ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ
(1729-1781) - один із найбільш яскравих представників нім. Просвітництва, чиї погляди вплинули як на романтичну традицію в нім. філософії, так і на класичну ідеалістичну філософію, літературознавець, драматург, публіцист. За оцінкою В. Віндельбанда, Л. — це "цілком самостійний мислитель-творєць та величний геній". Основні праці: "Лаокоон, або Про межі живопису і поезії" (1766), "Гамбурзька драматургія" (1767— 69), "Емілія Галопі" (1772), "Анті-Гьоце" (1778), "Натан Мудрий" (1779), "Виховання людського роду" (1780). У процесі свого філософського розвитку Л. зазнав впливу з боку Спінози та Ляйбніца. Вплив Спінози, зокрема, спричинив суперечку про пантеїзм Я., в яку вже після смерті Л., за ініціативи М. Мендельсона та Ф. Г.Якобі, було втягнуто практично всю нім. інтелектуальну еліту.
Важливим моментом у теоретичних поглядах Л. став його проект розмежування різних видів мистецтва. Найбільш повно ці думки було розвинуто в праці "Лаокоон", в якій Л. ставить за мету висвітлити основні критерії, що дозволять говорити як про різні види мистецтва, так і про різний зміст образотворчого мистецтва, з одного боку, й поезії - з іншого. Як вважає Л., спільним між живописом та поезією є те, що обидва види мистецтва мають справу з дійсністю і певним чином її відбивають. Але на цьому їх подібність закінчується, оскільки живописець має справу здебільшого з чуттєво-тілесними образами предметів (і представляє дійсність як їх сукупність), тоді як поет зображує дійсність у формі процесу, руху та зміни. Це пояснює відмінність загального предмета цих двох видів мистецтва. Так, предметом живопису є тіла, що розташовані в просторі, та їх властивості (тому Л. окреслює живопис як мистецтво простору). Предметом поезії є стани (вона описується як мистецтво часу). Проте, висуваючи положення про наслідування природі в творчому процесі, Л. вносить до нього змістовні корективи. Зокрема, у своєму тлумаченні процес}' художньої творчості він обґрунтовує тезу, що митець не повинен лише відображати природу, але й має прагнути відтворити її суть. У цьому сенсі принцип "копіювання природи" (die Nachahmung der Natur) видається йому недостатнім для справжнього мистецтва. Для того, щоб вхопити суть, мистецтво застосовує метод типологізації, оскільки розмаїття явищ природи та зв'язків між ними безмежно перевищує можливості людського розуму та сили людського уявлення (die menschliche Einbildung gehet). Подібна типологізація не має нічого спільно з настановою класицизму на суворе дотримання встановлених на основі розуму правил, відповідно до яких має відбуватись процес художньої творчості. У цьому плані теорія Л. протистоїть спробам насадження на нім. ґрунті ідей франц. класицизму (що намагався здійснити К. Готшед). Разом з тим, застосовуючи поняття типологізації, Л. не протиставляє його принципу індивідуалізації. На його думку, обидва зазначені принципи мають органічно поєднуватись, оскільки домінування типологізації призводить до появи лише ідеальних типів, які не мають нічого спільного з дійсністю (це властиве творам Корнеля, а також певною мірою Д.Дідро), тоді як домінування індивідуального не дає можливості піднятись над одиничним й випадковим (у цьому контексті Л. принципово не погоджується з тезою про те, що трагедія має своїм предметом лише індивідуальне).
З цим же комплексом ідей пов'язане і трактування Л. природи. У своїх поглядах на природу він висуває ідею її єдності, оскільки вже саме поняття "природи" передбачає тісний зв'язок усього з усім. Саме тому в процесі пізнання має використовуватись метод абстрагування, завдяки якому мислитель та митець здатні уникнути впливу випадкових факторів і вхопити під нескінченим розмаїттям явищ їх внутрішню гармонію та сутність. Подібне "охоплення сутності" відбувається, за Л., лише на основі глибокого та всебічного осягнення того світу, який дано у відчуттях. У цьому сенсі нехтування відчуттями є таким же хибним кроком, як і надання суцільної переваги чистій розсудковій діяльності. Однак подібне тлумачення природи, яка осягається чуттями і розумом одночасно, стало підставою для внесення Л. певних коректив в інтерпретацію процесу художньої творчості та мистецтва. Зокрема, закликаючи до реалізму в мистецтві, Л., тим не менш, наголошує на тому, що діяльність митця не є суцільним польотом фантазії, а є синтезом відчуття і думки. Творчість невід'ємна від пізнання. Описуючи трагічний геній Еврипіда, Л. вказує на те, що його велич багато в чому обумовлюється тим, що він перейняв у Сократа, а саме — вміння пізнавати себе й оточуючих, досліджувати чуття й знання, бути уважним до природи та у всьому намагатись дошукатися до смислу й призначення речей. Таким чином, в основі творчого процесу лежить поєднання натхнення, знання та постійної уваги до моральнісного аспекту.
Надзвичайна увага, яку приділяє Л. процесові моральнісного вдосконалення людини, стала основою його концепції моральнісного впливу мистецтва та теорії релігійно-історичного розвитку людства. Висловлюючи свою позицію щодо розвитку релігійних уявлень людства, Л. пояснює появу різних релігій специфікою акту одкровення, яке, за Л., є не одноразовою подією, а постійно триваючим зв'язком Бога з людиною. Бог відкривається людині не одразу і повністю (це перевищує можливості людини), а поступово в процесі історичного розвитку і розвитку самої релігії. Так, характеризуючи розвиток християнства, Л. каже про три євангелія: Старий Заповіт, Новий Заповіт та третє євангеліє, яке поки що належить тільки майбутньому, і в якому ідея Бога буде висловлена ще чіткіше і стане ще більш зрозумілою (у "Натані" це третє євангеліє описується як євангеліє моральнісності). Отже, різні релігії є лише різними аспектами пізнання одного й того ж Бога, а також різними ступенями осягнення божественної сутності (хоча, за Л., серед всіх існуючих релігій християнство є найбільш близьким ідеальній релігії розуму, яку він позначає поняттям "християнства розуму"). Л. говорить про розвиток релігійності, який проявляється в моральнісному вдосконаленні людини і дедалі більш адекватному усвідомленні нею Бога.
У фігурі Л. проявилась вся специфіка Німецького просвітництва порівняно з французьким та англійським. Адже проголошуючи метою історичного розвитку культ розуму, він не робить жодних спроб відкинути попередні історичні епохи і тлумачити їх лише як матеріал для створення майбутнього. При цьому сама категорія Просвітництва постає в нього не як певний статичний стан (коли панують ідеали розуму і природа повністю підкорюється людині), а як динамічний процес постійного самовдосконалення людини й суспільства. Просвітництво, на думку Л., ніколи не є, а завжди перебуває в становленні. Водночас Л. вдалось значно розширити поняття Просвітництва, яке він витлумачив не стільки в теоретичному, соціальному та технічному плані, насамперед, як моральнісний феномен, як процес моральнісного вдосконалення людства. Ці думки Л. були пізніше розвинуті /. Кантом.
"ЛИСТИ ПРО ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЕССІНҐ (LESSING), ҐОТХОЛЬД ЕФРАЇМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
