ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА
Напрям аналітичної філософії, утворений групою логіків, філософів і математиків, що працювали у Варшаві та Львові в кін. XIX — 1 -й пол. XX ст. Засновник школи — К. Твардовський. Днем її започаткування вважається 15 жовтня 1895, коли Твардовський очолив кафедру філософії у Львівському ун-ті (в цей день ним була прочитана перша вступна лекція з філософії). Розквіту і міжнародного визнання школа досягла в 30-і pp. XX ст. Осн. представники: Я. Лукасєвич, Ст. Лесьневський, Г. Котарбіньський, Я. Котарбіньська (Д. Штайнберг), К. Айдукевич, А. Тарський, Т. Чежовський, 3. Завірський, В. Вітвицький, В. Татаркевич, Ст. і М. Оссовські, Е. Собоциньский, X. Мельберг, А. Мостовський, Ю. Бохенський, Ст. Яськовський та ін. Вона об'єднувала також психологів, мистецтвознавців та істориків науки.
Для школи було характерне прагнення надати філософським міркуванням ясності, доказовості й логічної строгості. її представники поділяли переконання щодо принципової спорідненості філософського і наукового способів мислення. Термін "філософія науки" не використовувався, замість нього говорили про "методологію науки"; розрізняли методологію і метанауку (К. Айдукевич), "науку про науку" (Т. Котарбіньський). Метанаука, за Айдукевичем, використовує синтаксичні й семантичні поняття, розглядає науку як формалізовану дедуктивну систему. Методологією називається розгляд науки з одночасним виділенням особистості дослідника та його відношень до тверджень; вона виявляє прагматичні поняття і ґрунтується на актуальних та історичних свідченнях, що стосуються науки. Котарбіньський надавав методології іншого змісту: він ототожнював її зі створеною ним праксеологією (загальною теорією успішної діяльності). На його думку, місцем зустрічі всіх наук про науку є епістемологія, або загальна теорія знання, доповнена прикметником "прагматична". Однак, епістемологія є прагматичною лише остільки, оскільки підсумовує міркування, призначені полегшити соціальне існування науки.
Загальне прагнення до емпіричного обґрунтування наукового знання споріднювало Л.-В. ш. із логічним емпіризмом. Однак, її основні представники (Айдукевич, Котарбіньський та ін.) не визнавали "догматичного емпіризму" і розглядали теоретичні компоненти наукових теорій як їх необхідні частини. З. Завірський на 3-му польськ. філософському з'їзді (1936) заявив, що, всупереч логічним емпіристам, наукова метафізика можлива. До нього приєдналися Т. Котарбіньський і А. Тарський, на думку якого немає істотної різниці між Віденським колом і тими, хто визнає науковий характер метафізичних висловлювань за умови, що їх вдається підтвердити емпірично.
Л.-В. ш. зробила значний внесок у філософію мови, логічну семантику і семіотику, в розробку систем некласичної логіки, теорію множин. Представникам школи належать цінні металогічні, математичні й методологічні дослідження (теорія індукції, будова і функції наукової теорії, розробка аксіоматичного методу, теорія ймовірностей, принципи побудови ієрархії формалізованих мов, доведення найважливіших теорем про повноту і можливість розв'язання для ряду числень), низка фундаментальних робіт з психології, соціології, наукознавства, історії філософії, етики, естетики.
Філософські погляди представників школи не були однорідними. Для більшості з них характерна орієнтація на логіко-аналітичні методи, скептицизм стосовно традиційної (доаналітичної) філософії, ідея "демаркаціонізму" (очищення мови науки і філософії від "псевдопонять" і пов'язаних з ними "псевдопроблем" світоглядного плану). Школу об'єднував спосіб, метод філософствування і загальна наукова мова.
Значну роль у загальній структурі філософських поглядів Л.-В. ш. відігравали ідеї номіналізму (Т. Котарбіньський, Ст. Лесьневський, 3. Завирський, С. Балей та ін.), феноменологічна теорія пізнання (Л. Блауштейн), неотомістська концепція істини (Я. Сала-муха, Ф. Климке), ідеї методологічного конвенціоналізму (Айдукевич).
В інтересі до онтологічної проблематики позначився вплив Ф. Брентано і його послідовників, що розробляли загальну теорію предметів. Онтологія розумілася як виявлення можливих структур буття, тоді як метафізика досліджувала онтологію, реалізовану в дійсному світі (Я. Лукасєвич). Були створені системи формальної онтології (Ст. Лесьневський) і однокатегоріальної онтології (реїзм Котарбіньського).
Всесвітню популярність Л.-В. ш. отримала завдяки результатам у галузі логіки. Три представники школи - Я. Лукасєвич, Ст. Лесьневський і А. Тарський - визнані найвидатнішими логіками XX ст.
У галузі психології представники Л.-В. ш. дотримувалися традиції брентанівської дескриптивної психології, концентруючи увагу головним чином на аналізі різних ментальних актів, таких як сприйняття, уява, відчуття (В. Ауербах, Л. Блауштейн). Аналізувалася психофізикалістська природа людини (К Айдукевич, X. Мельберг), використовувалися емпіричні методи (С. Балей, С. Бляховський та ін.), критично сприймалася психофізіологія В. Вундта (Твардовський, С. Ігель). Неотомізм у Л.-В. ш. був представлений так званим "Краювським гуртком" (Ю. Бохенський, Я. Саламуха, Я. Древновський, Б. Собоциньський), що діяв у 30-х рр. Члени гуртка ставили своїм завданням застосувати сучасну формальну логіку до томізму. Коло розроблюваних питань містило в собі формалізацію доказів безсмертя душі й існування Бога, проблему аналогії, аксіоматизацію метафізики відповідно до сучасних епістемологічних і логічних вимог.
Мова розглядалася Л.-В. ш. як витвір людини і знаряддя пізнання (прагматична концепція мови). Від мовних знаків вимагалась семантична прозорість. Визнавалася інтенціональна теорія значення та екстенсіоналізм (теза про те, що зміст складних виразів є функцією їх складових). Представники Л.-В. ш. стверджували, що буденна мова - це конгломерат різних мов (Айдукевич, Тарський) і є дуже недосконалою, однак логічний аналіз здатний її поліпшити.
Велике місце займала етична проблематика. Вона охоплювала соціологію, психологію моралі, загальну метаетику. Детальний аналіз одержали етичні поняття і проекти систематизації нормативної етики (Чежовський, Котарбіньський). Розпочалися спроби формальної побудови етики (Чежовський). Помітне місце посіла праця В. Татаркевича в галузі етики "Про щастя", що містить розгляд фундаментальних концепцій щастя і шляхів його досягнення.
Школа розпалася в 1939 з початком 2-ї світової війни. Деякі представники школи загинули, інші емігрували. Після війни частина представників школи активно брала участь у культурному відродженні країни, в розвитку польської вищої школи. Ідеї, розроблені Л.-В. ш., залишаються актуальними в сучасній філософії, логіці й математиці
О. В. Руденко
ЛЬОВІТ КАРЛ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА“ на сторінці 1. Приємного читання.
