ЕПІКУР
(341-270 до н. е.) - сповідувач стриманого і поміркованого настрою душі, що сповнена благородного спокою і споглядальної рівноваги.
Походить з міста Самос, з сім'ї вчителя, афінського колона. З молодих років цікавився філософією, вчився в Навсіфана послідовника Демокріта. Е. був вже відомим, коли в 306 до н. е. разом зі своїми учнями приїхав до Афін і створив філософську школу -"Сад", що проіснувала бл. восьми століть.
Епікурова теоретична спадщина складалася з філософських творів, листів і бесід, які він вів з учнями і друзями, але, на жаль, значна частина з них до нашого часу не збереглася. Втім, відомі його листи до Менекея, Піфокла, Геродота тощо, де він викладає власні погляди на фізику, астрономію, філософію, етику. Крім того, існує низка фрагментів.
Е. не тільки формулював етичний взірець життя, але й намагався підтвердити його обґрунтуванням із боку фізики, яку відпрацьовував за допомогою теорії пізнання і логіки. Всі людські біди пояснюються тим, що люди не знають, у чому полягає істинна насолода. Е. відкидає платонічний і стоїчний вибір на користь прагнення Блага. Він вважає його самообманом. Тому завдання філософії - піддати насолоду раціоналістичному дослідженню, тобто дослідити дійсну насолоду. Бо прагнучи насолоди, люди часто не знають, чого їм шукати. У такому випадку слід лікувати душу, щоб навчити людину насолоджуватися. Етичне вчення має показати перевагу саме шляхетних насолод. Згідно з Е., існують задоволення, що, пронизуючи плоть, викликають сильну, але короткочасну насолоду. Коли людина прагне тільки таких насолод, то це стає підставою для незадоволення і страждань, тому що спрагу подібних задоволень не можна задовольнити, а крім того, досягнувши певної сили, вони перетворюються на страждання. Від цих плинних і мінливих задоволень слід відрізняти стійку насолоду, насолоду спокою як стану рівноваги. Це стан самозаспокоєного тіла, що позбавлене страждань, бо не відчуває ані спраги, ані холоду, ані голоду. У листі до Менекея Е. підкреслює: "когда мы говорим, что удовольствие есть конечная цель, то мы разумеем не удовольствие распутников и не удовольствия, заключающиеся в чувственном наслаждении, как думают некоторые, ... но мы разумеем свободу от телесных страданий и от душевных тревог... Начало всего этого и величайшее благо есть благоразумие... От благоразумия произошли все остальные добродетели; оно учит, что нельзя жить приятно, не живя разумно, нравственно и справедливо, и наоборот..." (Материалисты древней Греции. - М., 1955. - С. 212). Звідси випливає, що Е., подібно до стоїків, вважає найвищим задоволенням спокій духу (атараксію), душевний спокій, який стає можливим, коли людина навчиться стримувати угамовувати пристрасті і плотські нахили, підпорядковуючи їх розуму. Саме розум допоможе людині зрозуміти різницю між задоволенням і благом; між стражданням і злом. Дійсним благом є таке задоволення, яке не призводить до плачевних наслідків. Отже, епікурейські мудреці не тільки зосереджені в собі, але й ні від чого стороннього не залежать.
Філософським підґрунтям етичної максими Е. був атомізм. Послідовник Демокріта, він не тільки онтологічно зміцнив етичну позицію індивіда в суспільному житті, але й знайшов об'єктивні підстави для його свободи в спонтанній поведінці атомів. Атоми Е., з яких складається все існуюче, навіть боги, мають форму, розмір і вагу. Під дією останньої вони падають вниз. Але під час падіння атом може відхилитись від "заданої" вагою траєкторії. Таке вільне "ухиляння" атомів є принципом побудови світу. Проте, якщо першопринцип буття вимагав від атомів такої "поведінки", на підставі якої виникало різноманіття існуючого, то цей принцип знаходив свій відповідний вираз на рівні буття і богів, і людини. Боги Е. — це також атоми, але ця "атомна сукупність" вже мала усі функції, що були закладені в самій природі богів. Тому епікурейські боги ні в чому не знають нестатку, маючи в собі все необхідне і достатнє. Вони настільки зосереджені на собі і самозаглиблені, що будь-який зв'язок зі світом тільки б зруйнував їх блаженство. Ось чому ні вони не впливають на світ, ні світ не впливає на них. Так демонструється абсолютна свобода задоволення і його незалежність від будь-яких обставин життя. Таку філософську відповідь імперському світові і такий зразок людської поведінки в соціумі, що став їй чужим, запропонували епікурейці. Людина має бути вільною у своїх вчинках, бо свобода запрограмована природою атомів. Людина має бути вільною від страхів за своє потойбічне майбутнє (загробне життя). Е. пояснює безпідставність побоювання смерті По-перше, тому, що душа, яка теж складається з атомів, вмирає разом з тілом. По-друге, смерті не треба боятися, бо поки ми є, смерті немає, а коли приходить смерть, то нас вже немає. Отже, смерть не має до нас жодного відношення. Але, щоб так сприймати світ і усвідомити дійсне місце людини в ньому, слід займатись філософією: "Поэтому и юноше, и старцу следует заниматься философией: первому - для того, чтобы, старея, быть молоду благами..., а второму - для того, чтобы быть одновременно и молодым и старым вследствие отсутствия страха перед будущим" (там само. - С. 208).
Вплив епікуреїзму на уми філософів був досить значним. Античний епікуреїзм — то феномен не тільки ранньої елліністичної доби. Дещо пізніше ці ідеї були широко розповсюджені в Римі, де з новою силою проявили себе у філософії Лукреція Кара. Доба Відродження підхопила і передала Просвітництву гасло епікуреїзму в інтерпретації Лоренцо Волай, Поджо Браччоліні та ін., проте, не завжди зберігаючи діалектичну помірність і розсудливість у вирішенні головних філософських питань.
ЕПІКУРЕЙСЬКА ШКОЛА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕПІКУР“ на сторінці 1. Приємного читання.
