ПОВСЯКДЕННІСТЬ
Уявлення про світ людського існування, яким він постає як "природне", безпосередня даність з позицій "здорового глузду". Подібне уявлення про безпосередність людського існування тривалий час вважалося "низьким", "поверховим", "не вартим уваги" справді наукового підходу, оскільки, мовляв, істинний характер життєвого світу людей "ховається" під цією оманливою видимістю. Новий погляд на П. знаходимо в понятті "життєвого світу" Гуссерля і, особливо, у феноменологічній соціології Шюца. Нове розуміння П. полягає в утвердженні принципу наступності між конструктами повсякденної свідомості і донаукових форм знання, з одного боку, і науковими поняттями, з іншого. Сьогодні дослідники всерйоз відстоюють позицію повороту науки (і мови науки) до першоджерел - до повсякденного життя. Звідси - виникнення підходів наближення до П. ("біографічний метод", увага до "профанних" текстів тощо). Як результат - поява своєрідної "коммонсенсології" (від. англ. common sense - здоровий глузд).
І. В. Бичко
ПОЛАНI (POLANYI) МАЙКЛ
(1891-1976) - брит. учений, видатний фахівець в галузі фізичної хімії, один з основоположників "історичного" напрямку у філософії науки. Народився в Будапешті. Закінчив медичний ф-т Будапештського ун-ту, вивчав фізичну хімію у Вищій технічній школі в Карлсруе (Німеччина). Працював у Берліні в Ін-ті фізичної хімії (1923), після приходу до влади в Німеччині нацистів у 1933 емігрував до Великобританії, де обіймав посаду проф. фізичної хімії і соціальних наук у Манчестерському ун-ті. Член Мертон-коледжу в Оксфорді (1959), тов-ва Макса Планка (1949), іноземний член Американської Академії мистецтв і наук, член Міжнародної Академії філософії науки (1962), почесний доктор багатьох унтів світу. Помер у Нортхемптоні (Англія).
П. робить крок у бік соціології науки. Його най відоміша праця — "Особистісне знання. На шляху до посткритичної філософії". Основний пафос концепції П. стосувався подолання помилкового ідеалу деперсоніфікованого наукового знання. Концепція зазнала критики з боку К. Поппера, який звинувачував її в ірраціоналізмі.
В епістемології П. значно посилюються антропологічні орієнтації, її основними тезами є: 1) науку роблять люди, що володіють майстерністю; 2) мистецтву пізнавальної діяльності не можна навчитися за підручником. Воно передається лише в безпосередньому спілкуванні з майстром; 3) люди, що роблять науку, не можуть бути замінені іншими і відділені від виробленого ними знання; 4) у пізнавальній і науковій діяльності надзвичайно важливими виявляються мотиви особистого досвіду, переживання, внутрішньої віри в науку, в її цінність, зацікавленість ученого, особиста відповідальність.
Для П. особистісне знання - це інтелектуальна самовіддача, внесок того, хто пізнає. Він по-новому оцінює величезну роль віри в пізнавальному процесі. Як вважає П., сьогодні ми знову повинні визнати, що віра є джерелом знання. На ній будується система взаємної суспільної довіри. Розум спирається на віру як на свою граничну основу, але щоразу здатний піддавати її сумніву. Поява й існування в науці наборів аксіом, постулатів і принципів також заглиблюється своїми коренями в нашу віру в те, що світ є створеним гармонічним цілим, що піддається нашому пізнанню.
У концепції особистісного знання П. виділяють три основні сфери або три варіанти співвідношення мислення й мови. Перший характеризується областю неявного знання, словесне вираження якого є несамодостатнім або недостатньо адекватним. Це сфера, в якій компонент мовчазного неявного знання домінує настільки, що його артикульоване вираження тут, власне, неможливе. її можна назвати областю "невимовного". Вона охоплює собою знання, засновані на переживаннях і життєвих враженнях.
Друга область знання досить добре передана засобами мови. Компонента мислення існує в ній у вигляді інформації, що може бути цілком передана добре зрозумілою мовою так, що тут область мовчазного знання збігається з текстом, носієм значення якого вона є. У третій - "утрудненого розуміння" - між невербальним змістом мислення і мовних засобів наявна непогодженість, що заважає концептуалізувати зміст думки. Це область, в якій неявне знання і формальне знання незалежні одне від одного.
Принципова новація концепції П. полягає в підкресленні того, що сам зміст наукових положень залежить від неявного контексту прихованого знання, "знання як", що має у своїх глибинних основах інструментальний характер. Воно задається всією тілесною організацією людини і невіддільне від інструментального знання, що залишилося неартикульованним. Операціонально зміст утворюється в процесі досвіду внутрішнього прочитання тексту, що формується, "для себе" і зусиль з його артикуляції "зовні", за допомогою створеної людиною мовної системи. П. стверджує, що зміст невіддільний і від тієї особистої упевненості, що вкладається в проголошуване наукове судження.
О. А Руденко
"ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОВСЯКДЕННІСТЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
