ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ
(1380—1471) - "не был ни теологом, ни гуманистом, ни философом, ни поэтом и, собственно говоря, даже не мистиком; он написал книгу, которой было суждено служить духовным утешением на протяжении столетий" (И. Хейзинга).
Навчався в школі в Девентері. За своїми переконаннями був близьким до "Братів спільного життя" і "Сучасного благочестя", надавав перевагу самотньому самозаглибленню і моральному самовдосконаленню. З 1406 Т.К. вступив до монастиря на горі св.Агнеси поблизу м.Зволле (Нідерланди). Більшу частину життя провів у монастирі, займаючись переписом книжок, складанням біографій, проповідей, трактатів із монастирського життя. Помер Т. К. помічником пріора.
Відомо, що Т. К. була написана низка книг, проте значення однієї важко переоцінити. Книга "Про наслідування Христу" стала відомою і отримала поширення бл. 1418, проте, кому вона належить було невідомо. Анонімний автор ніби попереджує: "Не питай: хто сказав (це), а дослухайся до того, що сказано" (Фома Кемпийский. О подражании Христу // Богословие в культуре Средневековья. - К., 1992. - С. 235). Авторство приписували різним видатним персонам Середньовіччя: і Інокентію III, і св. Бонавентуре та ін. Однак, більшість дослідників на підставі аналізу мови, насиченої германізмами, близькими до стилю інших творів Т. К., вважають автором саме його, хоча остаточно це невідомо. З цього приводу С. Аверінцев писав: "До сих пор остается под вопросом, ибо каноник-августинец Фома Кемпийский, много потрудившийся над переписыванием рукописей, из монашеского смирения не обнаруживал различия между книгами, им переписанными, и книгами им написанными".
У роботі "Про наслідування Христу" Т. К здійснює теоретичну демонстрацію найбільш оптимального, на його думку, шляху самовдосконалення людини, якому притаманні споглядацьке самозаглиблення, позбавлене будь-якого звичного для християнської свідомості, проте, по суті, зовнішнього антуражу сходження. Він протиставляє цей шлях "заслугам", що вітає офіційна Церква (наприклад, паломництво або наслідування схоластичним авторитетам), і не схвалює неоплатонічні спекуляції та філософську натхненність проповідницького стилю Мейстера Екхарта. Т.К. дохідливо і спокійно викладає зрозумілі і ніби прості принципи християнської (і чернецької) етики, слідування яким і зводить християнина до Ісуса. Так, він переконаний, що істинно набожний християнин є людиною цілісною: "Такой человек изнутри должен быть таким же, каковым он кажется другим снаружи. И более того - внутри на сердце у него должно быть много больше, чем видится снаружи, ибо в сердце к нам смотрит Бог..." (там само. - С.247). Т.К. вважає, що зовнішнє паломництво в пошуках християнських святинь — майже безпідставне. Він запитує: "Что ты можешь увидеть в мире такого, что недоступно тебе узреть здесь (в келье)? Смотри, вот небо, вот земля, вот все составные всего сущего на земле" (там само. - С. 251). Умовою духовного сходження людини до Бога є любов. "Любовь к Иисусу благородна, она подвигает нас к великим делам и пробуждает в нас стремление к совершенству... Тот, кто любит, воспаряет к горнему, устремляется к возвышенному, преисполняется радости. Он свободен, и ничто его не держит" (там само. - С. 286). Тому зрозумілі принципові для християнина слова Ляйбніца: "Блажен тот, кто живет по заветам этой, а не просто восхищаются ею".
ТРІЙЦЯ
(лат. Triada) - у християнському богослов'ї Бог, сутність Якого єдина, але буття Якого є особистісним співвідношенням трьох іпостасей, або Лиць: Отця - безосновного Першопочатку, Сина - Логоса, тобто абсолютного Смислу, що втілений в Ісуса Христа, і Святого Духа - "животворного" початку. Трійця є "Сама Могутність, Сама Мудрість, Сама Благість" (Я'єр Абеляр). Божественні Лиця не співіснують поряд одне з одним, але існують одне в одному. Отець перебуває в Сині, а Син - в Отці, Дух єднається з Отцем за допомогою Сина і "вдосконалює блаженну Т.", ніби стверджує в ній "кругообіг" любові. ("Хотя Божество, которое превыше всего, прославляется нами как Троица и как Единица, оно не три и не одно, знаемые нами как числа" (Максим Ісповідник). Т. "в самой реальности..., которая есть Бог, которая извечно единична, совершенно проста и неделима, - это три Лика..., то есть Отец, Сын и Святой Дух. Но три, как мы сказали, — по определениям, или по свойствам, а не по числу... Бог троичен в Лицах и Единосущен" (Абеляр). Різниця між тріадою язичництва і Т. християнства є відмінність між взаємопереходом стихій і діалектичним взаємопроникненням, взаємовідображенням (взаємопокладанням) особистостей. Отже, Т. християнства не виникає внаслідок еманації, ни сходження Божественності, якою є природа тріади у філософії неоплатонізму, де її складові постають послідовними ступенями Абсолюту. Три Лиця Т. є "рівночасними", тому що мають єдину сутність - Бог, "сущность Троицы в целом и каждой Персоны уникальна и абсолютно едина... Троица есть все... Троица вечна и необходима, как и Каждая из Персон" (Абеляр). За православною доктриною, третя іпостась (Святий Дух) сходить від першої (Отець), як єдиної суттєвої праоснови буття, за католицькою — від першої і другої (Син), як реальність єднаючої їх любові. Всі Вони обумовлюють творення і буття світу за принципом: все походить від Отця і бо Biн є Буттям, а решта - лише отримує останнє від Нього; все твориться через Сина, бо Він надає творінню смислову енергію; все твориться в Духові, бо отримує від Нього життєву цілісність. "Вот Троица, Боже мой: Отец и Сын и Святой Дух, Создатель всякого создания" (Авґустин Аврелий).
УНІВЕРСАЛІЯ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ТОМА КЕМПІЙСЬКИЙ (THOMAS A KEMPIS), ФОМА КЕМПІЙСЬКИЙ“ на сторінці 1. Приємного читання.
