СМІТ (SMITH) АДАМ

Історія філософії

СМІТ (SMITH) АДАМ

(1723-1790) - представник шотландської школи філософії, економіст, мораліст. Формування світогляду відбулося під впливом лекцій Ф. Гатчесона. Послідовник філософії Д.Юма. Очолював кафедри логіки, а згодом моральної філософії Ун-ту м. Глазго, перебравши обов'язки попереднього чільника Гатчесона після його смерті. У 1787 був обраний ректором Ун-ту м. Глазго. Критично ставився до моралістської позиції Б. Мандевіля, схиляючись до основоположень етичної концепції А. Шефтсбері. Автор праць з моральної філософії та соціальної і економічної теорій: "Теорія моральних почуттів", "Дослідження щодо природи та чинників добробуту націй" (An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, 1776). Провідним принципом побудови його теорії моралі була "симпатія" (sympathy) - поняття, яке зумовлювало прихильність і, відповідно, антипатичність до сприйняття людиною дійсності. Симпатія є здобутком діяльності уяви, представлення в почуттях людини прихильного чи відразливого ставлення до себе чи предмета сприйняття, яке передбачається, уявляється щодо іншої людини. Принцип симпатії для С. був не лише провідником особистісної поведінки людини, але й організації суспільних стосунків і, зокрема, економічного сегмента суспільного існування. Припускається, що у своїх дослідженнях С. вперше застосував методи соціально-психологічного аналізу.

СПІНОЗА (SPINOZA, DE SPINOZA, DESPINOZA) БЕНЕДИКТ, БАРУХ

(1632-1677). С. народився в Амстердамі в багатій сім'ї ісп. євреїв, які змушені були прийняти християнство. У школі С. глибоко знайомиться з давньоєвр. мовою і ґрунтовно вивчає Біблію та Талмуд. Між 1652 і 1656 С. опановує лат. мову та науки в школі Франциска ван ден Ендема, що дало можливість познайомитись із світовою класикою і сучасними філософськими течіями. Це привело до світоглядних зіткнень із принципами іудейської релігії. У 1656 С. відлучається від синагоги, його проклинають і виганяють з общини. Після цього С. перебуває в невеликому селищі біля Амстердаму, згодом він перебирається в Рейнсбурґ поблизу Лейдена, звідти - до Варбургу коло Гааги, а з 1670 оселяється в Гаазі. У 1673 філософу запропонували обійняти посаду завідувача кафедрою в Гайдельберзі, однак він ввічливо відмовився, оскільки це передбачало прийняття християнства. С. помер на 44 році життя від туберкульозу.

Перший твір С- "Короткий трактат про Бога, людину і її щастя", написаний приблизно в 1660. До 1661 відноситься "Трактат про вдосконалення розуму". Написання основного твору "Етика", який був опублікований після смерті С. в 1677, датується приблизно 1661. Єдиний твір, що був опублікований за час його життя і під власним іменем - це "Основи філософії Декарта, доведені геометричним способом" з долученням "Метафізичних розмислів". С. був надзвичайно освіченим вченим. Джерелами його творчості були пізньоантична філософія, середньовічна євр. схоластика Маймоніда, творчість Леві бен Гершона, Ібн Езра, Хаздаі Крескаса, містична філософія Ібн Гебіроля, кабала та кабалістика Мозеса з Кордовії, схоластика XVT-XVII ст., філософія Відродження (Дж. Брунеї), Р.Декарта, Т. Гоббса.

У вирішенні проблеми означення істини та шляху її досягнення С. не задається питанням, яка методологія досягнення істини, і які її ознаки існують лише задля того, щоб задовольнити виключно абстрактний теоретичний інтерес, але досліджує, яка істина здатна надати смисл людському існуванню, чи є вона благо, досягнувши якого можна забезпечити людині щастя. Осн. праця С. "Етика", яка дуже чітко побудована на принципах дедуктивно-геометричного методу, є дуже подібною Евклідовим "Началам". Це шлях викладу, застосовуваний Р. Декартом, і високо оцінений Т. Гоббсом.

Однак цей метод не може бути зведений лише до данини інтелектуальній моді Нового часу. Зв'язки, котрі пояснюють реальність, і як її розуміє С, є виявом певної раціональної необхідності. Якщо все, з Богом включно, гіпотетично можна "довести" з такою ж абсолютною строгістю, то евклідів метод виявляється найбільш відповідним. Окрім того, він дає перевагу неемоційного витлумачення предмета: "Не сміятися, не плакати, не відвертатися, а розуміти".

За С, всупереч Декарту, існує лише одна субстанція. Така субстанція є причиною самої себе ("causa sui") і не може не бути визнаною як реальність, яка обов'язково існує. Якщо субстанція є "те, що в собі і для себе", тобто дещо, що не потребує нічого іншого для власного існування, то вона співпадає з "причиною самої себе".

Картезіанські духовна і тілесна субстанції у С. перетворюються лише на два із нескінченної кількості "атрибутів" субстанції, а думки і речі, як і все емпіричне, стали проявами ("модусами") субстанції, інакше, тим, що сприймається лише через субстанцію. Цим визначається принципова відмінність структури субстанцій Декарта від структури субстанції С. Стосовно принципів Декарта варто вести мову не про принципову онтологічну дуалістичність, а про онтологічну множинність субстанцій. Якби цей чинник не враховувався С, ми б отримали погляд на субстанцію, яка, всупереч Декарту, була причиною самої себе (мала іманентну причину), була єдиною і однією, та мала б всього два атрибути - протяжність та мислення. Однак С. веде мову не про два атрибути субстанції, а про нескінченну їх кількість, застосувавши, відтак, не суто визначений кількісний показник, а радше принцип множинності субстанцій. Дана субстанція - Бог -вільна, тому що вона існує і діє за необхідністю своєї власної природи: вона вічна, оскільки існування заключене в її сутності. Все це існує у восьми визначеннях в "Етиці" С. А висновок такий: Бог є єдино існуючою субстанцією. Субстанція виявляє власну сутність через атрибути та модуси.

Субстанція (Бог), яка є нескінченною, виявляє і здійснює свою сутність у нескінченній кількості форм і образів - це "атрибути". Атрибути, оскільки кожен з них виявляє нескінченність божественної субстанції, мусять сприйматися "самі по собі", інакше, один без допомоги іншого. Однак вони не можуть бути причиною самих себе. Із нескінченного їх багатоманіття люди, за С, знають лише два: мислення і протяжність. Але протяжність і мислення є лише атрибутами Бога. Бог не є тілесним, але протяжним, оскільки предмети стають належними не до Бога, а до атрибута. За визначенням С. атрибути є формою прояву субстанції.

Окрім субстанцій, зведених до атрибутів, існують модуси. С. визначає модуси як стани прояву субстанції. Тобто, модуси походять з атрибутів і виявляють собою їх призначення. Однак С. не переходить безпосередньо від нескінченних атрибутів до кінцевих модусів, а передбачає існування нескінченних модусів, які обіймають серединне положення. Наприклад, нескінченні модуси нескінченного атрибута мислення є нескінченний розум і нескінченна воля; нескінченні модуси нескінченного атрибута протяжності - рух і стан спокою. Нескінченним модусом виявляється також світ як сукупність предметів. Перехід від нескінченного до кінцевого С. не доводиться, а констатується. Нескінченне породжує лише нескінченне, а кінцеве має своєю причиною кінцеве. У цьому і полягає основна проблема онтологічної основи теорії С: не існує безперечного очевидного стану переходу від нескінченного до кінцевого.

Своєрідним можна визнати і пантеїзм філософа. С. розрізнює - "породжуючу природу", що є Бог, - "породжену природу" - світ, наслідок цієї причини, який, однак, цю причину утримує іманентно у собі. Таким способом філософ намагається пояснити єдність Бога та субстанції в ЇЇ проявах, і, водночас, розрізнити джерело божественної сутності і наслідки її нічим не обмеженої діяльності. Оскільки ж нічого не існує поза Богом - концепція С. є пантеїстичною.

Згідно з пантеїстичною основою розгортається і чинність принципу детермінізму. Рух і спокій є нескінченними модусами атрибута протяжності, і, водночас, основою існування окремих речей.

Кожна природна річ, кожне явище має зовнішню причину. Як природа в цілому (що є причиною самої у собі), так і кожна окрема річ підлягають універсальному закону причинності: "У природі не існує речі, про яку не можна було б запитати, чому вона існує".

Але С. відкидає телеологічний компонент причинності. Оскільки Бог і субстанція (Природа) є одне й те ж, Бог, як довершеність і досконалість, не може мати будь-якої мети, тобто рівня для вдосконалення (цим забезпечується критика С. антропоморфізму в поглядах на Бога, перекладання на Нього людських чинників життя). Лише розум вимагає досліджувати природу такою, якою вона є. Кожна матеріальна річ необхідна в системі природи. Ця необхідність визначається, по-перше, єдиною природою Бога, з якої ця річ випливає як логічний наслідок (логічна необхідність), і, по-друге, зовнішніми причинами, іншими речами (фізична необхідність). З точки зору Розуму, ці причини збігаються. Взятий у цілому загальний порядок природи набуває характеру абсолютної або логічної необхідності. З огляду на становище розуму, це логічно виключає існування випадковості. Випадковість є лише нашим незнанням певного зв'язку в цілісній логічній системі. С. не протиставляє свободу необхідності, але визначає її через необхідність. Він розрізняє два види необхідності: вільну і вимушену. Друга, за С, не є істинною необхідністю. Річ буде вільною, якщо вона діє відповідно до власної природи. Таким може бути лише Бог, або субстанція як causa sui (причина самої себе). Вона не має зовнішньої причини і не знає примусу. Усі інші речі, модуси атрибутів мислення і протяжності є вимушеними.

За С. картезіанську проблему протиставлення духовної та матеріальної субстанцій вирішує принцип (ідея) паралелізму. Будь-яка ідея (а під ідеєю розуміється будь-який мисленний зміст, виявлений у будь-якій формі - простій чи складній), оскільки вона існує, є об'єктивною, тобто має відповідність у предметному порядку. Ідея і речі являють собою не що інше, як два різних аспекти однієї й тієї ж сутності, події. Саме тому дослідження за допомогою розуму і застосування саме розуму дає людині можливість мати істинне знання про систему універсальних взаємодій, які мають чинність у матеріальному та духовному світі.

Цей принцип зумовлює шлях вирішення проблеми істинності. Відтак, С. не розрізнює в абсолюті різниці між ідеями істинними і неістинними: він вирізняє лише ідеї більш відповідні і менш відповідні. С. вважає, що існує три роди пізнання: 1) гадка і уява; 2) раціональне пізнання; 3) інтуїтивне пізнання. Перший рід пов'язаний з емпіричним матеріалом, відчуттєвими сприйняттями і образами. Ця форма, теоретично незрівнянна з наступними, надзвичайно важлива. її неістинність полягає в недоліку ясності і чіткості. Ця форма обмежується окремими випадками і не передає зв'язку і відношень причин, або ж загального порядку Природи. Пізнання другого роду (Ratio) є пізнанням власне науковим, або ж формою пізнання, яка знаходить власне відбиття в математиці, геометрії, фізиці. Йдеться про форму пізнання, яка ґрунтується на адекватних ідеях, спільних для всіх людей, і таких, що дають загальні визначення речей. Це ідеї кількості, форми, руху і т. д. Раціональне пізнання охоплює не лише окремі ідеї, але й незбіжні зв'язки між ними. Відтак, раціональне пізнання установлює причинний ланцюг в його необхідності - адекватне, відповідне пізнання. Третій рід пізнання полягає в баченні речей, які випромінюються Богом - Божественне бачення. Оскільки сутність Бога пізнається при посередництві атрибутів, котрі її складають, та інтуїтивне пізнання обумовлюється наявністю відповідної, адекватної ідеї атрибутів Бога і приводить до ідеї сутності речей. Всі три роди пізнання різняться лише рівнем чіткості, самим непевним у першому, і найвищим у третьому випадках - при інтуїтивному баченні, коли не існує необхідності навіть в якомусь опосередкуванні (доведеннях). Пізнання будь-якої дійсності є пізнанням Бога.

Наступний розділ:

СУБСТАНЦІЯ


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СМІТ (SMITH) АДАМ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Частина І. ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АВІДЬЯ

  • АСТІКА, НАСТІКА

  • БРАГМАН

  • ВАЙШЕШИКА

  • ВЕДИ

  • ДАОСИЗМ

  • ДАРШАНА

  • ДЖИВА

  • ІНЬ—ЯН

  • КЕВАЛА-ДЖНЯНА

  • КОНФУЦІЙ

  • ЛЕГІЗМ

  • ЛІ

  • МІМАНСА

  • МОКША

  • ПРАКРИТІ, ПУРУША

  • САНСАРА

  • ТАМАС

  • ФІЛОСОФІЯ БУДДИЗМУ

  • ШАН ЯН

  • Розділ 2. Антична філософія

  • АКАДЕМІЯ ПЛАТОНОВА

  • АНАКСІМАНДР З МІЛЕТУ

  • АНАХАРСІС З АБДЕР

  • АТОМ

  • ГЕРАКЛІТ З ЕФЕСУ

  • ГЕСІОД

  • ДЕМОКРІТ З АБДЕР

  • ДІОГЕН ЛАЕРЦІЙ

  • ДУША

  • ЕКЛЕКТИЗМ

  • ЕМПЕДОКЛ З АКРАГАНТА

  • ЕНЕСІДЕМ ІЗ КНОСА

  • ЕПІКУР

  • ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА

  • ЗЕНОН З КІТІЯ (КІТІОНА)

  • ЗЕНОН ЕЛЕЙСЬКИЙ

  • КІНІКИ

  • КЛЕАНФ

  • ЛЕВКІПП

  • ЛУКРЕЦІЙ ТІТ ЛУКРЕЦІЙ КАР (Titus Lucretius Carus)

  • МАРК АВРЕЛІЙ АНТОНІН (Marcus Aurelius Antoninus)

  • МЕГАРСЬКА ШКОЛА

  • НЕОПЛАТОНІЗМ

  • ОРФІКИ

  • "ПАРМЕНІД"

  • ПЕРИПАТЕТИЧНА ШКОЛА АРІСТОТЕЛЯ (ЛІКЕЙ)

  • "ПІР"

  • ПІТАГОР ПІФАГОР

  • ПІФАГОР

  • ПЛОТІН

  • ПЛЮРАЛІСТИ

  • "ПРОТАГОР"

  • РОЗУМ-"НУС"

  • СОКРАТ

  • СОКРАТИЧНІ ШКОЛИ

  • СТОЇЦИЗМ (Стоїки)

  • ТАЛЕС З МІЛЕТУ (Фалес)

  • СЕРЕДНЬОВІЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

  • Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)

  • АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ

  • АВЕРРОЕС

  • АЛ-ФАРАБІ

  • БЕКОН РОДЖЕР (BACON ROGER)

  • БЕРНАР КЛЕРВОСЬКИЙ БЕРНАРД (Bernardus abbas Clarae Vaffis)

  • БОГ

  • БОНАВЕНТУРА (Bonaventura)

  • БРУНО (Bruno), ДЖОРДАНО (Філіппо)

  • БЬОМЕ (Böhme) ЯКОБ

  • ВАЛЛА ЛОРЕНЦО (Valla)

  • ВАСИЛЬ ВЕЛИКИЙ ВАСИЛЬ КЕНІЙСЯКИЙ

  • ВИД І РІД

  • ГРИГОРІЙ НАЗІАНЗІН ГРИГОРІЙ БОГОСЛОВ

  • ГРИГОРІЙ НІССЬКИЙ

  • ГРИГОРІЙ ПАЛАМА

  • ГРІХ

  • ҐІЛЬБЕРТ ПОРРЕТАНСЬКИЙ

  • ҐІЛЬОМ ДЕ КОНШ

  • ДАНТЕ АЛІГ'ЄРІ

  • "ДІДАХЕ"

  • ДОМІНІК ДЕ ГУСМАН

  • ДУНС СКОТ ІОАНН

  • ЕКХАРТ ЙОГАНН, МЕЙСТЕР ЕКХАРТ (Meister Eckhart)

  • ЕРАЗМ РОТТЕРДАМСЬКИЙ ДЕЗІДЕРІЙ

  • ЕРІУҐЕНА

  • ІБН РУШД АБУ АЛ-ВАЛІД МУХАММАД ІБН АХМАД

  • ІГНАТІЙ АНТІОХШСЬКИЙ

  • ІОАНН СКОТ ЕРІУҐЕНА

  • ІОАНН СОЛСБЕРІЙСЬКИЙ

  • ІПОСТАСЬ

  • ІУСТИН ФЛАВІН, МУЧЕНИК

  • КАМПАНЕЛЛА ТОММАЗО

  • КАППАДОКІЙСЬКИЙ ГУРТОК

  • КЛИМЕНТ РИМСЬКИЙ

  • КОНЦЕПТУАЛІЗМ

  • МАКСИМ ІСПОВІДНИК

  • МОР (МОRЕ) ТОМАС

  • НІКОЛА КУЗАНСЬКИЙ (Nicolaus Cusanus), НІКОЛАЙ КРЕБС (Krebs)

  • НОМІНАЛІЗМ

  • ОККАМ ВІЛЬЯМ

  • ОРІГЕН

  • ПАТРИСТИКА

  • ПАТРИСТИКА НІКЕЙСЬКА І ПІСЛЯНІКЕЙСЬКА

  • ПЕТРАРКА (PETRARCA) ФРАНЧЕСКО

  • ПЕТРО ДАМІАНІ (PETRUS DAMIANUS), ДАМІАН

  • ПІКО ДЕЛЛА МІРАНДОЛА (PICO DELLA MIRÁNDOLA) ДЖОВАННІ

  • РІД І ВИД

  • РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН

  • СУАРЕС (SUAREZ) ФРАНСІСКО

  • СХОЛАСТИКА

  • ТАТІАН

  • ТЕОЛОГІЯ

  • ТОМА АКВІНСЬКИЙ (THOMAS AQUINAS), ФОМА АКВІНСЬКИЙ, АКВІНАТ

  • ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ

  • УНІВЕРСАЛІЯ

  • ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ

  • ФЛОРЕНТІЙСЬКА ПЛАТОНОВА АКАДЕМІЯ

  • ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ ХVІ-ХVIIІ ст.

  • АНГЛІЙСЬКЕ ПРОСВІТНИЦТВО

  • БЕРКЛІ (BERKELEY) ДЖОРДЖ

  • БОЛІНҐБРОК ГЕНРІ

  • ВОЛЬТЕР Справж. ім'я та прізв. ФРАНСУА МАРІ АРУЕ (FRANÇOIS MARIE AROUET)

  • ГЕЛЬВЕЦІЙ (HELVETIUS) КЛОД АДРІАН

  • ГОЛЬБАХ ПОЛЬ (BARON PAUL VON HOLBACH, D'HOLBACH)

  • ДЕКАРТ (DESCARTES) РЕНЕ, латиниз. ім'я КАРТЕЗІЙ (RENATUS CARTESIUS)

  • ДІДРО (DIDEROT) ДЕНІ

  • "ЕТИКА"

  • ІДЕЯ

  • КАРТЕЗІАНСТВО

  • КОНДІЛЬЯК ЕТЬЄН БОННО ДЕ

  • КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД

  • ЛЯЙБНІЦ (LEIBNIZ) ҐОТФРІД ВІЛЬГЕЛЬМ

  • МАЛЬБРАНШ НІКОЛЯ

  • МАТЕРІАЛІЗМ ФРАНЦУЗЬКИЙ

  • МОНТЕСК'Є ШАРЛЬ-ЛУЇ ДЕ СЕКОНДА (CHARLES-LOUIS DE SECONDA, BARON DE LA BREDE ET DE MONTESQUIEU)

  • "НОВИЙ ОРГАНОН"

  • ОКАЗІОНАЛІЗМ

  • ПОР-РОЯЛЬ

  • "ПРО ЛЮДИНУ, ЇЇ РОЗУМОВІ ЗДІБНОСТІ ТА ЇЇ ВИХОВАННЯ"

  • РЕФОРМАЦІЯ

  • РУССО (ROUSSEAU) ЖАН-ЖАК

  • СМІТ (SMITH) АДАМ
  • СУБСТАНЦІЯ

  • "ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."

  • ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД

  • ЮМ (HUME) ДЕВІД

  • НІМЕЦЬКА ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

  • АБСОЛЮТНА ІДЕЯ

  • АНТИНОМІЯ

  • АППРЕГЕНЗІЯ

  • БАУМҐАРТЕН (BAUMGARTEN) ОЛЕКСАНДР ГОТЛІБ

  • "ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: ЩО ТАКЕ ПРОСВІТНИЦТВО?"

  • "ВСТУП ДО ФІЛОСОФІЇ МІФОЛОГІЇ"

  • ГАМАН (HAMANN) ЙОГАН ҐЕОРҐ

  • ГЕҐЕЛЬ (HEGEL) ҐЕОРҐ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • ГЕГЕЛЬЯНСТВО

  • ГЕЛЬДЕРЛІН (HÖLDERLIN) ЙОГАНН ХРИСТИЯН ФРІДРІХ

  • ГУМБОЛЬДТ (HUMBOLDT) ВІЛЬГЕЛЬМ

  • "ЗАМКНЕНА ТОРГОВА ДЕРЖАВА"

  • ЗОЛЬҐЕР (SOLGER) КАРЛ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ

  • "ІДЕЇ ДО ФІЛОСОФІЇ ПРИРОДИ ЯК ВСТУП ДО ВИВЧЕННЯ ЦІЄЇ НАУКИ"

  • ІМПЕРАТИВ

  • КАНТ (KANT) ІММАНУЇЛ

  • КАТЕГОРИЧНИЙ ІМПЕРАТИВ І. КАНТА

  • "КРИТИКА ПРАКТИЧНОГО РОЗУМУ"

  • "КРИТИКА ЧИСТОГО РОЗУМУ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ІСТОРІЇ ФІЛОСОФІЇ"

  • "ЛЕКЦІЇ З ФІЛОСОФІЇ ІСТОРІЇ"

  • ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ

  • "ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"

  • МАЙМОН (MAIMÓN, СПРАВЖ. ПРІЗВ. ХЕЙМАН, HEIMAN) СОЛОМОН

  • "НАСТАНОВИ ДО БЛАЖЕННОГО ЖИТТЯ"

  • "НАУКА ЛОГІКИ"

  • НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ

  • НОУМЕН

  • "ОСНОВНІ РИСИ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ"

  • "ПРО МЕЖІ ДЕРЖАВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ"

  • РАЙНГОЛЬД КАРЛ ЛЕОНАРД

  • РІЧ У СОБІ

  • "СИСТЕМА СВІТОВИХ ЕПОХ"

  • "СИСТЕМА ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОГО ІДЕАЛІЗМУ"

  • ТЕТЕНС ЙОГАНН НІКОЛАС

  • ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНИЙ

  • "ФІЛОСОФІЯ ПРАВА"

  • ФІХТЕ (FICHTE) ЙОГАНН ҐОТЛІБ

  • ФОЄРБАХ (FEUERBACH) ЛЮДВІҐ АНДРЕАС

  • ШЕЛЛІНҐ ФРІДРІХ ВІЛЬГЕЛЬМ ЙОЗЕФ

  • ШІЛЛЕР ЙОГАНН-ФРІДРІХ

  • ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ

  • ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ

  • ЯКОБІ (JACOBI) ФРІДРІХ ГЕНРІХ

  • СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.

  • АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД

  • АПОЛОНІВСЬКЕ І ДІОНІСІЙСЬКЕ

  • БЕНТАМ (BENTHAM) ДЖЕРЕМІ

  • БОЛЬЦАНО (BOLZANO) БЕРНАРД

  • БУТРУ ЕМІЛЬ

  • ВОЛЯ

  • ГАМІЛЬТОН (HAMILTON) ВІЛЬЯМ

  • ДІЛЬТЕЙ ВІЛЬГЕЛЬМ

  • ДЮРІНҐ (DURING) ЄВГЕН

  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ

  • ЕМПІРІОКРИТИЦИЗМ

  • ЗІММЕЛЬ ҐЕОРҐ

  • ІМАНЕНТНА ФІЛОСОФІЯ

  • ІНТУЇЦІЯ

  • КАРЛЕЙЛЬ КАРЛЕЙЛ ТОМАС

  • КОГЕН (COHEN) ГЕРМАН

  • КОНТ (COMTE) ОҐЮСТ

  • КУЗЕН (COUSIN) ВІКТОР

  • ЛІБЕРТ АРТУР

  • МАЛЬТУС (MALTHUS) ТОМАС РОБЕРТ

  • МЕН ДЕ БІРАН (MAIN DE BIRAN) МАРІ ФРАНСУА П'ЄР ҐОНТЬЄ ДЕ БІРАН (GONTHIER DE BIRAN)

  • МІЛЛЬ (MILL) ДЖОН СТЮАРТ

  • НАДЛЮДИНА

  • НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ

  • НЕОКАНТІАНСТВО

  • НІГІЛІЗМ

  • НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ

  • ПОЗИТИВІЗМ

  • "ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"

  • РЕНАН (RENAN) ЖОЗЕФ ЕРНЕСТ

  • "СВІТ ЯК ВОЛЯ І УЯВЛЕННЯ"

  • ТАЙХМЮЛЛЕР ҐУСТАВ

  • "ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ"

  • ТЕОРІЯ ЦІННОСТЕЙ

  • ТРИВАЛІСТЬ

  • ФІКЦІОНАЛІЗМ

  • ФІЛОСОФСЬКИЙ СВІТОГЛЯД

  • ЦІННІСТЬ КУЛЬТУРНА

  • ШОПЕНГАУЕР (SCHOPENHAUER) АРТУР

  • ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД

  • РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АББАНЬЯНО НІКОЛО

  • АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД

  • АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ

  • АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР

  • АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • АРЕНДТ (ARENDT) ГАННА

  • БАТАЙ (BATAILLE) ЖОРЖ

  • БОДРІЙЯР ЖАН

  • БОЛЬНОВ (BOLLNOW) OТТО ФРІДРІХ

  • БРЕДЛІ (BRADLEY) ФРЕНСІС ГЕРБЕРТ

  • БУДЕННА МОВА

  • "БУТТЯ І ЧАС"

  • ВАЛЬ ЖАН

  • ВЕБЕР (WEBER) МАКС

  • ВЕРИФІКАЦІОНІЗМ

  • ВІТАЛІЗМ

  • ВОЙТИЛА (WOJTYLA) КАРОЛЬ ЮЗЕФ, ПАПА ІВАН ПАВЛО П (ІОАNNES PAULUS)

  • ВСЕ-ЛЮДИНА

  • ГАЙДЕҐҐЕР (HEIDEGGER) МАРТІН

  • ГАЙЄК (HAYEK) ФРІДРІХ АВГУСТ ФОН

  • ГЕЙЗІНҐА (HUIZINGA) ЙОГАН

  • ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО

  • ГОРИЗОНТ

  • ГЬОСЛЕ ВІТТОРІО

  • ҐВАТТАРІ (GUATTARI) ФЕЛІКС

  • ҐЛЮКСМАН АНДРЕ

  • ДАММІТ МАЙКЛ ЕНГОНІ ЕРДЛІ

  • "ДВІ ДОГМИ ЕМПІРИЗМУ"

  • ДЕВІДСОН (DAVIDSON) ДОНАЛД

  • ДЕЛЬОЗ ЖІЛЬ

  • ДЕРРІДА ЖАК

  • ДЖЕЙМІСОН (JAMESON) ФРЕДЕРІК

  • ДЖЕНТІЛЕ (GENTILE) ДЖОВАННІ

  • ДУХ І ПОРИВ

  • ДЮФРЕН МІКЕЛЬ

  • ЕКЗИСТЕНЦІЯ

  • ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ

  • ЖИТТЄВИЙ СВІТ

  • ІНҐАРДЕН РОМАН

  • ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

  • ІРОНІЯ

  • ЙОНАС (JONAS) ГАНС

  • КАРНАП РУДОЛЬФ

  • "КІНЦЯ ФІЛОСОФІЇ" ПРОБЛЕМА

  • КОЖЕВ (ПРІЗВ. КОЖЕВНІКОВ) ОЛЕКСАНДР

  • КОЛЛІНҐВУД РОБІН ДЖОРДЖ

  • КОРЕТ ЕМЕРІХ

  • КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ

  • (KRONER) РІХАРД

  • КУАЙН (QUINE) ВІЛАРД ВАН ОРМАН

  • КУН (KUHN) ТОМАС СЕМЮЕЛ

  • ЛАКАН (LACAN) ЖАК

  • ЛАКАТОС (LAKATOSH) ІМРЕ

  • ЛЕВІНАС ЕММАНУЕЛЬ

  • ЛЕНІН

  • ЛІОТАР ЖАН-ФРАНСУА

  • "ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ТРАКТАТ"

  • ЛОГІЧНА СЕМАНТИКА

  • ЛОГОЦЕНТРИЗМ

  • ЛУКАЧ ДЬЄРДЬ

  • ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКА ШКОЛА

  • ЛЬОВІТ КАРЛ

  • МАКІНТАЙР (MACINTYRE) АЛАСДЕР

  • МАН (MAN) ПОЛЬ ДЕ

  • МАРІТЕН ЖАК

  • МАРСЕЛЬ (MARCEL) ГАБРІЕЛЬ ОНОРЕ

  • МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК

  • МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА

  • МЕНТАЛІТЕТ

  • МЕТАМОВА

  • "МІФОЛОГІКИ"

  • МОДЕРН

  • МУР (MOORE) ДЖОРДЖ ЕДВАРД

  • "НАГЛЯДАТИ Й КАРАТИ"

  • НЕОПОЗИТИВІЗМ

  • НЕОРАЦІОНАЛІЗМ

  • НЕОТОМІЗМ

  • НОЕЗІС І НОЕМА

  • ОРТЕҐІАНСТВО

  • (OTTO) РУДОЛЬФ

  • ПАРАДОКС РАССЕЛА

  • ПАТНЕМ (PUTNAM) ХІЛАРІ

  • ПЕРСОНАЛІЗМ

  • ПЕРШОСУЩЕ

  • ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ

  • ПОВСЯКДЕННІСТЬ

  • "ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"

  • ПОСТМОДЕРНІЗМ

  • "ПОСТМОДЕРНІЗМ АБО КУЛЬТУРНА ЛОГІКА ПІЗНЬОГО КАПІТАЛІЗМУ"

  • ПОСТСТРУКТУРАЛІЗМ

  • ПРАЗЬКЕ ЛІНГВІСТИЧНЕ КОЛО

  • "ПРО ТРАГІЧНЕ ПОЧУТТЯ ЖИТТЯ"

  • ПРОТОКОЛЬНІ РЕЧЕННЯ

  • ПСИХОЛОГІЗМ ТА АНТИПСИХОЛОГІЗМ

  • РАЙНАХ АДОЛЬФ

  • РАЙХЕНБАХ (REICHENBACH) ГАНС

  • РАССЕЛ (RUSSELL) БЕРТРАН

  • РАЦІОВІТАЛІЗМ

  • РЕ-СУБЛІМАЦІЯ

  • "РОЗБРАТ"

  • РОЛЗ РОУЛЗ ДЖОН

  • САНТАЯНА ДЖОРДЖ

  • САРТР ЖАН-ПОЛЬ

  • СВОБОДА

  • СЕЛЛАРС РОЙ ВУД

  • СИНЕРГЕТИКА

  • СИТУАЦІЯ

  • "СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"

  • "СЛОВО І ОБ'ЄКТ"

  • СМЕРТЬ

  • СТРОСОН (STRAWSON) ПІТЕР ФРЕДЕРІК

  • "СТРУКТУРНА АНТРОПОЛОГІЯ"

  • СЦІЄНТИЗМ ТА АНТИСЦІЄНТИЗМ

  • ТВАРДОВСЬКИЙ (TWARDOWSKI), КАЗИМЕЖ

  • ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ

  • ТІЛЛІХ ПАУЛЬ

  • ТОЙНБІ (TOYNBEE) АРНОЛЬД ДЖОЗЕФ

  • ТОТАЛІТАРИЗМ

  • "ТРАКТАТ ПРО УНІВЕРСАЛЬНУ АЛГЕБРУ"

  • УНАМУНО (UNAMUNO) МІТЕЛЬ ДЕ

  • ФЕЙЄРАБЕНД ПОЛ

  • ФЕНОМЕН

  • ФІЛОСОФІЯ ДІАЛОГУ

  • "ФІЛОСОФІЯ І ДЗЕРКАЛО ПРИРОДИ"

  • ФІНК (FINK) ЕЙҐЕН

  • ФРЕҐЕ (FREGE) ФРІДРІХ ЛЮДВІҐ ҐОТТЛОБ

  • ФРОЙД (FREUD) ЗИГМУНД

  • ФРОММ (FROMM) ЕРІХ

  • ФУКО (FOUCAULT) МІШЕЛЬ ПОЛЬ

  • ХОЛТОН ДЖЕРАЛЬД

  • ШЕЛЕР МАКС

  • ШИЗОАНАЛІЗ

  • "ЩО ТАКЕ ФІЛОСОФІЯ?"

  • ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • ГІЛЯРОВ ОЛЕКСІЙ МИКИТОВИЧ

  • ГОГОЦЬКИЙ СИЛЬВЕСТР СИЛЬВЕСТРОВИЧ

  • ДЕМЧУК ПЕТРО ІВАНОВИЧ

  • КИЇВСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ

  • КИЇВСЬКЕ РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ ТОВАРИСТВО

  • КОПНІН ПАВЛО ВАСИЛЬОВИЧ

  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ

  • МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ

  • ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)

  • ТЕОФАН ПРОКОПОВИЧ

  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ

  • ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ

  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ

  • ШИНКАРУК ВОЛОДИМИР ІЛАРІОНОВИЧ

  • ЮРИНЕЦЬ ВОЛОДИМИР

  • ІСТОРІЯ РОСІЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

  • АЛЕКСЄЄВ (АСКОЛЬДОВ) СЕРГІЙ ОЛЕКСІЙОВИЧ

  • АСТАФ'ЄВ ПЕТРО ЄВГЕНІЙОВИЧ

  • БАКУНІН ПАВЛО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • БЄЛИЙ АНДРІЙ (ПСЕВД., СПРАВЖ. ІМ'Я ТА ПРІЗВ. - БОРИС МИКОЛАЙОВИЧ)

  • БОГДАНОВ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. МАЛИНОВСЬКИЙ) ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

  • ВВЕДЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ

  • "ВИПРАВДАННЯ ДОБРА"

  • ВИШЕСЛАВЦЕВ БОРИС ПЕТРОВИЧ

  • "ВОПРОСЫ ФИЛОСОФИИ"

  • ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ

  • ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ