "Канон медицини" до XVII ст. був основним дороговказом для європейських медиків; твір "Книга зцілення" у 18 томах містив логіку, фізику, математику, метафізику (у тому числі - "Книга про душу"); писав також свої коментарі до Арістотеля. На рідному для І. С. фарсі написана "Книга знання"; загалом йому належить видатна роль у формуванні араб, і перського філософського лексиконів.
Слідуючи за Арістотелем, І. С. традиційно для перипатетизму арабомовного поєднував його систему з неоплатонізмом, а також з природничо-науковими ідеями. В ученні І. С. постійно присутні два підходи до опису світу - фізичний і метафізичний. Як "фізик", він малює картину сущого в категоріях руху, простору, часу. Все суще розташовується від простого до складного, від неживого до живого і розумного. Розум розглядається як тісно пов'язаний з тілом, з матерією — з мозком, різним відділам якого відповідають різні психічні процеси. Відповідно, різні психічні стани і явища І. С. закликає пояснювати, виходячи із законів природи. Разом з тим, як метафізик, І. С. будує картину світу, починаючи із найбільш загальних понять - первісної, безпосередньо даної ідеї буття і поняття Єдиного (Першоєдиного, Бога).
Метафізика І. С. пояснює світ теоцентрично, але, на відміну від християнської метафізики, вбачає в ньому творіння Божої думки, а не волі. Світ мислився як створений з матерії, і вважався вічним. При цьому світ не був створений одразу і весь Богом. Найперше виник тільки найвищий інтелект, потім - нижчі і найнижчі "уми" (активний інтелект у людини), нарешті - форми матеріальних речей. При цьому Боже відання не сягає матеріальних індивідів, воно закінчується на загальному, тому Провидіння править тільки долями видів.
З точки зору організації світобудови, Єдине виступає як Першопричина. І. С. розвиває концепцію суворо впорядкованого світу, що підкоряється законам детермінізму. Ланцюг причинної залежності, породжуючих причин, які сходять одна до одної, закінчується Першою причиною, яка звільнює свою потенційність. Так опосередковано, низкою щаблів, виникає множинний тварний світ. Перша причина є фактично тільки першим поштовхом, а в подальшому світ сущого визначається причинною залежністю усередині нього самого.
І. С. вважав розум безсмертним, але до індивідуальних здатностей людини відносив тільки пасивний (потенційний) розум, активний же трактував як надіндивідуальну засаду (він не є складником душі, а існує поза душами, він один і той самий для всіх людей). Пізнавати істину може тільки надлюдське джерело, яким є активний розум. Чуття і уявлення прислуговуються тільки для приготування розумового пізнання, але можна обійтися і без них - це містичне пізнання (І. С. зазнав певного впливу араб, містики -суфізму). Для "метафізика" І. С. розум (душа як розумна субстанція) вже є незалежним від тіла (що доводиться його неподільністю і здатністю до діяльності).
І. С. суттєво вплинув на європейську схоластику своїм розв'язанням проблеми універсалій. Він визнавав за ними потрійне буття: 1) ante res, як взірці всіх речей у Божому умі; 2) in rebus, як сутність речей; 3) post res, як витвори абстракції. Тільки в останньому значенні предмети понять є загальні, отже, загальність є тільки плодом інтелекту. Речі самі по собі не є загальними, але вони також і не одиничні - їх характеризує інша, третя природа (tertia natura).
Г. Є. Аляєв
ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД“ на сторінці 1. Приємного читання.
