ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ
(1768-1834) - нім. теолог, філософ і філолог, який мав вагомий вплив на формування романтичної філософії, філософії релігії; сформулював основні положення філософської герменевтики. Народився в м. Бреслау. У 1787 починає студіювати богослов'я в Галльському унті. У 1798-1804 активно спілкується з братами Шлеґелями (разом з Шлеґелем задумано переклад Платона, який пізніше буде зроблено самим Ш.) та гуртком нім. романтиків. 1810-34 - проф. філософії в Берлінському ун-ті, де ним була заснована ціла богословська школа, веде активи}' наукову діяльність, видає двотомне дослідження з догматики протестантської релігії. Осн. праці Ш.: "Промови про релігію" (1799), "Монологи" (1810), "Діалектика" (1858; цей твір було видано зусиллями В.Дільтея та Л.Джонаса, а в його основу було покладено курс лекцій, прочитаних Ш.).
Відчувши значний вплив з боку Канта, Фіхте і Шеллінґа, Ш., тим не менш, вдалося сформувати власну оригінальну систем)' теоретичної і практичної філософії. В основу його теоретичної філософії було покладено поняття "знання", витлумачене як ідеал, в якому реалізується тотожність мислення і буття, і який інтендує весь процес пізнавальної діяльності людини. Метою філософії, за Ш., є не надання сукупності положень, що можна вважати істинними, а процес виховання мислення в напрямку реалізації ідеалу знання. Будь-яке знання несе в собі два елементи: ідеальний і реальний, які, у свою чергу, проявляються у вигляді інтелектуальної (мислення) та органічної (сприйняття) функцій. Місцем сполучення цих двох пізнавальних функцій є інтуїція. Базуючись на такому розумінні знання, Ш. розподіляє всі науки на дві групи: фізика (знання про реальне, яке розпадається на природничу історію та природознавство) і етика (знання по ідеальне, яке складається з історії культури та етики у вузькому значенні цього терміну). Однак, витлумачивши істинне чи справжнє знання як ідеал, до якого людина знаходиться лише в апроксимативному відношенні, Ш. був вимушений ввести пізнавальну інтенцію до абсолютного знання в структуру суб'єкта. Такою первинною маніфестацією потягу до абсолютного знання виступає віра в нього, чи, як її називає Ш.: "віра в абсолют" та "віра в Бога". Разом з тим, оскільки Бог є умовою пізнання, то сама пізнавальна діяльність виявляється незастосованою відносно нього. Тому Бог відкривається не розумом, а почуттям. Це почуття Ш.
називає "релігійним почуттям". Таким чином сфера релігійного не співпадає ані з пізнавальною, ані з моральнішою. Релігія має свою специфічну функцію, яку не можна звести ні до пізнавальної, ні до етичної. Людина відчуває свій зв'язок зі світом, його доцільність, гармонію, наявність у світі живої і постійно присутньої сили творця (саме так, за Ш., людині відкривається Бог), однак саму цю доцільність не можна пізнати, а тому вона не може діяти на кшталт категоричного імперативу. Отже, релігійне почуття (для його визначення Ш. використовує поняття "благочестя") є глибоко індивідуальним феноменом, оскільки воно не має властивості транзігтивності, яка характеризує знання. Саме тому, як відмічає Ш. у "Промовах про релігію", релігії не можна навчити, вона повинна народитися в самій людині як реалізація її внутрішнього релігійного почуття. З цієї причини не буває "переліпиних" людей, а тільки такі, в яких релігійне почуття не є розвиненим; більш того, навіть ті, хто зневажливо ставиться до релігії, вже самим фактом зневаги визнають її значення в організації людини.
В основу своєї етичної системи III. кладе ідею морального закону як внутрішньої сутності будь-якої розумної істоти, що дозволяє зняти кантівське протиставлення природного потягу та етичного обов'язку. Тому історія моральнішого вдосконалення людини подається Ш. не у формі боротьби розумового і природного, а як їх узгодження чи самовдосконалення. Певною мірою таке трактування етики надало моральнішому процесу естетичних властивостей, оскільки наближення до морального ідеалу витлумачується III. у формі моральнішої творчості, коли людина стає своїм власним витвором, а її індивідуальність зливається з загальним і цілісним життям культури.
Специфікою розуміння Ш. герменевтики виступило те, що вона подається ним, насамперед, як метод, що дозволяє аналізувати культурно-історичні цілісності та духовні світи, які породжувались різними історичними епохами. Тому герменевтичний метод застосовується III. для дослідження творів мистецтва та історичних текстів, в яких, на його думку, інтерпретатор повинен побачити не тільки зміст, але й спосіб продукування тексту, а також той індивідуальний потенціал, що стоїть за тим чи іншим текстом (у цьому плані герменевтика Ш. має яскраво виражене психологічне забарвлення). Для реалізації цього завдання необхідно застосування мистецтва граматики (яке виступає умовою самого акту розуміння) та мистецтва діалектики (яка дозволяє виявити предметний зміст аналізованого тексту). Але герменевтика цим не вичерпується, оскільки в процесі інтерпретації повинен відбутися акт вторинної творчості, тобто текст має бути раціонально відтворений інтерпретатором у такій самій послідовності, як він несвідомо створювався автором. При цьому в ПІ. доволі чітко сформульована проблема герменевтичного кола, яке виникає в процесі будь-якої інтерпретації текстів як результат подвійного одночасного руху від цілого до частини і від частини до цілого. Погляди Ш. мали значний вплив не лише на сучасну йому теологію, але й на подальшу філософію, що було продемонстровано В. Дільтеєм в його праці "Життя Шляйєрмахера" (1870).
ШУЛЬЦЕ (Schnitze) (ПСЕВД. ЕНЕЗІДЕМ, AENESIDEM) ҐОТТЛОБ ЕРНСТ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШЛЯЙЄРМАХЕР ФРІДРІХ ЕРНСТ ДАНІЕЛЬ“ на сторінці 1. Приємного читання.
