ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ
Узагальнююче означення осн. течії рос. релігійної філософії кін. ХІХ - XX ст., пов'язаної з розробкою ідеї всеєдності, сприйнятою рос. філософією від нім. ідеалізму та християнського платонізму. У вузькому сенсі школа В. ф. пов'язується з іменами Вол. Соловйова та його безпосередніх послідовників - кн. Є. Трубецького, С.Булгакова, П. Флоренського,
B. Ерна, Л. Карсавіна (у 1900-х - 1910-х роках ця школа набула інституціональних ознак, зокрема, пов'язуючись із діяльністю Московського релігійно-філософського тов-ва пам'яті Вол. Соловйова). Втім, рос. "системи всеєдності" досить різноманітні і не обмежуються однією школою. Розбіжності між ними значною мірою пов'язані із різними коренями - тими традиціями метафізики всеєдності, до яких долучаються рос. філософи. Зокрема, у Вол. Соловйова, П. Флоренського, С. Булгакова концепція всеєдності набуває форми софіології; C. Франк та Л. Карсавін спираються у своїх побудовах на вчення Ніколи Кузанського; М. Лосський (а ще раніше О. Козлов та Л.Лопатін) - на монадологію Ляйбніца; П. Флоренський (у пізній період творчості) та О. Лосєв - на ідеї античного символізму. Так чи інакше до В. ф. долучається багато інших рос. філософів. З іншого боку, ті, хто намагався побудувати свої системи на засадах православної догматики, виступають із критикою ідеї всеєдності, звинувачуючи В.ф. у непереборному тяжінні до пантеїзму і нездатності розв'язати проблему теодицеї, а також у мотивах імперсоналізму (В. Зеньковський, Г. Флоровський).
ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ (ПСЕВД. - ІСКАНДЕР)
(1812-1870) -письменник і публіцист, філософ, революційний діяч. Народився в Москві. Закінчив фізико-математичне відділення Московського ун-ту. За антиурядову позицію заарештовувався та висилався. З 1847 -в еміграції. Заснував у Лондоні Вільну російську друкарню, видавав разом з Огарьовим альманах "Полярная звезда" і першу рос. революційну газету "Колокол" (1857-67). Осн. твори: роман "Хто винен?", мемуари "Минуле і думи"; філософські праці - "Дилетантизм у науці" (1842-43), "Листи про вивчення природи" (1844-45). У Г. органічно поєднується художнє і філософське мислення.
Осн. філософські шукання Г. антропоцентричні, тобто зосереджені на темі особистості і соціально-етичній тематиці. Зазнав суттєвого впливу Шіллера і Шеллінґа, від яких увібрав етичний ідеалізм, віталістичне сприйняття природи, а також основні риси секулярної думки. Достатньо глибоко вивчав і використовував Геґеля, проте зрештою будує "філософію випадковості", в якій долає гегелівській панлогізм у шеллінгіанському дусі. Г. починав як західник і критикував слов'янофілів за ідеалізацію православ'я та підтримку самодержавства. Він емігрував із глибокою вірою в соціальну і моральну першість Європи, але згодом став одним із перших рішучих критиків її міщанства з його моральною обмеженістю і духовною ницістю. Г. покладав великі сподівання на рос. селянську общину, виступивши фактичним творцем народницького соціалізму, згідно з яким Росія може перейти до соціально ідеалу, перестрибнувши фазу капіталізму. Для філософування Г. характерним є прагнення перейти від мислення до практики, до перетворення ідей в життя. З цією "філософією діяння" пов'язане й поєднання теоретичного і аксіологічного моментів у розумінні буття. Втім, наприкінці життя, в адресованому М. Бакуніну листі "До старого товариша" (1869) виступив проти крайнощів революційної теорії, піддав сумніву творчу потенцію терору та насильства.
Природа для Г. є невичерпний у своїй енергії потік буття, який до кінця не можна дослідити. "Багато знають натуралісти, проте у всьому є дещо, чого вони не знають, - і це дещо важливіше за те, що вони знають". Ідея випадковості стає провідною для розуміння Г. не тільки історії, але й природи. Випадкове ("безглуздість факту"), якщо й не заперечує, то принаймні з усіх боків обмежує розумний порядок, гармонійну злагодженість і в історії, і в природі. Г. заперечує телеологізм в історії". "Майбутнього немає, його утворює сукупність тисячі передумов, необхідних і випадкових, та людська воля... Історія імпровізується". Історія рухається загадковим потоком, історичне буття "тече", проте не розпадається на окремі, незалежні "шматки". Тут зберігається гегельянське сприйняття історії як цілісного потоку, проте позбавленого зв'язку з Логосом, Абсолютною ідеєю.
Г. стверджує примат моральної свободи людини над зовнішніми обставинами. Людина має здатність протиставити себе будь-якому буттю. Це стосується й історичного буття - адже, за Г., "підкорення особистості суспільству, народу, людству, ідеї є продовженням людських жертвопринесень". Проте онтологічно Г. нічим не обґрунтовує цю моральну незалежність особистості. Свою загальну позицію він характеризує як нігілізм, тобто "цілковиту свободу": "Нігілізм - це наука без догматів, безумовна покірливість досвіду і слухняне прийняття всіх наслідків". Це є відмовою від будь-якої метафізики, від безумовної моралі, принциповий релятивізм, - і в той же час пристрасний пошук бодай часткового сенсу, бодай тимчасової перемоги над безоднею, перед якою бачить себе зріла людина. За визначенням В. Зеньковського, — це філософія відчаю, безнадійності і безвір'я, романтичний бунт проти міщанської дійсності, спричинений останніми залишками релігійної свідомості.
ГЕССЕН СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСЕЄДНОСТІ ФІЛОСОФІЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
