РІД І ВИД
див. Вид і рід.
РІХАРД СЕН-ВІКТОРСЬКИЙ (Richardus de Sancto Victore)
(бл. 1123 - 1173) - "великий споглядач", який поєднав у своїй творчості чіткість схоластичного раціоналізму і глибину містичного досвіду, і слава якого вже за життя розкинулась далеко за межі монастиря.
Усе свідоме життя Р. проходить в обителі св. Віктора. У1159 стає помічником настоятеля, а згодом — настоятелем монастиря. Талановитий продовжувач традиції Сен-Вікторської школи, що намагалась залучити увесь людський досвід пізнання Бога: чуттєвий, раціональний і містичний. Р. не брав участі у схоластичних диспутах, але був обізнаним у здобутках сучасних йому філософії і теології. Він безперечно визнавав світську науку та освіту, проте вважав їх неспроможними дістатись сакральних глибин істини. Він піддавав критиці схоластів, що намагались розумовими засобами досягти положень християнських догматів, тобто ставили Арістотеля вище за Христа. Сам він вважав, що дійсним підґрунтям осягнення Бога є не стільки силогістична розсудковість, скільки любов Христова, яка освітлює цей шлях.
Основні праці Р. умовно можна поділити на три групи: спекулятивні, містичні і екзегетичні. До спекулятивних слід віднести трактат з шести книг "Про Трійцю", де логічно доводиться божественна природа Лиць; співвідношення Лиць і божественної субстанції, безумовна троїстість Бога тощо. Поєднання в ньому схоластики і містики є показовим. Коло містичних робіт складають "Приготування душі до споглядання", "Чотири щаблини полум'яної любові" тощо. Для екзегези Святого Писання Р. застосовує алегоричний метод ("Винятковий трактат").
Р. створив розгорнуту систем)' містичного екстазу, проте вимагав, щоб правильність екстазу постійно перевірялась на Біблії. Містичне богослов'я вирішує проблему сходження душі від чуттєвого рівня до єднання з Богом. Це, перш за все, передбачає процес самовдосконалення і звернення душі до самої себе з метою народити з себе чесноти, а потім звернутись до себе, стати дзеркалом Бога, щоб у ньому народилось самопізнання, можливість божественного споглядання і буття в ньому.
На думку Р., споглядання має шість рівнів. Перший -споглядання чуттєвого світу, щоб в його красі спостерігати Бога. Другий — споглядання занурюється в причини речей, спостерігаючи в них могутність і мудрість Бога. Третій - споглядання досягає надчуттєвого в чуттєвих речах, знаходячи в них віддзеркалення божественної сутності. Четвертий рівень — душа спостерігає виключно духовні істоти: душі, янголів, відкриваючи в них образ Бога. П'ятий - постає як споглядання Бога, але "раціональним оком", тобто в Його сутності і атрибутах. Споглядання на шостому рівні спрямовано в таїну Божества: спочатку на божественну Трійцю, а потім на таїну Божественного одкровення.
Р. вважає доцільним розрізняти саме споглядання за ступенями його інтенсивності. На першому - дух розширюється, душа отримує певну "сферичність" бачення. На другому - дух сходить, входячи всередину божественного світла, тобто споглядання виходить за межі звичайного життя людини. На третьому - дух відчужується від самого себе і споглядальний дух цілком занурюється в океан Божественного Світла. Таким чином душа прямує до містичного екстазу, в якому вона опиняється у Світлі Любові Божественної Присутності, поєднання з Котрим складає суть містичного досвіду, завдячуючи якому людині розкривається дійсна основа її душі.
"РОЗРАДА ВІД ФІЛОСОФІЇ"
Найвідоміший з творів Северина Боеція, в якому автор розмірковує над філософсько-світоглядними питаннями моралі і самовизначення особистості. Праця має виразно сповідальний характер і є вельми різноманітною за літературною стилістикою написання. Вона створена у формі "сатури", коли прозаїчні частини перемежовуються з поетичними. З п'яти книг "Р. ф." перша нагадує сповідь, друга - моралістичну діатрибу, третя - діалог, четверта і п'ята - теоретичний трактат. Написана у в'язниці під час втрат і відчаю, "Р. ф." відображає душевні муки автора, який нарешті знаходить розраду в спілкуванні з дамою Філософією, що наставляє і виліковує від розпуки.
На думку дослідників, філософські ідеї, викладені у творі, Боецій здебільшого запозичив із неоплатонізму, вчення Платона, Арістотеля та Августина. Проте, слід зауважити, що твір складається передусім з особистісних розмислів і виявляє цілісну і завершену позицію автора. Визначною для "Р. ф." є проблема Долі, що аналізується Боецієм крізь призму уявлення про фортуну і фатум. Автор наголошує, що людині варто не перейматися примхами фортуни, а слід замислюватись над істинними джерелами справжнього щастя, яке не може ґрунтуватися на тимчасових і випадкових обставинах. Боецій ставить питання: чи існує безвідносне, найвище і абсолютне Благо, те завдяки чому можлива моральнісність та розрізнення добра і зла? Такою інстанцією є, на його думку, Бог -Благо, а тому, чим ближча людина до Бога, до Божественного Провидіння, тим менший вплив примх Долі вона відчуває на собі. У розмові з Дамою-Філософією Боецій-в'язень приходить до висновку, що слід вчитися розрізняти цінності вічні та ілюзорні -обумовлені марновірством, дріб'язковістю і себелюбством. Він долає відчай і погоджується з неминучістю Долі, яка є втіленням величного Божественного Провидіння. Боецій ретельно аналізує проблему напередвизначеності майбутнього і підсумовує твір висновком про те, що Божественне Провидіння не обмежує свободи людини. Особистість всупереч усьому здатна сама визначити свій життєвий шлях, і ніщо не може зробити ЇЇ нещасливою, якщо вона живе за принципами добра, та наближується в цьому до Бога.
Г. А. Бокал
РОСЦЕЛІН (ROSCELINUS) ІОАНН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „РІД І ВИД“ на сторінці 1. Приємного читання.
