АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ
(1890-1963) - польськ. логік і філософ, учасник Львівсько-Варшавської школи. Народився в Тернополі. Закінчив Львівський ун-т (1912), де навчався в К. Твардовського і Я.Лукасевича. У Ґеттінґенському ун-ті (1912-14) слухав лекції Д. Гільберта та Е.Гуссерля. Докторська дисертація (1912) була присвячена кантівській філософії простору. Під час І світової війни служив в австр. армії, був командиром артилерійської батареї, командував бронепоїздом. Після війни викладав філософію у Варшавському, Львівському ун-тах. Після II світової війни завідував кафедрою філософії в Познанському ун-ті, був ректором цього ун-ту (1948-52). Акад. Польської АН з моменту її формування. Керував відділом логіки в Ін-ті філософії і соціології Польської АН, був віце-президентом Міжнародного союзу історії та філософії науки.
Філософська позиція А полягала в поєднанні раціоналістичного підходу до пізнання з науковим емпіризмом. При цьому він намагався уникнути крайнощів логічного емпіризму, нездійсненність програми якого А. усвідомив ще в 30-х рр. Необхідний для науки взаємозв'язок емпіричного й теоретичного її компонентів намагався прояснити за допомогою методів логічної семантики. Він розробив теорію семантичних категорій (синтаксичної зв'язаності), яка згодом привела до побудови так званих числень Айдукевича-Ламбека. А. запропонував семантичну концепцію мови і значення мовних виражень ("радикальний конвенціоналізм"), що лягла в основу його логіко-методологічної концепції структури і розвитку наукового знання. Відповідно до цієї концепції, наукова теорія могла бути в принципі ототожнена з замкненою в логіко-семантичному відношенні мовною системою.
У 40-50-ті рр. XX ст. погляди А. еволюціонували від "радикального конвенціоналізму" до "радикального емпіризму", тобто вимоги усунути з методології будь-які релікти апріоризму. У цей час А. висунув тезу про емпіричну інтерпретованість логіки та її законів; якщо в 30-тірр. він не поділяв поглядів Я.Лукасевича про те, що вибір логічної системи може залежати від предметної галузі, до якої відносяться висловлювання наукової дисципліни, то в 40-ві рр. прихильніше ставився до цих ідей, хоча сам не займався некласичними логіками; його роботи з логічної семантики цих років пов'язані з аналізом мови, в якому діють тільки емпіричні правила значення.
А. належать оригінальні результати в теорії логічного висновку й теорії визначень, у логіці питань та індуктивній логіці, логічній семантиці і синтаксисі, а також низка цінних методологічних розробок: експлікація аксіоматичного методу, застосування різних логічних систем у залежності від специфіки наукових теорій та ін.
О. В. Руденко
АЙЄР (AYER) АЛЬФРЕД ДЖУЛЗ
(1910-1989) - англ. філософ, представник логічного емпіризму (брит. версії логічного позитивізму). Навчався в Ітоні та Крайстчерч-коледжі Оксфордського ун-ту. Закінчивши навчання в 1932, А. відправився у Відень, де познайомився з новою формою позитивізму, що розроблялася так званим Віденським колом. У 1933 повернувся до Оксфорду і почав свою викладацьку кар'єру в Крайстчерч-коледжі. Надалі А. обіймав різні посади в Оксфордському й Лондонському ун-тах. У 1952 був обраний членом Британської академії, в 1959 одержав звання заслуженого проф., а в 1970 був зведений в лицарське достоїнство.
Представники Віденського кола вважали одним із наріжних каменів наукового світогляду "принцип верифікації". У роботі "Мова, істина і логіка" (1936; 2-е вид. - 1946), що принесла А. широку популярність, відповідно до принципу верифікації стверджується, що речення осмислене, тільки якщо воно або є аналітичним (тобто його змісту досить для встановлення його істинності чи хибності), або деякий мислимий досвід "може мати відношення до визначення його істинності чи хибності" (тобто речення є емпіричною гіпотезою). На думку А., з цього принципу випливало, що речення метафізики, теології, естетики й етики безглузді, а тому не можуть бути ні вірними, ані помилковими. Метафізичні твердження виникають у результаті логічних і лінгвістичних помилок. У той же час, етичні й естетичні судження, а також деякі судження релігійного характеру, можуть мати "емотивне" навантаження як вираження внутрішнього світу людей, які висловлюються, тобто складають предмет психології. На думку А., у вигнанні "метафізичних" суджень немає нічого страшного: "зарозумілості не місце у філософії". Однак, сформулювати принцип верифікації таким чином, щоб у розряд безглуздих не потрапили деякі явно осмислені наукові гіпотези, виявилося непростим завданням, і через певний час (до сер. 50-х років) логічний позитивізм втратив колишню популярність, але його методи були узяті на озброєння аналітичною філософією.
Серед більш пізніх робіт А. - "Підстави емпіричного знання" (1940), "Проблема знання" (1956), "Поняття особистості й інші есе" (1963), "Походження прагматизму" (1968), "Рассел і Мур: спадщина аналітичної філософії" (1971), "Головні питання філософії" (1973), "Філософія в XX сторіччі" (1983), "Воля і мораль" (1984), "Вітґенштайн" (1985). Ці книги, як і усі твори А., відрізняються винятково ясною і витонченою мовою, а чіткий аналіз конкретних проблем становить значний інтерес для філософії) найрізноманітнішої орієнтації. У1977 і 1984 були опубліковані два томи автобіографії А.
О. В. Руденко
АЛЬТЮССЕР ЛУЇ П'ЄР
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „АЙДУКЕВИЧ КАЗИМЕЖ“ на сторінці 1. Приємного читання.
