ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Історія філософії

ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

Виокремлення рос. філософії в спеціальний розділ визначено, перш за все, тим, що вона є оригінальним історико-філософським феноменом, який у своїх кращих проявах сягає світового значення. При цьому її найзначніших представників відділяє від нас зовсім небагато часу, в широкому розумінні вони ще є нашими сучасниками і співрозмовниками, хоча й дуже часто здається, що ми з ними розмовляємо різними мовами (у ціннісно-смисловому, а не лінгвістичному розумінні).

У той же час, рос. філософія продовжує розглядатися за межами Росії переважно як маргінальне явище. На це було багато історичних та ідеологічних причин, серед яких — "пізній старт" рос. філософії відносно західноєвропейської і пов'язані з цим значні елементи запозичення; її переважно релігійний характер, який у сучасному секуляризованому суспільстві справляє враження відвертої архаїки; трагічний розкол рос. суспільства в XX ст., який призвів до остракізму будь-якої "неофіційної" філософії внаслідок занадто глибокого втручання владно-ідеологічних відносин у сферу філософського дискурсу. Одночасно в самій Росії рос. немарксистська (домарксистська) філософія ризикує сьогодні перетворитися на нову ідеологему і перебрати на себе всі пов'язані з цим плюси та мінуси, повторивши деякою мірою досвід марксизму.

Зрештою, філософські здобутки рос. мислителів залишаються нині переважно прихованим скарбом, що дає волю різного ґатунку суб'єктивним тлумаченням її світоглядного та практичного змісту. Для укр. філософського загалу така ситуація є вкрай небезпечною і може врешті-решт відгукнутись спотвореним тлумаченням історії укр. філософії. Адже залишається неспростовним фактом довготривале спільне існування рос. та укр. філософських традицій в межах єдиного інтелектуального простору. Не відкидаючи і не применшуючи ментальних розбіжностей укр. та рос. світоглядів, необхідно визнати, що це тривале співіснування призвело до виникнення значного простору змилування та поєднання, а також істотних ліній тяжіння і впливу, без врахування яких неможливо адекватно відтворити ані рос, ані укр. історико-філософський процес.

Розглядаючи рос. філософію як цілісний історико-філософський феномен, досить важко визначити якісь її загальні риси та особливості - враховуючи різноманіття, а інколи пряму протилежність її напрямків. Власне, ці риси завжди будуть залишатись дуже приблизними узагальненнями, значною мірою спровокованими світоглядними орієнтаціями того вченого, який їх робить. Враховуючи це зауваження, спробуємо все ж таки визначити бодай окремі з подібних узагальнень.

Незважаючи на те, що в Радянському Союзі кілька десятиліть офіційно панувала атеїстична філософія ("діамат та істмат"), можна стверджувати, що рос. філософія за своєю ментальною орієнтацією має релігійний характер. Вона з більшою очевидністю, ніж будь-яка інша, народжувалася з релігійної свідомості (з цим пов'язаний її "пізній старт" як секулярно-раціональної форми свідомості, і випереджаючий його тривалий період "мовчазного розвитку" в межах релігійного — а саме, православного, - світогляду); і можна погодитись тут із В. Зеньковським у тому, що "російська думка завжди (і назавжди) залишилась пов'язаною зі своєю релігійною стихією, зі своїм релігійним ґрунтом". Релігійна тема, тема взаємовідносин Бога і людини, Церкви і світу, є в ній наскрізною та переважаючою.

Безумовно, питання про взаємовідношення філософії та релігії вирішувалось рос. філософами по-різному. Знаходимо тут і філософську апологетику християнської догматики, тобто власно православну філософію; була також "вільна християнська філософія", тобто філософія, яка надихалася християнством; були різні напрямки релігійного позацерковного іманентизму; натомість мали місце й системи, побудовані на секулярному іманентизмі і на войовничому атеїзмі (який своєю войовничістю фактично відтворював релігійно-фанатичний спосіб світоспоглядання, чим лише підтверджував загальну тезу про переважно релігійний характер рос. філософії); були, насамкінець, і відносно незалежні від цього питання напрями (неокантіанство, позитивізм). Зрештою, основною лінією протистояння стає в Росії не стільки - згідно з марксистською історико-філософською концепцією - боротьба матеріалізму та ідеалізму, скільки протиборство релігійного і секулярного напрямків у філософії. При цьому в Росії, на відмиту від Заходу, найбільш розвиненою і характерною стає власне релігійна філософія. "Всі найглибші російські мислителі і філософи, - писав С. Франк, - були одночасно релігійними філософами і богословами", - але не професійними богословами та ієрархами церкви, а, навпаки, "вільними, світськими мислителями і письменниками".

Рос. сприйняття християнства, яке відобразилось і на філософських пошуках, полягало в почутті одночасної "неподільності" та "незілляності" божественного і людського світів. Це формує характерну установку містичного реалізму — коли всі речі стають засобом виразу вищої істини, вищої краси; коли вся дійсність визнається емпіричною реальністю, але за її зовнішністю вбачається інша, глибинна реальність, при цьому обидві сфери буття визнаються дійсними, проте ієрархічно нерівноцінними.

Переважаючою рисою рос. філософії можна визнати також онтологізм та реалізм. Пізнання, згідно з цією установкою, не є первинним і визначальним началом в людині, воно визнається лише частиною і функцією нашого діяння у світі, воно включене в наше відношення до світу і в наше діяння в ньому. Картезіанський примат cogito замінюється приматом буття, відповідно - певним приматом онтології над гносеологією, точніше - їх нероздільною цілісністю (онтологічною гносеологією). Звідси випливає реалізм, тобто впевненість в реальності буття - буття людського (власного та іншого), буття об'єктивного (матеріального) та буття надіндивідуального (духовного), - і відповідна критика як суб'єктивізму (суб'єктивного ідеалізму), так і матеріалізму.

Містичний реалізм і онтологізм на одному полюсі рос. філософського світогляду плавно перетікає в антропоцентризм та історіософічність її іншого полюсу. Небагато можна погрішити проти істини, якщо сказати, що рос. думка більш за все зацікавлена темою про людину, про її долю і сенс життя, про сенс і мету історії (і в цьому контексті - про сенс російської історії). Значною мірою у філософських побудовах домінує моральна установка. При цьому у вирішенні проблеми людини характерним є упередження проти індивідуалізму і схильність до певного роду духовного колективізму. Сьогодні занадто добре відомі негативні вияви подібного колективізму - у слов'янофільських та комуністичних утопіях. Проте філософськи обґрунтована ідея соборності не відкидає індивіда, а виступає основою своєрідної форми персоналізму — соборного персоналізму, в якому "життєвість „Я" створюється надіндивідуальною цілісністю людства" (С. Франк). Це послідовний органічний світогляд у сфері духовного, "ми-філософія" на противагу філософії" Заходу.

З такого розуміння соборності як внутрішньої гармонії між новою особистою душевністю і надіндивідуальною єдністю випливає напружена увага рос. думки до соціальної та історіософської проблематики. Занадто часто ця увага набувала хворобливого - нігілістично-руйнівного, есхатологічно-утопічного або месіансько-націоналістичного вигляду. З іншого боку, в цій вирішальній увазі до проблем історії можна бачити й своєрідну практичність рос. світогляду - він від початку спрямований на вдосконалення світу (його обоження - знову релігійні коріння!), і ніколи - на одне лише розуміння (тому такий благодатний ґрунт знайшов саме в Росії знаменитий 11-й тезис Маркса про Фоєрбаха). У зв'язку з цим такою характерною для рос. світогляду стала тема "правди" - як поєднання істини і справедливості. Рос. філософська думка ніколи не була "чистим пізнанням", безпристрасним теоретичним розумінням світу, але завжди — виразом релігійного пошуку спасіння. Звідси й характерні для рос. думки утопізм та месіанізм.

Рос. філософія постає не тільки специфічним історико-філософським феноменом, але й серйозною історико-філософською проблемою. Коротко, але змістовно цю проблему сформулював ще в 1888 Вол. Соловйов, написавши про рос. філософські твори, що "все філософське в них - зовсім не російське, а що в них є російського, зовсім не схоже на філософію, а інколи й зовсім ні на що не схоже". Цей категорично-гротескний афоризм не потрібно, проте, сприймати сьогодні занадто прямолінійно, адже, по-перше, він був висловлений у полемічному запалі і уособлював (та й уособлює) лише одну з позицій, які сперечаються з цього приводу, а по-друге, він формулювався як раз напередодні безумовного злету рос. філософії, предтечею якого був сам Соловйов, і без урахування якого просто повторювати нині сказані ним слова було б невірно. Але проблемність як така, безумовно, залишилась. Спробуємо розкрити її через формулювання окремих проблем, які вимальовуються при історико-філософському підході до феномена рос. філософії.

Проблема початку. При всій складності проблеми початку філософії взагалі, в даному випадку вона обтяжується такими додатковими факторами, як нерефлективний характер православного світосприйняття і невизначеність (точніше, спірність) національної приналежності раннього етапу східнослов'янської духовності. Другий аспект постає в окрему проблему взаємин з укр. філософією. Що ж стосується першого, то розмаїття думок відносно висхідного хронологічного пункту рос. філософії сягає меж розумного. Насамперед, це стосується філософської ідентифікації релігійного світосприйняття, що панувало в Московії до XVIII ст. Характер цього світосприйняття дає підстави одним авторам говорити про нього як про характерну для східнослов'янського менталітету філософію (таке тлумачення дає, зокрема, школа неопатрістичного синтезу, представлена С.Хоружим), іншим - як про перед- (прото-) філософію (В. Зеньковський, наприклад, говорить про пролог рос. філософії - з XV до ХУІІІ ст., для якого характерні "уривчасті сліди пробудження філософських інтересів у межах релігійного світогляду"), третім - як про повну протилежність філософсько-раціональному розумінню світу. Можливо, ключ до розв'язання цієї проблеми слід шукати в поділі на "історію професійної філософської теорії" та "історію філософської культури народу", як це зробив проф. В. Горський відносно укр. філософії. Але, як можна помітити, проблема полягає як раз у трактуванні самого поняття "філософія" стосовно дотеоретичних форм суспільної свідомості. Пошуки філософського змісту і метафізичної рефлексії в дораціональних шарах національної культури, досить популярні зараз як в Росії, так і в Україні, йдуть у тому ж напрямку. Підсвідомо вони мають на меті довести, що філософська культура є не більш ніж відповідний розвиток ментальних смислових структур, і в цьому сенсі залишається повністю залежною від них, а тому і не слід шукати іншого смислу філософування, аніж ствердження національної самосвідомості. Власне, філософія як певна форма знання при цьому майже повністю елімінується.

У контексті такої невизначеності щодо висхідного пункту стає вторинною взагалі-то дуже важлива для історика філософії проблема періодизації. Історія рос. філософії (маємо на увазі самостійний розвиток філософської теорії, відправним пунктом якого О. Введенський, наприклад, вважав 1755 (рік відкриття Московського ун-ту), В. Зеньковський - кін. ХУЛІ ст., М. Лосський - 1-у третину ХІХ ст.) вочевидь розпадається на декілька етапів, але чіткого розуміння щодо їх меж, змісту та означень поки що немає.

Як приклад розглянемо використання термінів "філософія Срібного віку (доби)" або "релігійно-філософське відродження" стосовно етапу розквіту рос. філософії кін. ХІХ — 1-ї пол. XX ст. Обидва означення натякають на певну вторинність цього явища, на існування в минулому висхідного зразка високої класики. Однак про такий зразок переважній більшості істориків рос. філософії нічого не відомо. Одне з двох - або він (цей первісний період високої класики) все ж існував, хоча й досі залишається не ідентифікованим, а в наведених означеннях виявилось підсвідоме, містичне знання про його існування; або ми маємо приклад термінологічної аберації. Фактично ж, це скоріше образно-метафоричні вислови, а не чіткі історичні поняття. Більше того — ми маємо тут справу з дифузією понять, з їх "перетіканням" з однієї культурно-історичної сфери в іншу, хоча й дуже близьку. Адже дійсно, "Срібним віком" називається етап розвитку рос. літератури та культури, що припадає як раз на початок XX ст. - і за аналогією хронологічно відповідний етап розвитку філософії отримав ту ж саму назву, дарма що філософія в Росії завжди відзначалася схильністю до літературно-публіцистичних форм, а література, відповідно, - філософічністю. Але все ж аналогія тут неточна, адже рос. література мала свій "золотий вік" - вік Пушкіна, Толстого і Достоєвського, - філософія ж саме в цей час набуває довершених і класичних форм. Щоправда, того ж таки Достоєвського інколи називають найглибшим рос. філософом - і не безпідставно, — проте, якщо під філософією все ж таки мати на увазі бодай до певної міри систематично-раціоналізоване знання, то до розряду рос. філософської класики попадуть саме Вол. Соловйов, Л.Лопатін, С. Трубецькой, М. Лосський, С. Франк, Я. Флоренський, цей перелік не повний, але він дозволяє чітко визначити хронологію.

З іншого боку, коли говориться про "рос. релігійно-філософське відродження", мається на увазі не тільки і не стільки внутрішньо-філософський рух, а скоріше рух суспільно-духовний. Це явище пов'язане з пошуками так званої "нової релігійної свідомості", з "богошукацтвом", церковним оновленням та іншими імпульсами початку XX ст., які загалом були спричинені невдоволенням секуляризацією культури та деморалізацією церкви, розчаруванням у революційно-демократичних та нігілістично-позитивістських ідеях. Те, що цей рух мав своїм інваріантом відповідне філософське (ідеалістично-метафізичне) піднесення, слід пов'язати скоріше із загальним тяжінням рос. філософів до релігійних форм мислення. Проте, знов таки, якщо розмова про "ренесанс" відносно церковного життя та оцерковлення суспільства мала історичний сенс (не йдеться про доцільність чи можливість такого ренесансу - йдеться про існування в минулому відповідних явищ, які могли б братись за приклад, бодай в ідеалізованому вигляді, борцями проти секуляризму), то відносно філософії вона виглядала натяжкою. Хіба що до класики залучити слов'янофілів - дійсно, між ними та добою Соловйова, і особливо - творцями "нового ідеалізму" (Струве, Новгородцеві Булгаков, Бердяєв, Франк) — випадає період матеріалістично-позитивістського занепаду. І все ж, швидше за все й тут ми натрапляємо на історико-філософську аберацію, на зміщення кута зору.

Отже, йдеться навіть не зовсім про метафору. Термін "ренесанс", як і означення "Срібний вік", видаються нам просто не зовні коректними відносно рос. філософії початку XX ст. Так само, як друге означення запозичене зі сфери культури, де воно цілком логічне, перше характеризує скоріше релігійно-духовну ситуацію загалом, тобто намагання відновити в рос. суспільстві певну висоту духовного напруження і актуальність релігійного життя. Що ж стосується філософії, то доречно було б, з урахуванням її подальшого розвитку, тобто з позицій початку XXI ст., визначати цей період як період рос. філософської класики. Підкреслимо - швидше йдеться саме про період класики, а не про класичну школу.

З одного боку, дійсно, класичні для рос. думки філософеми всеєдності, соборності, софійності, боголюдства розвиваються, перш за все, в межах соловйовської традиції - філософії всеєдності. Проте, в цей же час цікаво були представлені й інші напрями філософування - екзистенційний, феноменологічний, неокантіанський, позитивістський, марксистський, т.зв. "космізм" - кожен з яких, певною мірою ґрунтуючись на світовій традиції, забарвлював її характерними релігійно-ментальними рисами, а головне — відносно подальшого розвитку цих напрямків в рос. філософії виступає як класичний етап. Відносно філософії цього періоду як такої доречно говорити не про ренесанс (тобто, знову ж таки, відродження якогось "золотого віку", що вже існував), а про рішучий перехід від періоду учнівства до періоду змужнілості, в якому, проте, як писав С. Булгаков, зовсім не втрачало актуальності завдання для "молодої російської філософії вчитись у більш зрілої західної, і взагалі залучатись до руху світової філософської думки".

Наступною важливою проблемою історії рос. філософії, про яку вже вище згадувалось, є проблема розмежування з укр. філософією. Втім, розв'язання цієї проблеми багато в чому залежить від її формулювання. Якщо ми формулюємо її саме як проблему розмежування, то залишається лише знайти його критерій — територіальний, мовний, походження філософів, нарешті - національний менталітет, що відображується у філософських побудовах. Проте єдиної думки відносно такого критерію не існує, і тому точаться безконечні сперечання відносно національно-філософської приналежності тих чи інших мислителів з огляду на невизначеність та взаємну суперечливість критеріїв. Абсолютно неминучим, виходячи з цього, є існування протилежних концепцій в рос. та укр. історико-філософській історіографії стосовно "приналежності" вже згаданого раніше періоду східнослов'янської духовності (Київської Русі), а також цілої групи філософів ХУІІІ-ХХ ст., починаючи з Феофана Прокоповича та Григорія Сковороди.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АВІДЬЯ

  • АСТІКА, НАСТІКА

  • БРАГМАН

  • ВАЙШЕШИКА

  • ВЕДИ

  • ДАОСИЗМ

  • ДАРШАНА

  • ДЖИВА

  • ІНЬ—ЯН

  • КЕВАЛА-ДЖНЯНА

  • КОНФУЦІЙ

  • ЛЕГІЗМ

  • ЛІ

  • МІМАНСА

  • МОКША

  • ПРАКРИТІ, ПУРУША

  • САНСАРА

  • ТАМАС

  • ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

  • ШАН ЯН

  • Розділ 2. Антична філософія

  • АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА

  • АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

  • АНАХАРСІС З АБДЕР

  • АТОМ

  • ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ

  • ГЕСІОД

  • ДЕМОКРІТ З АБДЕР

  • ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ

  • ДУША

  • ЕКЛЕКТИЗМ

  • ЕМПЕДОКЛ З АКРАГАНТА

  • ЕНЕСІДЕМ ІЗ КНОСА

  • ЕПІКУР

  • ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА

  • ЗЕНОН З КІТІЯ (КІТІОНА)

  • ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ

  • КІНІКИ

  • КЛЕАНФ

  • ЛЕВКІПП

  • ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)

  • МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)

  • МЕГАРСЬКА ШКОЛА

  • НЕОПЛАТОНІЗМ

  • ОРФІКИ

  • "ПАРМЕНІД"

  • ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

  • "ПІР"

  • ПІТАГОР ПІФАГОР

  • ПІФАГОР

  • ПЛОТІН

  • ПЛЮРАЛІСТИ

  • "ПРОТАГОР"

  • РОЗУМ-"НУС"

  • СОКРАТ

  • СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

  • СТОЇЦИЗМ (Стоїки)

  • ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

  • СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)

  • АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ

  • АВЕРРОЕС

  • АЛ-ФАРАБІ

  • БЕКОН РОДЖЕР (BACON ROGER)

  • БЕРНАР КЛЕРВОСЬКИЙ БЕРНАРД (Bernardus abbas Clarae Vaffis)

  • БОГ

  • БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)

  • БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)

  • БЬОМЕ (Böhme) ЯКОБ

  • ВАЛЛА ЛОРЕНЦО (Valla)

  • ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ ВАСИЛЬ КЕНІЙСЯКИЙ

  • ВИД І РІД

  • ГРИГОРІЙ НАЗІАНЗІН ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ

  • ГРИГОРІЙ НІССЬКИЙ

  • ГРИГОРІЙ ПАЛАМА

  • ГРІХ

  • ҐІЛЬБЕРТ ПОРРЕТАНСЬКИЙ

  • ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ

  • ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

  • "ДІДАХЕ"

  • ДОМІНІК ДЕ ГУСМАН

  • ДУНС СКОТ ІОАНН

  • ЕКХАРТ ЙОГАНН, МЕЙСТЕР ЕКХАРТ (Meister Eckhart)

  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ДЕЗІДЕРІЙ

  • ЕРІУҐЕНА

  • ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД

  • ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ

  • ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА

  • ІОАНН СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ

  • ІПОСТАСЬ

  • ІУСТИН ФЛАВІН, МУЧЕНИК

  • КАМПАНЕЛЛА ТОММАЗО

  • КАППАДОКІЙСЬКИЙ ГУРТОК

  • КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ

  • КОНЦЕПТУАЛІЗМ

  • МАКСИМ ІСПОВІДНИК

  • МОР (МОRЕ) ТОМАС

  • НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

  • НОМІНАЛІЗМ

  • ОККАМ ВІЛЬЯМ

  • ОРІГЕН

  • ПАТРИСТИКА

  • ПАТРИСТИКА НІКЕЙСЬКА І ПІСЛЯНІКЕЙСЬКА

  • ПЕТРАРКА (PETRARCA) ФРАНЧЕСКО

  • ПЕТРО ДАМІАНІ (PETRUS DAMIANUS), ДАМІАН

  • ПІКО ДЕЛЛА МІРАНДОЛА (PICO DELLA MIRÁNDOLA) ДЖОВАННІ

  • РІД І ВИД

  • РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН

  • СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО

  • СХОЛАСТИКА

  • ТАТІАН

  • ТЕОЛОГІЯ

  • ТОМА АКВІНСЬКИЙ (THOMAS AQUINAS), ФОМА АКВІНСЬКИЙ, АКВІНАТ

  • ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ

  • УНІВЕРСАЛІЯ

  • ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

  • ФЛОРЕНТІЙСЬКА ПЛАТОНОВА АКАДЕМІЯ

  • ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.

  • АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

  • БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

  • БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

  • ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

  • ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

  • ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

  • ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

  • ДІДРО (DIDEROT) ДЕНІ

  • "ЕТИКА"

  • ІДЕЯ

  • КАРТЕЗІАНСТВО

  • КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

  • КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

  • ЛЯЙБНІЦ (LEIBNIZ) ҐОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ

  • МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

  • МАТЕРІАЛІЗМ ФРАНЦУЗЬКИЙ

  • МОНТЕСК'Є ШАРЛЬ-ЛУЇ ДЕ СЕКОНДА (CHARLES-LOUIS DE SECONDA, BARON DE LA BREDE ET DE MONTESQUIEU)

  • "НОВИЙ ОРГАНОН"

  • ОКАЗІОНАЛІЗМ

  • ПОР-РОЯЛЬ

  • "ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ"

  • РЕФОРМАЦІЯ

  • РУССО (ROUSSEAU) ЖАН-ЖАК

  • СМІТ (SMITH) АДАМ

  • СУБСТАНЦІЯ

  • "ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."

  • ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД

  • ЮМ (HUME) ДЕВІД

  • НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

  • АБСОЛЮТНА ІДЕЯ

  • АНТИНОМІЯ

  • АППРЕГЕНЗІЯ

  • БАУМҐАРТЕН (BAUMGARTEN) ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ

  • "ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО?"

  • "ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ МІФОЛОГІЇ"

  • ГАМАН (HAMANN) ЙОГАН ҐЕОРҐ

  • ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • ГЕГЕЛЬЯНСТВО

  • ГЕЛЬДЕРЛІН (HÖLDERLIN) ЙОГАНН ХРИСТИЯН ФРІДРІХ

  • ГУМБОЛЬДТ (HUMBOLDT) ВІЛЬГЕЛЬМ

  • "ЗАМКНЕНА ТОРГОВА ДЕРЖАВА"

  • ЗОЛЬҐЕР (SOLGER) КАРЛ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • "ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"

  • ІМПЕРАТИВ

  • КАНТ (KANT) ІММАНУЇЛ

  • КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ І. КАНТА

  • "КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

  • "КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ"

  • ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ

  • "ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"

  • МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН

  • "НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"

  • "НАУКА ЛОГІКИ"

  • НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ

  • НОУМЕН

  • "ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ"

  • "ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

  • РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД

  • РІЧ У СОБІ

  • "СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"

  • "СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"

  • ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС

  • ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

  • "ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"

  • ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ

  • ФОЄРБАХ (FEUERBACH) ЛЮДВІҐ АНДРЕАС

  • ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ

  • ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ

  • ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ

  • ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ

  • ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ

  • СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД

  • АПОЛОНІВСЬКЕ І ДІОНІСІЙСЬКЕ

  • БЕНТАМ (BENTHAM) ДЖЕРЕМІ

  • БОЛЬЦАНО (BOLZANO) БЕРНАРД

  • БУТРУ ЕМІЛЬ

  • ВОЛЯ

  • ГАМІЛЬТОН (HAMILTON) ВІЛЬЯМ

  • ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ

  • ДЮРІНҐ (DURING) ЄВГЕН

  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ

  • ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ

  • ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ

  • ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ

  • ІНТУЇЦІЯ

  • КАРЛЕЙЛЬ КАРЛЕЙЛ ТОМАС

  • КОГЕН (COHEN) ГЕРМАН

  • КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

  • КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

  • ЛІБЕРТ АРТУР

  • МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

  • МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

  • МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

  • НАДЛЮДИНА

  • НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

  • НЕОКАНТІАНСТВО

  • НІГІЛІЗМ

  • НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

  • ПОЗИТИВІЗМ

  • "ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"

  • РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ

  • "СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

  • ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

  • "ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

  • ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

  • ТРИВАЛІСТЬ

  • ФІКЦІОНАЛІЗМ

  • ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

  • ЦІННІСТЬ КУЛЬТУРНА

  • ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР

  • ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД

  • РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АББАНЬЯНО НІКОЛО

  • АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД

  • АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ

  • АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

  • АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

  • БАТАЙ (BATAILLE) ЖОРЖ

  • БОДРІЙЯР ЖАН

  • БОЛЬНОВ (BOLLNOW) OТТО ФРІДРІХ

  • БРЕДЛІ (BRADLEY) ФРЕНСІС ГЕРБЕРТ

  • БУДЕННА МОВА

  • "БУТТЯ І ЧАС"

  • ВАЛЬ ЖАН

  • ВЕБЕР (WEBER) МАКС

  • ВЕРИФІКАЦІОНІЗМ

  • ВІТАЛІЗМ

  • ВОЙТИЛА (WOJTYLA) КАРОЛЬ ЮЗЕФ, ПАПА ІВАН ПАВЛО П (ІОАNNES PAULUS)

  • ВСЕ-ЛЮДИНА

  • ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН

  • ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН

  • ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН

  • ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО

  • ГОРИЗОНТ

  • ГЬОСЛЕ ВІТТОРІО

  • ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

  • ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

  • ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

  • "ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

  • ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

  • ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

  • ДЕРРІДА ЖАК

  • ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК

  • ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

  • ДУХ І ПОРИВ

  • ДЮФРЕН МІКЕЛЬ

  • ЕКЗИСТЕНЦІЯ

  • ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

  • ЖИТТЄВИЙ СВІТ

  • ІНҐАРДЕН РОМАН

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

  • ІРОНІЯ

  • ЙОНАС (JONAS) ГАНС

  • КАРНАП РУДОЛЬФ

  • "КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

  • КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

  • КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

  • КОРЕТ ЕМЕРІХ

  • КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

  • (KRONER) РІХАРД

  • КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН

  • КУН (KUHN) ТОМАС СЕМЮЕЛ

  • ЛАКАН (LACAN) ЖАК

  • ЛАКАТОС (LAKATOSH) ІМРЕ

  • ЛЕВІНАС ЕММАНУЕЛЬ

  • ЛЕНІН

  • ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

  • "ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

  • ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

  • ЛОГОЦЕНТРИЗМ

  • ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ

  • ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА

  • ЛЬОВІТ КАРЛ

  • МАКІНТАЙР (MACINTYRE) АЛАСДЕР

  • МАН (MAN) ПОЛЬ ДЕ

  • МАРІТЕН ЖАК

  • МАРСЕЛЬ (MARCEL) ГАБРІЕЛЬ ОНОРЕ

  • МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК

  • МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА

  • МЕНТАЛІТЕТ

  • МЕТАМОВА

  • "МІФОЛОГІКИ"

  • МОДЕРН

  • МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

  • "НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

  • НЕОПОЗИТИВІЗМ

  • НЕОРАЦІОНАЛІЗМ

  • НЕОТОМІЗМ

  • НОЕЗІС І НОЕМА

  • ОРТЕҐІАНСТВО

  • (OTTO) РУДОЛЬФ

  • ПАРАДОКС РАССЕЛА

  • ПАТНЕМ (PUTNAM) ХІЛАРІ

  • ПЕРСОНАЛІЗМ

  • ПЕРШОСУЩЕ

  • ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ

  • ПОВСЯКДЕННІСТЬ

  • "ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

  • ПОСТМОДЕРНІЗМ

  • "ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"

  • ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ

  • ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО

  • "ПРО ТРАГІЧНЕ ПОЧУТТЯ ЖИТТЯ"

  • ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

  • ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • РАЙНАХ АДОЛЬФ

  • РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

  • РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

  • РАЦІОВІТАЛІЗМ

  • РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

  • "РОЗБРАТ"

  • РОЛЗ РОУЛЗ ДЖОН

  • САНТАЯНА ДЖОРДЖ

  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ

  • СВОБОДА

  • СЕЛЛАРС РОЙ ВУД

  • СИНЕРГЕТИКА

  • СИТУАЦІЯ

  • "СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"

  • "СЛОВО І ОБ'ЄКТ"

  • СМЕРТЬ

  • СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК

  • "СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

  • СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

  • ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

  • ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

  • ТІЛЛІХ ПАУЛЬ

  • ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ

  • ТОТАЛІТАРИЗМ

  • "ТРАКТАТ ПРО УНІВЕРСАЛЬНУ АЛГЕБРУ"

  • УНАМУНО (UNAMUNO) МІТЕЛЬ ДЕ

  • ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ

  • ФЕНОМЕН

  • ФІЛОСОФІЯ ДІАЛОГУ

  • "ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

  • ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

  • ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

  • ФРОЙД (FREUD) ЗИГМУНД

  • ФРОММ (FROMM) ЕРІХ

  • ФУКО (FOUCAULT) МІШЕЛЬ ПОЛЬ

  • ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

  • ШЕЛЕР МАКС

  • ШИЗОАНАЛІЗ

  • "ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • ГІЛЯРОВ ОЛЕКСІЙ МИКИТОВИЧ

  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ

  • ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ

  • КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ

  • КИЇВСЬКЕ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)

  • ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ

  • ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ

  • ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР

  • ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ
  • АЛЕКСЄЄВ (АСКОЛЬДОВ) СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  • АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

  • БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЄЛИЙ АНДРІЙ (ПСЕВД., СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ)

  • БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  • "ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"

  • ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ

  • "ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"

  • ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ

  • ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ