МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
(1873-1924) - видатний укр. політичний діяч, автор праці "Самостійна Україна", в якій вперше в сучасності було сформульовано ідею незалежної, суверенної укр. держави. Навчався в Київському ун-ті, де вивчав право. У 1893 приєднався до таємного братства Тарасівців (створеного в 1891 у Каневі на могилі Т. Шевченка студентами Бацькевичем, Боровиком і Липою), ставши його ідейним лідером. Саме ним було проголошене гасло повної автономії України — "Україна була, є і буде завжди окремою нацією". У 1900 у Харкові було створено Революційну укр. партію (РУП), для якої М. написав програму "Самостійна Україна", якою РУП керувалася на першому етапі свого існування. Після відходу більшості членів РУП від самостійницьких позицій М. виходить з неї і створює Українську народну партію (УНП). У роки війни М. - військовий правник, на поч. революційних подій 1917 створює Укр. військовий клуб ім. гетьмана Полуботка, виступає активним борцем за розбудову сильного укр. війська і навіть бере участь у підготовці військового виступу за проголошення державної самостійності України. Але спроба виступу не вдалася, і М. відправляють на румунський фронт. У 1918 М. бере участь у протигетьманському повстанні. Після окупації України більшовиками М. переїздить на Кубань, працює там деякий час (у кооперації, шкільництві та ін.). Навесні 1924 М. знову оселяється в Києві, де в травні того ж року перервалося його життя.
Обґрунтовуючи ідею самостійної України, М. підкреслює, що Переяславською угодою 1654 Україна з'єдналася з Росією як "рівний з рівним", як "вільний з вільним". Але вже скоро після укладення цієї угоди Росія почала брутально порушувати її. Тому відповідно до норм права, - міркує М., - "коли один з контрагентів ... переступив контракт, то другому контрагентові залишається вибір або вимагати від свого контрагента виконання контракту в тому розмірі й напрямку у якому він був прийнятий обома ними, або, узнавши контракті зламаним у всіх його частинах, зірвати усякі зносини з контрагентом". Такому вибору довго не сприяла та обставина, що у своєму історичному процесі наша нація "часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації на всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією: одна єдина, нероздільна, вільна Україна від Карпатів аж на Кавказ". "Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були у на( і Берестечки і Полтава. Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров'ю наших предків, що лягли в боротьбі за волю України, ми виссали з молоком наших матерії) стародавню любов нашої нації де вітчизни та її свободи і ненависть до насилля над нами. Як не можна спинити річку, що, зламавши кригу на весні, бурхливо несеться де моря, так не можна спинити нації, що ламають свої кайдани, прокинувшись до життя... усі, хто на цілій Україні не за нас, той проти нас. Україна — для українців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброю. І пам'ятаймо, ще слава й перемога - це доля борців за народну справу. Вперед, і нехай кожен із нас пам'ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не згинув через його необачність. Вперед! Бо нам ні на кого надіятись і нічого озиратися назад!" (Міхновський М. І. Самостійна Україна. Програма Революційної української партії із 1900 року. - Лондон, 1967. - С. 19,27-29).
ПОТЕБНЯ ОЛЕКСАНДР ОПАНАСОВИЧ
(1835-1891) - укр. філософ, мовознавець, етнолог. Народився на Полтавщині (с. Гаврилівка). закінчив історико-філологічний ф-т Харківського ун-ту, студіював у Німеччині (зазнавши потужного впливу філософії мови В. Гумбольдта), викладав у Харківському ун-ті, чл.-кор. Петербурзької АН.
Слово в процесі спілкування виявляється "місцем збігу" думок того, хто говорить, і того, до кого мова звернена, тобто "розумним": власне, сам інтерсуб'єктний контакт реалізується у слові. Саме у слові ми розуміємо не тільки іншого, а й остаточно самих себе. Одним із центральних пунктів концепції П. є дослідження мовних категорій ("мова", "мовлення", "слово", "думка" тощо) в контексті таких соціокультурних категорій як "народ", "нація", "націоналізм" та ін. Серед багатьох ознак народу (спільна територія, єдність побуту, звичаї та ін.) як основу П. вирізняє "мовну єдність" - всі інші, в певному розумінні, є похідними від неї. "Мова, - наголошує П. - ...є не тільки однією з стихій народності, але й найбільш досконала її подоба. Яв немислима точка зору, з якої було б видно всі сторони речі, як у слові неможливо уявлення, що виключало б можливість іншого уявлення, так неможливою є всеохоплююча, безумовно, найкраща народність. Якби об'єднання людства за мовою й узагалі за народністю було можливим, це було б смертельним для загальнолюдської думки, як заміна багатьох відчуттів одним, хоча б це одне було не дотиком, а зором. Для існування людини потрібні інші люди; для народності -інші народності. Послідовний націоналізм є інтернаціоналізмом". П. рішуче засуджував Емський указ 1876 про заборону укр. мови та ввезення укр. видань в Україну з-за кордону, різко критикував "інтелігентних" представників панівної нації, які вважали, що перехід поневолених напій на мову гнобителів ніби "залучає" перших до культури та цивілізації. "Взагалі денаціоналізація, - писав П., -зводиться до поганого виховання, до моральної хвороби, до неповного користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, до ослаблення енергії мислі; до мерзоти запустіння на місці витиснутих, але нічим не замінених форм свідомості; до ослаблення зв'язку підростаючих поколінь з дорослими, що замінюється лише слабким зв'язком з чужим; до дезорганізації суспільства, аморальності, підлоти... Іншомовна школа, чи то буде школа у тісному розумінню, чи солдатчина, чи взагалі школа життя, має приготувати з свідомості учиш щось подібне до палімпсесту (пергаменту, з якого стерто первинний текст і написано новий, крізь який іноді проступає старий — Авт.)". При цьому П. наголошував на моральній виправданості недовіри поневоленої нації до нації гнобителів, наводячи укр. прислів'я: "Може ти, москалю, і добрий чоловік, та шинеля твоя злодій". П. засуджує ідеал слов'янофілів, пов'язаний із денаціоналізацією слов'янських племен росіянами, звертає увагу на те, що останні мислять розвиток цивілізації "за чужий рахунок". "Те що ви називаєте загальнолюдським, - звертається він до такого роду носіїв "рос. ідеї", — є тільки ваше; воно ще не обов'язкове для всіх, але ви хочете його зробити таким, отримати за це платню, але при цьому зберігати переконаність, що задарма потрудились для блага людству. Ви кажете: „З нами бог", але цього бога створили ви самі, хоча не без достатньої підстави, не без потреби для вашого власного життя, але без уваги до того, чи годиться цей бог для інших і чи схочуть або зможутьін ші увірувати в нього добровільно, або ж віра в нього має бути втиснута силою". Тим-то для обмеження потягів до русифікації (понімечення тощо) П. пропонує "право національних культур, тобто право народів на самостійне існування і розвиток".
ПРОКОПОВИЧ ТЕОФАН (ФЕОФАН)
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „МІХНОВСЬКИЙ МИКОЛА ІВАНОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
