ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
(1856-1916) - видатний укр. мислитель, поет, драматург, вчений, політичний діяч. Народився на Дрогобич-чині (с. Нагуєвичі), вчився у Львівському ун-ті (з 1875), закінчив Чернівецький ун-т (у 1891); творча і громадсько-політ. діяльність Ф. відбувалася в Галичині, цьому вельми специфічному регіоні України, який ще з XIV ст. перебував під владою Польщі, тоді як решта укр. земель до XVI ст. знаходилася в більш толерантних (у культурно-політичному плані) умовах Великого князівства Литовського. Але після третього поділу Польщі (1759) Галичина потрапила під владу Австро-Угорської монархії, культурно-політична атмосфера в якій, незважаючи на подвійний (австр. і польськ.) національний гніт, була помітно сприятливішою для формування й розвитку національної самосвідомості українців, ніж у Російській імперії, яка жорстоко душила будь-які прояви національної самосвідомості й самобутності українців (тут вже в 1848 було ліквідовано кріпацтво, а у Львівському ун-ті - найстарішому в укр. теренах - у 1849 було відкрито кафедру укр. мови; в Галичині також активно діяли національно-культурні групи і об'єднання - напр., знаменита "Руська трійка" у складі М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, яка ставила за мету об'єднання укр. земель). У радянській літературі знаходимо категоричне твердження про нібито матеріалістичний (і атеїстичний) зміст Франкового світогляду, про його нібито велику близькість до марксизму (в радянському розумінні цього терміну). Ф. й справді шанував Маркса, головним чином як вченого-економіста, і переклав укр. мовою кілька його праць (розділ XXIV "Капіталу") і деякі тексти
Ф.Енґельса. Але Ф. категорично не приймав Марксову ідею диктатури пролетаріату і не погоджувався з його тлумаченням національного питання як нібито другорядного щодо класової боротьби й "підпорядкованого" останній (ідея "пролетарського інтернаціоналізму"). Соціалістичні переконання Ф. базуються на загальнолюдських, а не класових цінностях. Майбутній соціалістичний лад Ф. мислив як вільну федерацію общин, в яких реалізується принцип найширшого самоуправління. Держави "не може бути в соціалістичному суспільстві", оскільки її існування неодмінно має відродити нерівність і призвести до "всевладдя керманичів". Шлях до соціалізму - "народне відродження", засобами якого мають бути культурницька робота, спрямована на підвищення національної самосвідомості народу, та широка освітянська діяльність, що передбачає "плекання мови, письменництва, народної освіти". Не приймаючи марксизм, Ф. мав на увазі насамперед його рос. варіант, оскільки той "виступає проти національного українського руху". Соціалістичні погляди Ф. базувалися, головним чином, на етичному ґрунті, бо саме етика вчить людину бути людиною, "змінює тваринну природу людини", веде до узгодженої праці всіх людей". У такому роді "етизації" соціалізму Ф. та багато інших укр. соціалістів виявляють специфічні риси укр. світоглядного менталітету і водночас близькість до європейського типу соціалістичної думки (згадаймо бернштайніанство, Франкфуртську школу, "філософію надії" Б. Блоха та ін.). І все ж загальна філософська позиція Ф. істотно схиляється в бік позитивістських симпатій. В основі розвитку людського суспільства, вважає Ф., лежать "загальні закони еволюції в органічній природі". Ф., на перший погляд, раціоналіст і скептик щодо мислителів ірраціоналістичного спрямування. У цьому, можливо, відчувається вплив загальнопозитивістської орієнтації Австрійської (власне - Віденської) філософської школи - як от Віденського гуртка М. Шліка або ж (вже власне на галицьких теренах) Львівсько-Варшавської школи К. Твардовського. Та, проте, як, до речі, і на грунті Львівсько-Варшавської школи маємо виразну антропологічну контроверзу щодо логіко-позитивістської домінанти в особі С. Балея (україноментальна психоаналітичної тематики), так і у творчості Ф., філософськи орієнтованої на Конта, Спенсера, Дарвіна, Бокля та ін. натуралістично-позитивістськи налаштованих авторів, спостерігаємо також контроверзу щодо позитивізму, екзистенційно налаштовану лінію, особливо помітну у філософській поезії Каменяра (зокрема, в поемах "Похорон", "Мойсей" та ш., або ж у поезії-гімні "Не пора, не пора, не пора, москалеві й ляхові служить...").
ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
