Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)
За звичаєм, їй або відводять місце заключного етапу філософування у Середньовіччі, або поєднують з філософією XVII ст. Якщо дотримуватись першого варіанта, то, за Геґелем, у цій філософії знаходять тільки ознаки розпаду того, що твердо було встановлено у філософії схоластики. Якщо слідувати другому, тобто Віндельбанду, то за мислителями цього часу залишається роль недосконалих попередників, наприклад, Спінози, Декарта, Ляйбніца. І в тому, і в іншому випадку очевидним стає заперечення Відродження як самостійного духовного часу і принципово нової (порівняно з Середньовіччям) світоглядної системи. Проте існує підхід, який убачає у філософії Відродження самостійне утворення, а саме Відродження — цілісною культурою, що увібрала в себе все життя людини, а не окремі його характеристики. Це своєрідне поєднання будь-якого живого людського досвіду: матеріального, духовного, правового, етичного і естетичного. Однак, сам термін "Відродження" більше затьмарює, ніж прояснює смисл. Визначальний зміст, який вкладали в нього італ. митці (Дж. Вазарі), - повернення до античної пластики, цілісного сприйняття світу, відродження демократії, філософії тощо. Але для цього треба було визволити, на їх думку, світогляд від "іржи" і "темряви" Середньовіччя. Дійсно, християнські Середні віки були сконцентровані на духовному житті людини, тільки в ньому знаходячи справжнє зростання людини. Разом з тим, "тіло", "матерія" втратили пластичність, характерну античності, а людина -свою цілісність. Діячі Відродження прагнули не простого формального повернення "античності" в сер. 2 тис. нової ери - це і неможливо, і безглуздо; вони намагались поєднати античні принципи з ідеалами нового життя, нових соціально-економічних відносин; вони зосередились на виявленні своєрідності людської особистості. На останню були зорієнтовані етика, наука, мистецтво.
Отже, Відродження вважало себе зорієнтованим на людину як індивідуальність, тому основною характеристикою доби називають гуманізм. Початки самовідчуття себе як індивідуальності ми знаходимо ще у Абеляра (XII ст.) в його свідомому прагненні бути поза людським рядом, бути неповторним, винятковим, всупереч християнсько-августинівському спрямуванню - повного розчинення в Богові. Але про історичну та ідеологічну передчасність розуміння індивідуальності як стрижня світогляду в ХІІ ст. свідчить доля Абеляра, доля духовного вигнанця. Час індивідуальності визрів дещо пізніше (напередодні XV ст.), і йому сприяла творчість Дайте, Петрарки та їх послідовників. Абеляра і Петрарку розділяє два сторіччя, але всупереч духовному вигнанцю Абеляру, Петрарці, навіть прийнятий ним духовний сан не заважав вести життя приватної людини, яка переважно зосереджена на власному інтересі і самій собі, а його суперечки з університетськими професорами тільки сприяють перетворенню Петрарки на національного героя, "короля поетів" тощо.
АБЕЛЯР П'ЄР
(1079-1142) - франц. філософ, теолог і поет. Був учнем Росцеліна з Комп'єні, Ґільома з Шампо та Ансельма Ланського, але в подальшому критично переосмислив їх погляди і викликав недоброзичливе до себе ставлення з боку їхніх послідовників. У 1113 створив власну школу, яка мала значну популярність, та через трагічну історію кохання з Елоїзою (небогою єпископа Фульбера) і переслідування численних ворогів був вимушений залишити викладацьку діяльність і стати ченцем. Його філософське тлумачення догм теології викликало потужну критику і було засуджене як єретичне на Суасонському соборі в 1121 і на соборі в Сансі в 1141, та, як свідчить дослідження його філософського спадку, більшість висунутих йому звинувачень були безпідставними. А. залишив по собі такі відомі твори як: "Історія моїх поневірянь", "Пролог до „Так" і „Ні"", "Логіка „для початківців"", "Теологія „Найвищого Блага"".
Звинувачення А. у ствердженні субординаційного співвідношення Отця, Сина і Духа Святого не відповідає дійсності. Адже він наголошував, що Бог це і є сама Могутність - Отець, сама Мудрість -Син, і сама Благість - Дух Святий, повнота яких суть єдиний Бог, і жодна з цих іпостасей не може існувати без двох інших. Тому Трійця є в певному сенсі множиною, але не за різницею субстанцій, а за властивостями Персон, що є рівноправними та ієрархічно нерозподільними.
Погляди А. на проблему універсалій грунтується на критиці як реалізму (в контексті ствердження існування універсалій як спільних для одиничних речей субстанцій), так і номіналізму, зокрема, поглядів Росцеліна з Комп'єні, який визначав універсали як імена, які не мають власного смисл ©утворюючого суб'єкта і тому є довільними і пустими. А. погоджується із започаткованою ще Боецієм настановою розмежовувати універсалію в акті висловлювання одиничного предмета. Для А. смислоутворюючим суб'єктом універсалій є дійсність акта висловлювання, в якому відбувається наближення одиничного і тимчасового існування унікальної речі до універсальних смислів божественного задуму. У ньому універсалія перетворюється на концепт - граничну повноту висловленого, де тимчасова і унікальна річ долучається до всезагального логосу буття сущого і стає носієм певного універсального смислу, а універсалія, яка безвідносно до одиничних предметів є лише загальним поняттям -назвою, — набуває дійсного онтологічного статусу реального існування. Така позиція автора в традиції історико-філософського дослідження визначається як поміркований номіналізм, або концептуалізм.
Етичне вчення А. було сформовано в контексті аналізу проблеми християнського уявлення про гріх. Автор розрізняє: по-перше, схильність волі до зла, тобто її моральну недосконалість, яка ще не містить гріха і є тільки виявом слабкості; по-друге, згоду волі на злу схильність, або бажання, яке вже містить у собі презирство до Бога; по-третє, факт виконання злої волі, що само по собі не збільшує гріха. Гріх визначається автором через намір та добровільну і свідому згоду на злочин. Тому вчинок, що є гріховним за наслідком, та здійснений через невідання, на думку А., не слід вважати гріхом.
Г. В. Бокал
АВҐУСТИН АВРЕЛІЙ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філософія Відродження (XIV—XVI ст.)“ на сторінці 1. Приємного читання.
