НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ
(Novalis) (псевд.; справж. ім'я та прізвище Фрідріх фон Гарденберґ, Hardenberg) (1772-1801) - поет і філософ, представник нім. романтизму. Осн. праці: "Нотатки 1795-96 років", "Лого-логічні фрагменти" (1798), "Матеріали до енциклопедистики" (1798-99), "Теплицькі фрагменти" (1798), "Учні в Саїсі" (1798), "Християнство чи Європа" (1799). Серед мислителів, що мали найбільший вплив на формування філософських поглядів Н., слід назвати І. Канта, И.Ґ. Фіхте та Ф. Шлеґеля. Проте, ілюстрацією специфічного ставлення Н. до інших філософів може виступити сформульована ним максима: "щоб насправді пізнати якусь істину, слід спочатку якнайкраще розкритикувати її". Свою власну філософську систему Н. визначав як
"магічний (містичний) ідеалізм". При цьому під "містичним" він розумів постійно присутню у світі та в людині діалектичну єдність протилежностей та їх взаємний перехід. Саме тому основним предметом філософії, на його думку, має стати містичне, оскільки воно утворює сутність світу і складає його внутрішню основу. Містичне мислення Н. протиставляє дискурсивному, яке здатне лише розчиняти єдність природи в нескінченій кількості атомів. Проте й абсолютизоване інтуїтивне мислення має свої суттєві недоліки. Насамперед, це стосується того, що воно відкидає будь-який закон та усталені форми, перетворюючи все на диво чи свавілля. Тому ідеалом для Н. виступає синтез дискурсивного та інтуїтивного мислення, який досягається у фігурі генія, для якого його власне життя перетворюється на реальну філософію, а філософія - на ідеальне життя. Властивістю генія є його принципово людський характер. Генієм може бути лише людина, а джерелом геніальності - людська природа. Безпосереднім механізмом пізнання світу для генія (за визначенням Н., кожен геній має бути поетом, а кожен поет є більшим або меншим генієм) є "магічне споглядання", в якому відбувається акт відтворення первинної єдності одиничного і загального. Н. окреслює це терміном "містифікація", чи "романтизація" світу. Зміст подібної містифікації полягає в тому, що за кожним одиничним явищем добудовується зв'язок з цілісним світом.
На основі такого трактування пізнавального процесу Н. будує свою філософію природи. В основу тлумачення природи він кладе принцип подвійної єдності. З одного боку, це єдність самої природи, а, з іншого, - єдність природи і людини. Зазначена єдність матеріального та ідеального, фізичного та духовного, природи і людини конституює поняття "світу як цілого". Основою цієї цілісності є "світова душа" (на думку деяких дослідників, це поняття Н. запозичив у Ф.К Баадера), яка перетворює мертву природу на живий організм. Однак ця цілісність не означає нерозрізнюваності. Кожен елемент світу виступає як діалектичне поєднання двох типів буття: буття-членом і буття-не-членом, тобто кожна частина цілого є відмінною від цілого як такого, але водночас вона існує лише завдяки цілому і може бути пізнана тільки як елемент цілого. Застосування принципу цілісності організації природи дозволило Н. запропонувати універсальний метод пізнання для всіх природничих наук. Це, на його думку, метод аналогії, зміст якого полягає в русі від одиничного до загального, коли дослідник намагається побачити в частині образ цілого і завдяки цьому пізнає природу. Таке пізнання природи Н. означує як "антитетично синтетичне". Водночас він робить спроби застосування діалектики до тлумачення процесів розвитку в природі. Весь органічний розвиток він розглядає як рух від чуттєвого (теза) через душевне (антитеза) до духовного (синтез). Точкою цього діалектичного синтезу є людина, що й визначає своєрідність її положення в природі. Виступаючи частиною природи, вона, тим не менш, має яскраво виражену специфіку порівняно з її іншими елементами, яка проявляється в тому, що людина не просто існує, але "надає життя" природі, "одухотворяє" її. Н. пише, що природа - це "енциклопедичний, систематичний index людського духу". Така "одухотворенна" природа виступає вінцем розвитку органічного, коли душа й тіло набувають нової реальності, яку Н. означує поняттями "духовного тіла" та "тілесної душі".
Тісно пов'язаним із цими поглядами Н. є його розуміння історичного процесу та процесу історичного пізнання. Зокрема, історичне пізнання можливе лише завдяки "чуттю" в історію. Тому найбільш адекватною, як пише Н., є поетична історія, коли історик намагається інтуїтивно вхопити сутність тих чи інших історичних подій та історичних особистостей. Сама історія розглядається Н. як циклічний процес, що складається з трьох етапів: минулого "золотого віку", теперішнього стану та прийдешнього "золотого віку". В основу цієї періодизації Н. кладе відношення природи і людини. На першому етапі вони виступають у формі єдності, на другому — як повністю розділені сутності, на третьому відбувається відновлення первинної єдності, але на якісно новій основі. Втіленням і реалізацією історичного процесу є розвиток людини та її свідомості. Завдяки цьому до історії потрапляє і природа, оскільки людина і людська свідомість є постійно зверненими до природи. Внаслідок цього історія природи та історія людини виявляються настільки поєднаними, що будь-який їх розподіл, як каже Н., є неприпустимим. Характеризуючи окремі історичні періоди, він виділяє їх специфічні властивості. Так, у минулому (перший золотий вік) відбитком єдності людини і природи було існування "священної мови", яка, по-перше, була однією для всіх людей, а, по-друге - в ній існував безпосередній зв'язок між словами та речами (тобто кожне слово відбивало сутність тієї чи іншої речі). В основі стосунків між природою та людиною на цьому етапі лежала поетично-художня чуттєвість. Причиною зміни історичних епох стала еволюція теоретичного розуму, який розірвав первинну єдність з природою і спробував осягнути її виключно як об'єкт. Ідеалом пізнання в нову епоху стала наука. Проте наука не здатна осягнути природу як цілісність. У праці "Учні в Саїсі" Н. називає науковців "шифрувальниками", які здатні описати багато природних явищ, але нездатні зрозуміти природу. Вісниками нового золотого віку мають стати поети як "істинні історики природи", а сам цей вік буде віком поезії, в якій єдність природи і людини постане у формі духу. Роль поезії в процесі пізнання, за Н., полягає в тому, що це єдино можлива форма виразу універсального характеру знання.
Таким чином, характерною рисою трактування Н. історичного процесу є фундаментальна телеологізація історії. Увесь її сенс зводиться до досягнення її мети, що дозволило Н. визначити історію як "євангеліє" майбутнього (хоча, на відміну від Фіхте, він вірив у швидке досягнення мети історії чи "третьої епохи", яка, на його думку, вже певним чином маніфестувала себе в романтичному русі). З цим пов'язаний і його перегляд ролі релігії в історії людства. Зокрема, за Н., релігійний момент відіграє одну з найважливіших ролей в історичному процесі, а тому перехід від першої до другої епохи пов'язується ним із занепадом релігійності та відходом від справжнього християнства. Відповідно до цього настання третьої епохи супроводжуватиметься відродженням релігійності, реабілітацією віри та синтезом віри й розуму при провідній ролі віри.
Філософські ідеї Н. високо цінив Ф. Шлеґель. У XX ст. до аналізу його творчості звертались В. Дільтей, М. Гайдеґґер, М. Бубер, Г.- Ґ. Ґадамер та ін.
НОУМЕН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НОВАЛІС ФРІДРІХ ФОН ГАРДЕНБЕРҐ“ на сторінці 1. Приємного читання.
