ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ
(1892-1985) - нім. філософ, представник філософської антропології. За нацистської влади емігрував до Голландії. Працював у Ґроншґенському ун-ті, з 1962 -проф. Школи соціальних досліджень (Нью-Йорк), потім викладав у Цюріху. П. надає людині центральне місце у світі (ідея світопорядку, орієнтованого на Людину, а не на Бога). Людина - незбагненна істота, що постійно долає межі наявного. Суть людини не у творах культури, а в самому тілі людини, через відношення двояко виявляється "ексцентричність" людини, тобто принципова проблематичність її існування.
П. розглядає людину не як об'єкт природознавства ("тіло"), не як об'єкт психології ("душа" або "свідомість"), не як суб'єкт логіки чи норм етики - він розглядає її як психофізично нейтральну єдність. Тому, вважає П., людина не живе, а "веде" своє життя, вона має власною активністю стати тим, чим вона відпочатково вже є. Людина зберігає певну дистанцію до світу і всіх сущих у ньому, але її знання про них - безпосереднє. Людина не має безпосереднього "грушу" і тому практично "ґрунтується" на "ницо" - тому вона, будучи "ексцентричною" істотою, потребує трансцендентальної опори. П. не приймає Гайдеґґерового тлумачення людського існування як Dasein через його "безтілесність", людина може бути "уфундованою" у світі лише через її тілесність.
І. В. Бичко
ПЛЮРАЛІЗМ
(від лат. pluralis - множинний) - світоглядно-філософська позиція, згідно з якою реальність спирається на певну множинність первнів (начал), відмінних і незалежних у своєму існуванні одне від одного ("чотири" корені всіх речей" Емпедокла, або гомеомергі Анаксагора в античній філософії; монади Ляйбніца в новочасних філософії; множинність форм досвіду в прагматизмі Джеймса або процесів у Вайтхеда; вмер., франц. та бердяєвський персоналізм; "методологічний анархізм" Фейєрабенда та ін.). Своєрідною формою П. є дуалізм (атоми і порожнеча у філософії Демокріта; дуалізм наук про природу і про дух в неокантіанстві та ін.);
П. протистоїть жорстко моністичній позиції античних досократиків так само як і монізму новочасних матеріалістів та ідеалістів. Спробою подолання антиномічності монізму і П. (разом з дуалізмом) є позиція таких провідних течій сучасної філософії як неопозитивістський варіант позитивізму (предметно-сенсова двоїстість цілісності мовної реальності), філософії Маркса (цільова і чуттєво-діяльнісна "двоїстість" практики, як цілісного способу існування людини), екзистенційної філософії ("двоїстість" взаємомежових складових людського існування-екзистенції) та ін. Своєрідним різновидом подібної "двоїстої єдності" є єдність і водночас "незілляність" двох ("видимої" і "невидимої") природ кожного з трьох світів у філософії Г. Сковороди.
І. В. Бичко
"ПОВСТАННЯ МАС"
("La Rebelión de las masas", 1930) - праця ісп. філософа X. Ортеґи-і-Ґассета, в якій осмислюються соціально-психологічні явища, пов'язані з розвитком суспільства поч. XX ст. Сучасне людство знаходиться в тяжкій кризі, стоїть перед загрозою самознищення. Ця історична криза починається тоді, коли "світ" або система переконань минулих поколінь, втрачає свою значимість для нових поколінь, що живуть в межах тієї ж цивілізації, тобто певним чином організованого суспільства і культурного життя. Людина опиняється ніби без світу. Подібний стан властивий сьогодні для всієї європейської цивілізації.
Причина такої кризи — повстання мас. Суспільство завжди складається з маси і обраної меншості (еліти). Це поділ не на соціальні класи, а на психологічні типи людей. Належність до маси — суто психологічна ознака. Людина маси - середня, пересічна людина без індивідуальності, яка не відчуває в собі ніякого особливого дару. Вона як всі інші просто "пливе за течією", живе без певного життєвого проекту, задовольняється ідентичністю з іншими людьми, збігом власних бажань, ідей, способів буття з загальновизнаними. Цьому типу людей у суспільстві протистоїть інший психологічний тип -"людина еліти", обрана меншість. Еліта - це напружене, активне життя, служіння найвищим нормам, постійний обов'язок, вдосконалення себе і оточуючого світу.
Ці два типи завжди існували в суспільстві, доповнюючи один одного. Для нормального історичного життя в суспільстві має бути домінуючий стан еліти, яка здатна випрацьовувати нові ідеї, ідеали, моральні норми і т. ін., тобто нову систему ціннісних орієнтацій -і повести за собою масу. Але зараз ситуація змінилась - відбувся бунт мас, і маса захопила місце еліти. Ортеґа-і-Ґассет вбачає в самому характері західної цивілізації можливість для людини маси користуватися її благами, в тому числі і технічними, ігноруючи її принципи.
Це породжує намагання мас правити світом, спрямовувати процес цивілізації, не володіючи законами її розвитку. Такий стан речей називається "гіпердемократією", коли маса, яка раніше "знала своє місце", виходить на передній план, нав'язуючи власні ідеї і прагнення. Це відбувається не випадково, а підготовлене попереднім розвитком цивілізації, зокрема, технічним прогресом, який підняв середній рівень життя; проголошенням ідеї рівності прав (насамперед політичних).
Розвиток цивілізації породжує нові складні проблеми, до яких не готова маса, оскільки за своєю природою вона не здатна до рефлексії і творчості. Така "нова людина" є агресивною, а гіпердемократія з необхідністю веде до тоталітаризму (як приклад - виникнення фашистських режимів). У мистецтві криза виявляється у відвертому насильстві до "високого мистецтва", яке є незрозумілим масі. У науці - в засиллі так званих "вузьких спеціалістів". Можливість подолання кризової ситуації Ортеґа-і-Ґассет бачить у створенні єдиної європейської нації, "великої національної Держави" Європи.
Н. А. Аверкіна
ПОВСЯКДЕННІСТЬ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПЛЕСНЕР (PLESSNER) ГЕЛЬМУТ“ на сторінці 1. Приємного читання.
