АББАНЬЯНО НІКОЛО
(1901-1990) - італ. філософ, вивчав філософію в ун-ті Неаполя, викладав у Туринському ун-ті. Сприйняв філософські позиції К'єркеґора, Гуссерля, Гайдеґґера, Ясперса і франц. екзистенціалістів. Написав серію історико-філософських праць. Головна серед них - "Історія філософії" (1946-50). У праці "Структури екзистенції" (1939) пропонує своє розуміння філософії екзистенціалізму. Існуючі вчення екзистенціалізму А. поділяє на "філософію неможливості можливого" і "філософію необхідності можливого". Свою ж позицію А. називає "філософією можливості можливого", або — "позитивним екзистенціалізмом". Екзистенцію А. розуміє як можливість, яка має два аспекти — позитивний (реалізація можливості дає позитивний результат) і негативний (реалізація можливості реалізується в поганому, негідному вчинку). Предметом особливої уваги А. є проблема цінностей - їй присвячено працю "Можливість і свобода" (1956). Цінність - це те, чим людині "належить бути" (онтологічний її еквівалент - "може бути"). В останні роки життя А. цікавився філософсько-методологічними проблемами.
І.В. Бичко
АБСУРД
(від лат. - немилозвучний, недоречний, безглуздий, недоладний) - смисловий антипод понять логічної обґрунтованості, раціональної осмисленості або дії, сумірності зі змістом вихідних принципів (аксіом, постулатів тощо) тієї чи тієї теоретичної системи або певної історичної парадигми системи знань і вірувань в цілому. Такий смисл має термін А. в логічному методі "зведення до А." (reductio ad absurdum); близьким до цього б і т. зв. "божевільні ідеї (Бор) теоретичного природознавства, звернення до яких вивело класичну науку ХVIII-ХІХ ст. з глибокої кризи на поч. XX ст. На противагу повсякденним уявленням про А. як звичайну нісенітницю, науковий підхід допускає раціональну осмисленість абсурдного твердження (у даній теоретичній системі) в межах іншої, відмінної від цієї системи. У світовій філософській традиції поняття А. використовувалося тими її представниками, які тяжіли до ірраціоналізму: Тертулліаном (теза "Вірю, тому що абсурдно") (протиставлення універсалізмові спекулятивної філософії ірраціональної унікальності індивідуальної віри), Шестовим ("ненависть до розуму" — міфологія), Сартром (А. як характеристика "зовнішнього", "випадкового"), Камю (абсурду філософія) та ін.
І. В. Бичко
АБСУРДУ ФІЛОСОФІЯ
Філософська позиція франц. екзистенціаліста Камю, сформульована в його есе "Міф про Сизифа", що має підзаголовок "Ескіз філософії абсурду". Абсурдною Камю називає ситуацію, коли за критичних обставин людина виявляє ілюзорність узвичаєної віри в раціональний сенс життя і навколишнього світу. Це породжує відчай і потяг до самогубства. Звідси його відома теза про самогубство як "основне питання філософії". Оскільки, за Камю, абсурд не є "онтологічною характеристикою" реальності, то його подолання можливе лише "перед лицем абсурду", а не втечею від нього в добровільну смерть чи заглибленням у релігійну віру. Спосіб подолання абсурду Камю демонструє, звертаючись до міфічної постаті коринфського царя Сизифа, якого боги прирекли на "довічне перебування в абсурдній ситуації" — він мусить котити важкий камінь на високу гору, але щоразу при наближенні до вершини камінь випадає з його рук і скочується вниз — і тому Сизифова праця триває вічно. Але одного разу Сизифа осягає думка, що радість життя і щастя зовсім не обов'язково жорстко пов'язані з раціональним (позитивним) результатом діяльності. Звідси висновок - аби наповнити серце людини щастям, достатньо лише боротьби за вершину. Отже, життя "в абсурді" і його подолання, за Камю, обопільно пов'язані в людському існуванні.
І. В. Бичко
АДЛЕР (ADLER) АЛЬФРЕД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АББАНЬЯНО НІКОЛО“ на сторінці 1. Приємного читання.
