НАДЛЮДИНА
(нім. Übermensch) - ключове поняття філософії Ф. Ніцше. Образ Н. втілений ним у Заратустрі ("Так казав Заратустра"). Ніцше виходить із того, що "людина - це те, що треба подолати". Людина для Н., як і мавпа для людини, має бути "посміховищем або нестерпним соромом", адже й досі в людині "більше мавпячого, ніж у будь-яких мавп". Навіть наймудріші з людей - "це лише суперечність і суміш рослини і химери". Ніцше використовує різні метафори для опису Н. - вона є "сенс світу", вона - море, яке здатне прийняти в себе людину як брудний потік і не стати занечищеним, вона - блискавка, вона — шаленство. Отже, людина -лише перехідний етап між мавпою і Н. "Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона -перехід і загибель".
"НАРОДЖЕННЯ ТРАГЕДІЇ З ДУХУ МУЗИКИ"
("Die Geburt der Tragoedie aus dem Geiste der Musflc", 1872) - одна з перших програмних праць 26-літнього проф. Базельського ун-ту Ф. Ніцше. Написана під впливом оцінки опери Ваґнера "Парсифаль", в якій він, на думку Ніцше, зрадив своєму вихідному діонісійському, дотеологічному, життєво-грайливому естетичному кредо і перейшов на позиції сучасного церковно-догматичного інквізиторсько-цивілізованого християнства, що тримається на слові, букві, формі, дидактичних умовностях, чим перекрив витоки титанізму, сприяв утвердженню і розповсюдженню релігійно-позитивістської культури, проти чого вони раніше виступали разом.
Критична оцінка дії Ваґнера (за що він був масово осуджений) налаштувала Ніцше на переоцінку "аполонізованого" християнства і сучасної "аполонізованої" (позитивізованої) європейської культури, що характеризувалася штучністю, естетствуванням, історизмом, богемною маргінальністю і т. ш. Тобто, "людське стало занадто людським".
Звідси відоме: "Я ввібрав у себе дух Європи -тепер я хочу нанести контрудар". І перший "контрудар" він наніс по витоках "аполонізму". Саме аполонійська діяльність Сократа і Еврипіда порушила гармонію мрійливого (звідси Елевсінські містерії), грайливо-змагального (Гомер) життя, вищим проявом якого була Музика (Ніцше сам музикант). Ця музика не "програмувалася" зверху, вона викликалась живим галілейським життям, якому притаманні були великий споюй, натуральність, покірливість, простота, несвідома мрійлива мудрість. Вершиною цієї мудрості було злиття (Містерія) людини з Богом, а вищою формою прояву - Музика. Тому містеріальна мудрість (яка прийшла з Фракії) була справжньою християнською мудрістю, що виникла задовго до Христа.
Виникнення полісу зруйнувало діонісійсько-містеріальну культуру. Воно породило антропологічну культуру (звідси "людське, занадто людське"). Носіями її й стали Сократ і його послідовники. Виникає трагічний розкол між полісом і общиною, між міфом і логосом, між людиною і громадянином, між гомеризмом і сократизмом, між містерією і розумом і т.д. За цю трагедію Ніцше звинувачує Сократа ("шут", "декадент", "антигрек"), хоча не Сократ винний у виникненні нового соціального (полісного) антропологізму з його новою культурою. Сократа можна звинуватити лише в тому, що він, лікуючи розумом, прагнув удосконалити людину в межах полісу і повністю відкинув величне надбання дополісного життя з його народним духом і орфізмом; іншими словами: уникнув розв'язання проблеми трагізму епохи. Гра і змагання були основним підґрунтям народження Велетнів з відповідною титанічною духовністю (тут знаходить свої витоки ніцшеанська ідея "надлюдини"), а в полісному "громадянському суспільстві" такі витоки звичайно відсутні (звідси ніцшеанська ідея "недолюдини "). Критикуючи сократівсько-евріпідівський дидактизм і декаданс, в яких Ніцше відшукав корені сучасного європейського "поставу", він все ж таки знайшов в античному культурному просторі духовний феномен, що виріс з "містеріальної клітини еллінського гносісу" - це гомерівсько-гераклітівський "вогненний міф-мудрість". Відштовхуючись від цієї стихії, Ніцше самотужки, незважаючи на неймовірний супротив, подолав європейське, офіційне, пануюче "недолюдське" ("людське, занадто людське") і знову здійснив прорив у трагіко-надлюдське, відкривши світ Заратустри. Ради спасіння неназваної містерії ("ми безіменні") він збунтувався проти тексту заради контексту, виразив недовіру букві заради духу, скепсис щодо феноменалізму і ноуменалізму заради реалізму.
А. І. Трубенко
НАТОРП (NATORP) ПАУЛЬ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НАДЛЮДИНА“ на сторінці 1. Приємного читання.
