МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК
(1850-1937) - чеський філософ і політ, діяч; перший Президент Чехословацької Республіки. Вивчав філософію у Віденському (в Брентано) і Ляйпціґському ун-ті разом з Гуссерлем та Авенаріусом (у Вундта). З 1879 - викладач Віденського ун-ту, з 1882 - проф. Празького ун-ту . Автор праць "Основи конкретної логіки" (1885), "Соціальне питання" (1898), "Філософські і соціологічні основи марксизму" (1899), "Росія і Європа" (1913). Ставлення М. до Росії - суперечливе, в рос. романтизмі і радикальному матеріалізмі, на його думку, криється величезна небезпека як для Європи, так і для Росії. Сам М. був прихильником брит. емпіризму.
І. В. Бичко
МАСОВЕ СУСПІЛЬСТВО
Категорія філософії X. Opmerí-i-Ґассета (див. вступну статтю до розділу).
МАТЕРІАЛІЗМ
(від лат. materia - речовість) - моністичний напрямок в європейській філософії XVII-XVІІІ ст., який, визнаючи наявність у світі матеріальної та ідеальної реальності, вважає останню вторинною, похідною від першої. Поняття матерії, введене ще в XVH ст. англ. дослідником Р. Бойлем для позначення речових властивостей природних тіл, набуває філософського змісту в Ляйбніца (1702). М. постає внаслідок переосмислення за доби Відродження середньовічної парадигми філософії, що ототожнювала буття з Божественною, духовною реальністю, на новочасну парадигму, яка витлумачувала буття як природу. Реальність мислиться тепер як поєднання "мислительної" (ідеальної) і "протяжної" (матеріальної) субстанції, причому перша уявляється "натуралізованою" формою останньої - розум, який визначається Декортом як Lumen naturae ("світло самої природи"). Внаслідок сказаного людина постає як "мисляча річ" і, навіть "машина з кісток і м'яса" (Декарт), виступаючи своєрідною "моделлю" реальності взагалі — "порядок і зв'язок ідей ті ж самі, що й порядок і зв'язок речей" (Спіноза).
Еквівалентність "порядку і зв'язку ідей" (суб'єктивного) об'єктивному "порядку і зв'язку речей" забезпечується їх (ідей) детермінованістю природно-біологічними чинниками (центральною нервовою системою і мозком), оскільки основні функції душі "реалізуються в мозку", а пізнання, уява, відчуття "здійснюється завдяки нервам" (Декарт). Проте, згодом відмінність між матеріальним чинником та ідеальним його продуктом потроху щезає - вже матеріалісти XVIII ст. говорять про душу як лише "химеру" (Ламетрі); з'являється вульгарно-матеріалістична тенденція (Кабаніс), а в XIX ст. у Німеччині постає "вульгарний М." Бюхнера, Фогта і Молешотта, які розглядають духовні явища як матеріальні продукти мозку. Виникає криза М., характерним симптомом якої стала критика М. англ. філософом Берклі, який переконливо показав, що з позицій послідовно проведених матеріалістичних принципів стає неможливим взагалі контакт з об'єктивною реальністю - від неї людину надійно відгороджує цупка "стіна" відчуттів. Після цього вплив М. швидко падає: франц. матеріаліст Дідро мусив визнати неможливість спростування аргументів Берклі, хоча і називає філософію останнього "найабсурднішою з усіх систем". М. по суті здає провідні позиції моністичному ідеалізмові (хоча і останній, після краху гегелівської філософії в сер. XIX ст., також, подібно до М., переживає кризовий стан). Симптоматично, що, починаючи з 2-ї пол. XIX ст. всі більш-менш впливові філософські напрямки уникають шляху моністичного М., як, до речі, і шляху моністичного ідеалізму. М., правда, не зникає зовсім із філософії. У XX ст. матеріалістичні тенденції виразно виявляються в "натуралістичних" і "реалістичних" напрямках, переважно в СІНА (Фабер, Ламонт, Селзам, — зокрема в т. зв. "критичному реалізмі" Р. Селларса, який нерідко називає свою позицію "новим" або "реформованим" М.). Помітною в цьому плані є позиція т. зв. "наукового М." (Армстронґ, Вунге, Марголіс, Потнем, Рорті, В. Селларс та ін.). "Науковий" М. є спробою осмислити філософські проблеми з т. з. психофізичної (або психофізіологічної) єдності матерії і свідомості Принципово заперечуючи ідеалізм і дуалізм, "науковий М." розглядає психіку як систему мовних артефактів або функціональних станів живої системи, аналогічних кібернетичним феноменам ЕОМ, або епіфеноменам (супроводжуючим, другорядним явищам) фізико-хімічних процесів вищої нервової системи. Психічне тлумачиться як результат "емерджентної" еволюції нервової тканини, наступні етапи якої виявляються незводимими до попередніх ("нередуктивний М." Марголіса); з т. зв. "елімінативного М." Рорті необхідно усунути психофізичний дуалізм попередньої філософії шляхом "переописання" психічного в термінах нейрофізіології відповідно до принципи) прагматизму; мислення, за В. Селларсом, є нейрофізіологічним процесом і тому підлягає науково природничому аналізові, який має пояснити факти "феноменального" бачення світу з метою заміни його "науковою картиною світу". Як бачимо, "науковий М." по суті не виходить за рамки "вульгарного М.", лише доповнюючи останній новітніми даними кібернетики, інформатики, лінгвістики та ін., і тим самим остаточно розчиняє філософію М. у природознавстві. Окреме місце серед інших різновидів М. належить матеріалістичній філософії К. Маркса.
І. В. Бичко
МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ К. МАРКСА
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МАСАРИК (MASARYK) ТОМАШ ГАРРІК“ на сторінці 1. Приємного читання.
