"ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."
("А Treatise of Human Nature...") — основна праця Д.Юма, повна назва якої -"Трактат про людську природу, або спроба застосувати заснований на досвіді метод розмірковування до моральних предметів" ("А Treatise of Human Nature, being an Attempt to introduce the experimental Method of Reasoning into Moral Subjects"). Ця праця була написаною Д. Юмом за чотири роки - з 1732 по 1736. "Т. л. п." є дуже відомим та визначним для всього історико-філософського процесу твором. У "Т.л. п." розглядаються та альтернативно, по відношенню до попередньої філософської традиції, вирішуються практично всі фундаментальні проблеми філософського знання, такі як проблема людської природи, причинності, свободи і необхідності, справедливості та інші питання як гносеологічного, онтологічного, так і етичного характеру. "Т. л. п." складений з трьох частин, перша з яких має назву "Про пізнання", друга — "Про афекти" та третя -"Про мораль", кожна з книг за змістом відповідає назві. Д. Юм, полемізуючи зі своїми найближчими попередниками (Дж. Локком та Дж. Берклі), заперечує можливість пізнання того, що виходить за межі людського безпосереднього досвіду. Він заперечує існування загальних, або абстрактних ще й (однією з яких є ідея субстанції). Стверджує неможливість знання щодо існування чи неіснування вроджених ідей. Впродовж всієї роботи підлягає розгляду людська природа. Вона, за Д. Юмом, може досліджуватися лише за допомогою аналізу повсякденного досвіду життя людини. Ідея проекту Д. Юма полягає у створенні нової науки, головуючої над усіма іншими -науки про людську природу, що базувалася б на основі дослідження людського досвіду як наявних даностей. У першій книзі .розглядаються в основному гносеологічні питання: обґрунтовується філософська система структури людського досвіду, компонентами якої є сприйняття, що поділяються на враження та ідеї; відчуття; пам'ять; уява; душа (або свідомість); розум та ін. Структура людського досвіду функціонує із задіянням всіх перерахованих здатностей людської природи. У кожної з них є певна функція, сукупність яких і утворює специфічно людський характер наявного досвіду. У структурі людського досвіду основне місце займає проблема вражень. Враження (сприйняття), як стверджує Д. Юм, виступають єдиною дійсністю людини. І людина є ніщо інше як зв'язка, або пучок сприйняттів. Тобто, не існує жодної іншої наявної дійсності для людини, крім теперішнього сприйняття. І тільки характер внутрішнього відчуття свідчить про незалежне існування зовнішніх об'єктів - таким чином Д. Юм долає соліпсизм та виходить на інтерсуб'єктивність. Враження змінюють одне одного і забезпечують потік людських сприйняттів. Ще одна, й доволі резонансна відносно подальшої філософської актуальності, проблема першої книги та й всього "Т. л. п." - це проблема причинності (дослідженням проблеми причинності у філософії Д. Юма присвячена велика кількість творів як західних так і вітчизняних істориків філософії, зокрема, праця Г. Шпета "Проблема причинності у Канта і Юма"). Д. Юм у першій книзі "Т. л. п." заперечує об'єктивність причинності як розумово пізнаного феномена. З другої та третьої книги "Т. л. п." виявляється, що можливе тільки чуттєве знання (через внутрішнє відчуття) про причинність, що надає останній статусу розумово непізнаваної, але відчуттєво дійсної. У моральному та соціально-філософському вченні (зокрема, II та ПІ книги "Т. л. п.") Д. Юм вводить до розгляду феномен людської симпатії як один із головних гуманістичних моментів свого вчення. Симпатія, на думку Д. Юма, є протилежною по відношенню до егоїзму людини, і вона є пріоритетним важелем у мотивації людської поведінки порівняно з егоїстичним покажчиком мотивації. До того ж, симпатія є прогресуючим у суспільстві почуттям, що не має, як егоїзм, однобічної індивідуалістичної регламентації. Почуття справедливості є штучним набутком людської природи в суспільстві по відношенню до природної людської чуттєвості, розрізнювати природне та штучне людина може завдяки наявності природного внутрішнього відчуття, що засвідчує характер того чи іншого сприйняття. Але, хоча справедливість і виявляється штучною, вона все ж є такою ж природною як і інші природні почуття людини завдяки досвіду та звичці, які дозволяють нам сприймати справедливість як природний феномен. Справедливість у "Т. л. п." підкріплюється прикладами конкретного її виявлення — такими як повага до іншого в боргових зобов'язаннях, визнання власності іншого, дотримання обіцянок, піклування про сім'ю та дітей, тощо. Важливим у відношенні оцінки справедливої поведінки є передбачення добрих намірів того, хто чинить справедливо. Так як людина може сприймати лише знаки, тобто сприймати зовнішні ознаки добродійливості намірів через поведінку тієї чи іншої людини, при цьому ми завжди передбачаємо добрі наміри і за це й поціновуємо її. Коли ж людина чинить несправедливо, і якщо ми дізнаємось про передуючу несправедливому вчинку відсутність злих намірів, тоді ставлення до неї в нас не погіршується. Характер розгляду філософських проблем у "Т. л. п." обумовив окремі напрямки розвитку різних галузей філософського знання: гносеології, онтології, феноменології, філософії мови, етики, естетики, тощо; вплинув на формування багатьох філософських вчень та філософських парадигм (наприклад, на нім. філософію Нового Часу, філософію позитивізму і постпозитивізму та ін.). "Т. л. п." з часів свого написання і до сьогодні не втратив філософської актуальності. Проблеми, що були сформульовані в цьому творі, та їх специфічне вирішення так чи інакше розглядалися найвизначнішими філософами протягом всього історико-філософського простору від Д. Юма до сучасності.
М. С. Кириченко
ФОНТЕНЕЛЬ БЕРНАРД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"ТРАКТАТ ПРО ЛЮДСЬКУ ПРИРОДУ..."“ на сторінці 1. Приємного читання.
