НІГІЛІЗМ
(від лат. - ніщо) - специфічна концепція ставлення до світу, що піддає сталі цінності запереченню і ревізії. Нігілістична філософія ставить за основу поняття небуття. Сам термін етимологічно походить від слова, що означає "жодної малості", "жодної волосинки". Ніщо визначається як філософська категорія, яка означає або відсутність (небуття) конкретного існуючого, або відсутність буття взагалі. Проблематика Ніщо з'явилась ще в античній філософії, пройшла послідовну низку етапів і започаткувала нігілістичне світосприйняття.
Термія "Н." традиційно приписується І. Тургенєву; але корені цього поняття сягають у середньовіччя. Так, Авґустин називав нігілістами людей, які не вірять "нічому". Поняттям "Н." позначались також єретичні напрямки христології XII ст. Вживання терміну "Н." стосовно теологічних установок зустрічається на поч. ХVIII ст. У Ф. Гоетціуса, а з він. століття - у франц. літературі як характеристика негативно-байдужої соціально-політичної позиції. У суттєво-філософському значенні поняття "Н." почало вживатися такими мислителями, як Й. Оберейт, і особливо - Ф. Г. Якобі, який відкрив дискусію про трансценденталізм Канта і Фіхте. Якобі розуміє під Н. ототожнення буття зі спекулятивним мисленням.
Геґель пов'язує Н. із нездатністю трансценденталістської схеми забезпечити єдність мислення і буття. Трансформація поняття "Н." в естетичну категорію відбувається у творчості представників раннього романтизму (Новаліса, Шлеґеля та ін.) у процесі поетизації принципів Фіхте. Ранній романтизм пробудив інтерес до східної, передусім — релігії та поезії; буддизм почав інтерпретуватися як світогляд. Своєрідним поверненням до подібного пантеїстичного Н. стала метафізика волі А. Шопенгауера, яка нерідко сприймається як філософська база культурного Н.
Недовіра до збаламученого гординею класичного розуму та завдання віднаходження нових горизонтів особистості, основаних на запереченні загально-прийнятих моральних норм, особливо чітко позначається в ірраціоналістичній філософії С. К'єркеґора. Джерелом Н. він вважає кризу християнства і розповсюдження "естетичного" світосприйняття. Також європейський Н. часто пов'язується з іменем М. Штірнера, який проголосив індивідуальне "я" творчим ніщо. Однак справжня переоцінка цінностей пов'язана з іменем Ф. Ніцше — першого "абсолютного" нігіліста Європи. У сучасному йому песимізмі він вбачає "новий буддизм", який визначає як пасивний Н. На противагу йому філософ висуває позицію активного Н., що означає початок нової моралі, основаної на вільному прийнятті цінностей життя. Н., за Ніцше, являє собою логіку декадансу, його мета - повернути людям мужність їх природних інстинктів. Ніцшевське розуміння Н. знайшло своє подальше вираження в працях філософів, які критично осмислювали самосвідомість людства в нову епоху - О. Шпенґлера, Г. Бенна, Е. Юнґера, X. Раушнінґа, Т. Адорно, Г. Маркузе.
У XX ст. глибокий аналіз поняття Н. був зроблений представниками екзистенціалізму. Охарактеризувавши Н. як найбільш важливий різновид "картин" світу, К.Ясперс визначає його як недолік субстанціальності в людському світі, який вічно потребує чогось твердого, справжнього, позитивного. Ж.П. Сартур розуміє Н. як рішуче заперечення світу повсякденності і раптове викриття Ніщо в самій серцевині щільного масиву буденних відносин. У А Камю поняття Н. як волі до заперечення та відчаю пов'язується з усвідомленням абсурдності людського існування. Єдиним порятунком від Н. проголошується перманентний бунт, що стоїть по той бік раціонального та ірраціонального.
Глибокий інтерес до категорії Н. виявив М. Гайдеґґер, який поєднав поняття Н. і метафізики в єдине ціле: "Нігілізм є тим історичним процесом, в ході якого надчуттєве в його панівній висоті стає хитким і мізерним, так що саме суще втрачає свої цінність і сенс". Буттєво-історична суть Н. є буттєва покинутість, оскільки в ній буття опускається до "влаштованості". Н. розглядається Гайдеггером як магістральний рух в історії Заходу, що має надзвичайні наслідки для людського існування.
Чергова метаморфоза Н. представлена у філософії постмодерну М.Фуко, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда й інших послідовників і, водночас, критиків Ніцше та Гайдеґґера. Будучи своєрідною маніфестацією відчаю, цей дискурс розглядає людину в ситуації безглуздя та безнадійності. Нігілістична позиція постструктуралізму як вираження загального аспекту дегуманізації теоретичної думки Заходу виявляється у спробі девальвації особистості.
Ставши світовим феноменом, Н. знайшов своєрідний вияв у рос. дійсності ХІХ-ХХ ст. Виникнувши як ультрарадикальний рух "негативістів" 60-70рр. (Ц.Писарєв, К.Леонтьев), Н. набув есхатологічної спрямованості у філософів "Срібної доби" (Ф. Достоєвський, М. Бердяєв, Л. Шестов) і випередив ідеї постмодернізму в пошуках рос. символізму (Д. Мережковський, Л.Андрєєв, А.Белий). В укр. філософії нігілістичні мотиви втілились у бароковій свідомості (І. Вишенський, Г. Сковорода, М. Гоголь), в ідеях представників трагічного оптимізму (Г. Шевченко, Л. Українка), у філософських конструкціях вітчизняного дисидентства (В. Винниченко, Д.Дощов, М. Хвильовий).
Екзистенційна ментальність Н. висуває на перший план філософської думки проблему ціннісних орієнтирів індивіда. Амбівалентність Н., що містить у собі як негативні, так і позитивні екзистенціали людського умонастрою, обумовлює його внутрішню суперечливість. Він поєднує в собі як прагнення до тотальної руйнації, так і волю до конструктивного творення. Будучи філософською рефлексією на тотальне переосмислення основ буття, він виходить за межі метафізики і поширюється на всі галузі людської культури.
H. М. Ємельянова
НІЦШЕ (NIETZSCHE) ФРІДРІХ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НІГІЛІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
