КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ
Термін, що вживався багатьма представниками філософії XX ст. для позначення позиції, яка на відміну від т. зв. "наївного реалізму", який феноменалістськи ототожнює суб'єкт і об'єкт (неореалізм), або "догматичному реалізму", який некритично постулює об'єктивність зовнішнього світу (новочасний матеріалізм, радянський діалектичний та історичний матеріалізм), спирається на Кантів "критицизм" - А Ріль, визнаючи існування зовнішнього світу, настоював на якісному розрізненні між ним і знанням про нього. О. Кюльпе теж визнає існування зовнішнього світу, але знання про це дає лише мислення, "звільняючи" предмети від їх "суб'єктивно-чуттєвої оболонки". Ця ідея знайшла свій подальший розвиток у творчості Е. Бехера, А Мессера, А. Веншія. Подібна позиція (Дж. Хікс, С. Лаурі, Е. Сет та ін.), що бере свій початок від засновника т. зв. "шотландської школи здорового глузду" XVIII ст. Т. Pida і відроджується в XX ст. Дж. Е. Муром, ініціює виникнення в 1910-12 амер. "неореалізму", реакцією на який і був. амер. К. р. У 1921 у колективній праці "Нариси з критичного реалізму" з критикою неореалізму виступає група з семи амер. філософів -Д. Дрейк, А. О. Лавджой, Д. Б. Пратт, А. К. Роджерс, Дж. Сантаяна, Р.В.Селпарс, Ч.О. Стронґ, - яка протиставила неореалістському принципу "презентативного реалізму" (проголошення незалежності об'єкта від суб'єкта "незалежністю іманентного", що означало буквальне "включення об'єкта в суб'єкт у пізнавальному процесі, тобто — безпосереднє "упрозорення" об'єкта суб'єктом в пізнанні) принцип "репрезентативного реалізму", згідно з яким пізнання об'єкта суб'єктом опосередковується "даним" (або "сутністю"). Але перед К. р. одразу постає проблема статусу "даного" (якщо "дане" відрізняється від об'єкта, то що може гарантувати істинність пізнавального процесу?). У результаті К. р. поділяється на три групи, які дають різні відповіді на постале питання. Одна з груп — "есенціалістське крило К. р." (Дрейк, Роджерс, Стронґ, Сантаяна) - вважала "дані" сутностями ("essence"), онтологічно незалежними від суб'єкта, які утворюють особливе "царство" буття, поряд з трьома іншими "царствами" (матерії, духу й істини). Сутності мають властивість "актуалізовувати" названі сфери — перетворювати їх на справжню реальність. Одночасна "актуалізація" матерії і духу (збіг сутностей з матерією і духом) і формує істину ("царство істини"). Друга група -"онтологічний дуалізм" (Лавджой і Пратт) змушена була визнати відсутність гарантій істинності "даних", відмінних від об'єкта. Єдиною "гарантією" такого роду в них виступає "віра" в достеменність даних стосовно змісту суб'єкта. І, нарешті, третій варіант К.р., представлений Селларсом - власне К. р. своєрідний варіант матеріалістичної філософії (пізніше Селларс називає його "еволюційним натуралізмом" або "реформованим" чи "новим" матеріалізмом).
І. В. Бичко
КРІСТЄВА (KRISTEVA) ЮЛІЯ
(нар. 1941) - франц. дослідниця болгарського походження, лінгвіст та семіотик, представник франц. структуралізму. На формування її наукових поглядів вплинули ідеї М. Бахтіна, Е. Гуссерля, Ю. Лотмана, Р. Варта, Ж.Лакана, Ж. Дерріда, З. Фройда та ін. Коло досліджень: проблеми лінгвістики, літературної критики та феміністична теорія. Наукова діяльність К розпочалась із публікації статей у журналі "Тель-Кель". Осн. твори: "Семіотика" (1969), "Революція поетичної мови" (1974), "Полілог" (1977), "Спочатку була любов. Психоаналіз і віра" (1985), "Відчужені від самих себе" (1988) та ін.
Характерна риса досліджень К. - це їх міждисциплінарність на перетині філософії, психоаналізу, лінгвістики та семіотики, що обумовило виникнення започаткованого нею семіотичного аналізу. Розробляючи проблематику семіотичного аналізу, К застосовує лінгвістичну модель у сфері аналізу феноменів культури. Семаналіз зорієнтований на дослідження мовних особливостей: звуків, ритмічної організації, графічної репрезентації. К. запроваджує семаналіз для того, щоб виявити сутність первинних лінгво-психологічних процесів (одна з проблем, що розробляв К. Леві-Стросс).
Одним з основних понять, що є предметом аналізу К, стає "текст". Текст не репрезентує реальність, а лише трансформує її. Він є перетином текстів та кодів. К. вводить опозицію гено-текст та фено-текст. Гено-текст - основа формування структур вираження, забезпечує процес продукування значень, Фено-текст - мовна структура, що передбачає адресата та адресанта і забезпечує комунікаційну функцію. Водночас вона запроваджує поняття "інтертекстуальність" для позначення процесу перетину та взаємовпливів різних текстів в одному окремо взятому.
На противагу традиційній теорії мови як продукту репрезентації, К. запропонувала розуміння мови як матеріальної практики, а тексту як матеріального продукту.
К обґрунтовує власну теорію суб'єкта мови. Суб'єкт, на ЇЇ думку, є сумішшю свідомих та несвідомих мотивацій, психологічних процесів та соціального обмеження, причиною і наслідком чого є докорінна суперечність людини та нездатність суб'єкта до стабільної і однозначної ідентифікації. Суб'єкт розглядається як "процесуальний", залежний від фрагментарної роботи інстинктних потягів. Він є множиною непостійних ідентифікацій.
Одним із творчих відкриттів К. вважається жіночо зорієнтована практика та теорія психоаналізу. У своїх дослідженнях вона аналізує проблеми особистісної свідомості, жіночої ідентичності, любові, меланхолії та депресії, відчуження.
У сер. 90-х pp. К. звертається до проблеми знищеного постмодерном суб'єкта та вказує на необхідність його поновлення у зв'язку з можливістю відродження одвічних людських смислів - принципу насолоди та принципу відродження; збереження позатемпоральних природних - пам'яті, смислу, щастя людини - шляхом звернення до бунт-культури або контр культур и (la cultur revolt) XX ст. на противагу "фальшивій нормалізації світу", а також виступаючи проти культури як культури-шоу, культури-розваги.
М. С. Кириченко
(KRONER) РІХАРД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КРИТИЧНИЙ РЕАЛІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
