ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
(1770-1831) - представник нім. класичної філософії, автор системи абсолютного ідеалізму. Народився в м. Штудгарт у родині чиновника. У період свого навчання в штудгартській гімназії він пише дві свої перші роботи: "Про релігію греків та римлян" (1787), яка була написана цілковито в дусі просвітницького раціоналізму, та "Про деякі характерні властивості давніх поетів" (1788). З 1801 Г. приступає до викладання в Єнському ун-ті (цей період тривав до 1808). Період з 1818 по 1831, який називають берлінським, є останнім в житті Г. Протягом цього часу Г. видає "Науково-критичний журнал", який проіснував до 1846, читає нові курси з філософії релігії, філософії історії, історії філософії, логіки, естетики, антропології, психології, натурфілософії та філософії права. Поступово Берлін стає осередком гегельянства. Про популярність Г. свідчить той факт, що в 1829-30 він обирається ректором ун-ту. Осн. працями Г., які було видано за його життя і в яких розкривається зміст його філософської системи, є "Феноменологія духу" (1807), "Наука логіки" (т. 1-3, 1812-16), "Енциклопедія філософських наук" (1817), "Філософія права" (1821).
Вихідним принципом філософської системи Г. є теза про тотожність мислення і буття, за якою весь світ трактується як форма прояву духу, який повинен пройти певні ступені для того аби отримати адекватне усвідомлення своєї власної сутності. Програма розбудови всієї філософської системи Г. намічена вже в роботі "Феноменологія духу". В її основі лежить абсолютна ідея. До свого відчуження в природу абсолютна ідея розвивається у формі чистих логічних сутностей, після чого вона відчужує себе в природу і знову повертається до себе. Відповідно до цього вся система гегелівської філософії розпадається на три частини: логіку, філософію природи та філософію духу. У свою чергу, філософія духу розподіляється на вчення про суб'єктивний дух (антропологія, феноменологія та психологія), вчення про об'єктивний дух (право, мораль, моральність) і вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). Метою "Феноменології духу" Г. є від стеження та демонстрація того шляху, який проходить свідомість, починаючи від безпосередньо чуттєвого сприйняття і завершуючи науковим (філософським) пізнанням, яке відкриває розумність дійсності. Особливість її побудови полягає в тому, що сам Г. пропонує пройти цей шлях тричі. У всіх трьох випадках вихідним пунктом цього руху є звичайний, чи природній стан людської свідомості. Таким природним станом є повне протистояння свідомості світові як чомусь такому, що існує автономно від суб'єкта. На цьому ступені свідомість ще не знає ані своєї власної природи, ані сутності світу, ані свого зв'язку з іншими свідомостями. Тому, перша площина "Феноменології духу" - це сприйняття свідомістю усього крізь призму її індивідуального розвитку. Проходячи цей же самий шлях, свідомість осягає свою суспільно-історичну природу і, таким чином, приходить до усвідомлення сенсу історії. На цьому шляху свідомість осягає лише теперішність історії, але для того, щоб представити весь історичний процес як єдність, вона повинна зробити ще й ретроспективний погляд на історію. Таке проходження духом усіх фаз свого історичного розвитку призводить до абсолютного знання чи адекватного усвідомлення духом самого себе. Відповідно до цього троєкратного руху духу, вся "Феноменологія духу" складається з трьох розділів: свідомість, самосвідомість, абсолютний суб'єкт.
Однією з найбільших заслуг Г., про яку він сам пише у "Феноменології духу", є запропонований та розвинений ним діалектичний метод, витлумачений як метод проходження в досвіді діалектичної реальності буття. При цьому специфікою гегелівського розуміння діалектики є те, що вона розкриває конкретну реальність не деформуючи і не змінюючи її. Саме тому вербальний опис цього діалектичного досвіду представляє істину у справжньому розумінні цього слова. Тому діалектичний метод належить не лише суб'єкту як інструмент, але одночасно складає об'єктивну структуру реальності, що розкривається в процесі описання.
"Наука логіки" чи так звана "Велика логіка" була написана Г. під час його нюрнберзького періоду життя. За задумом Г., вона повинна була складатися з двох частин: об'єктивної логіки та суб'єктивної логіки. Перша її частина - "Об'єктивна логіка" чи "Вчення про буття" - була видана на поч. 1812. її продовженням стала друга книга, що вийшла у 1813 — "Вчення про сутність". Після цього протягом трьох років Г. працював над третьою книгою, яка вже повинна була складати суб'єктивну логіку. Ця книга відома під назвою "Вчення про поняття". Перед своєю смертю, на поч. 183!, Г. знову повернувся до цієї праці, маючи на меті її розширення та наступне перевид. Проте з усіх своїх планів йому вдалося реалізувати лише одну третину: він встиг опрацювати та значно розширити лише першу книгу "Науки логіки". її Г. починає саме з того, чим він закінчив "Феноменологію духу", тобто зі знання чистих сутностей, до якого поступово підіймається дух. Таким чином зміст логіки становлять чисті думки, чи дух, що мислить свою сутність. У перших двох книгах "Науки логіки" досліджується визначення абсолютної ідеї, яка ще не досягла ступеня суб'єктивності — звідси і назва " об'єктивна логіка ".
Також надзвичайний інтерес являють собою роботи Г. видані вже після його смерті. Це: "Лекції з філософії релігії" (1832), "Лекції з історії філософи" (1833—36), "Лекції з естетики" (1835—38), "Філософія історії" (1837). Таким чином, Г. вдалось розбудувати цілісну філософську систему, яка охопила всі сфери філософського знання. З історичної точки зору, філософія Г. мала значний вплив на формування практично всіх основних європейських філософських течій після нього, які розвивались або як продовження Геґелевої філософії, або у формі заперечення Геґелевої філософії. При цьому якщо після подій 1848 інтенсивність вивчення Геґелевої філософії дещо спадає, то наприкін. XIX ст. інтерес до геґельянства починає активно відроджуватись. У Німеччині це пов'язане з іменами Лотце, Фехнера та Ланґе, в Англії - це Стірлінґ, Грин, Керд та Бредлі. Справжнім переломним моментом повернення до гегелівської філософської спадщини стало перевид. його творів. У Німеччині це здійснив Лассон, а в Голландії -Болланд. Після цього в 1906 виходить книга Б. Кроне "Живе і мертве в гегельянстві", у 1910 В. Віндельбанд пише "Відродження геґельянства", а в 1930 утворюється міжнародне тов-во гегельянців. У цьому ж році в Гаазі проходить перший, а у Берліні — другий конгреси гегельянців. З'являються ґрунтовні праці Аксмана, Кронера, Літта. При чому для нім. традиції характерне насамперед прагнення продемонструвати, з одного боку, зв'язок Г. саме з нім. філософією (Ляйбніц, Бьоме, Екхарт), а з іншого - єдність самої класичної філософії. Надзвичайно цікавим явищем у процесі переосмислення гегелівської філософії стали роботи франц. авторів, які можна визначити як екзистенційні інтерпретації Г. Насамперед, це праці Ж.Іпполіта "Генеза і структура „Феноменології духу"", Ж. Ваяя
"Нещасна свідомість у філософії Гегеля" і А. Кожева "Вступ до читання Геґеля" та "Ідея смерті в філософії Геґеля".
ГЕГЕЛЬЯНСТВО
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ“ на сторінці 1. Приємного читання.
