ЕКЗИСТЕНЦІЯ
(від лат. existo - існую) — специфічно людське існування у світі, що характеризується як "позамежове" (трансцендентальне) відносно натуралістично-психологічних параметрів буття і як посутньо незагальне — однократне, унікальне. Термін "Е." запроваджений датським мислителем К'єркеґором у 40—50-і рр. ХІХ ст.; від нього започаткована назва філософії — "екзистенціалізм". Термін "Е." етимологічно походить від лат. дієслова exsistere, яке, на відміну від дієслова sistere (що акцентує момент сталості існування - лишатися, утримувати, тривати тощо), означає процеси порушення сталості, виходу "за межі" її (виступати, виходити, виростати тощо). Це вказує на духовний характер специфіки людського існування на противагу існуванню матеріальних, субстанційних речей і явищ, оскільки духовність є унікальною ознакою людини. Люди, за християнською традицією, є тілесно тотожними істотами і різняться лише душею, яку Бог для кожної людини творить персонально і тим самим робить її принципово "позамежовою" щодо земного світу (істотою "не від світу сього"). Е., за Гайдеґґером, є інтенційним щодо об'єктивного буття "буттям-свідомістю", однократним і тому принципово неузагальнюваним "тут (ось)- буттям", лише "торканням" (а не просторовим "перебуванням в"), "світловою плямою" в бутті. Тому Е. завжди "передує сутності" (Сартр), що виступає похідною від Е. Звідси свобода Е., її принципова недермінованість зовнішніми щодо духовності чинниками, укоріненість у дусі, у "внутрішній людині".
І. В. Бичко
ЕКО (ЕСО) УМБЕРТО
(нар. 1932) - італ. письменник, культуролог, теоретик-семіотик, філософ-постмодерніст. Проф. семіотики в ун-ті м. Болонья. Творчі пошуки Е. зосереджені в царині естетики, семіотики та середньовічної культури. Тема докторської дисертації - естетика Томи Аквінського. Міжнародне визнання здобув завдяки художнім творам "Ім'я троянди" та "Маятник Фуко". Осн. твори: "Відкритий твір" (1962), "Відсутня структура (1968), "Семіотика і філософія мови" (1984), "Межі інтерпретації" (1990) та ін.
Наукове визнання Е. здобув завдяки праці "Відкритий твір", присвяченій проблемам естетики. Аналізуючи різні сфери мистецтва (літературу, музику, архітектуру і т.д.), він розглядає категорію "відкритості" і явище "твору в русі", властиве для сучасної культурної ситуації. За Е., існує два типи творів: фізично завершені, які піддягають тривалому розмноженню, та відкриті, які передбачають теоретичну та розумову співпрацю реципієнта. Поняття "відкритий твір", основними рисами якого є незавершеність і рух, поєднує естетику творчості та естетику рецепції.
Загальна тематика досліджень Е. - інтерпретація тексту, поетична мова, естетичне кодування і понадкодування, метафоризація та символізація. Усі ці проблеми він розглядає систематично і діахронічно. Семіотична система Е. є інтердисциплінарною (архітектура, епістемологія, логіка, філологія, музика). Семіотика Е. спрямована на створення "знакової енциклопедії" культури, яка може існувати як "регулююча ідея", що уможливлює пояснення реально можливих дискурсів.
О. П. Варениця
ЕЛІАДЕ МІРЧА
(1907-1986) - румунський філософ, історик релігії, етнограф, письменник. Навчався в Бухарестському унті, в кін. 20-х - у Калькутті, 4 місяці провів у гімалайському монастирі Рішикеш, навчаючись у знаменитого вчителя з йоги Свамі Шивананда. Вільно володів 8 мовами, у т. ч. санскритом. Викладав у Бухарестському ун-ті, але з причини своїх політичних поглядів у 1938 залишив країну. Проф. Сорбони і Чиказького ун-тів, прийняв амер.
громадянство, помер у Чикаго. Заснував Чиказьку школу історії релігій, для якої характерним є комплексне вивчення міфології, антропології, символіки і традиційних форм культури (к-ра історії релігій Чиказького ун-ту названа його ім'ям).
Не обмежуючи коло своїх інтересів історією релігій, Е. підкреслював, що релігія не обов'язково передбачає віру в Бога, богів чи духів, але означає досвід "священного" (термін, запозичений у Р. Отто) і, відповідно, пов'язана з ідеями існування, значення і істини. "Кригпорелігійність" підсвідомо притаманна кожній людині, навіть в умовах активності показного атеїзму.
Е. обґрунтовує "архаїчну онтологію", позначаючи цим терміном особливу форм)' філософської антропології, в якій переосмислюються праці Е. Гуссерля, Ж. Дюмезіля, Е. Дюркгейма, 3. Фройда, М. Гайдеґґера, К. Юнґа. Центральна тема - значення і взаємовідносини двох типів світогляду, що виявились у світовій історії: "архаїчного", "традиційного", "східного", "доісторичного" (або "циклічного", пов'язаного з міфом про циклічність часу) і "сучасного", "західного", "історицистського" (однолінійність і поступовість історії). Е. показує, що архаїчна людина наділяє реальністю, значимістю і смислом тільки ті предмети і дії, які причетні до трансцендентної, сакральної, міфологічної реальності, яка осягається первісним суспільством шляхом інтенційного переживання абсолютного об'єкту — "архетипу". У момент містичного ("герменевтичного", "інтуїтивного") осягання проявів сакрального (священного) практично зникає розбіжність між суб'єктом і об'єктом, людиною і абсолютом. Обумовлене структурою несвідомого прагнення "Ноmо religiosus" постійно поновлювати ці стани є причиною існування культурних універсалій ("культури архетипів").
Одна з основних тем Е. - проблема неоднозначності просторово-часових категорій у свідомості людини і суспільства. Цьому присвячена його "трилогія" - "Міф про вічне повернення" (1949), "Образи і символи" (1952), "Священне і мирське" (нім. — 1957, франц. - 1965). Поняття "священного" простору і часу притаманне традиційним культурам: простір в них мислиться неоднорідним, одні частини якісно відрізняються від інших - в одних є структура і духовний зміст, інші являють "хаос", безформну і ворожу людині протяжність. Кожен відрізок "священного" простору має "центр", точку перетину земного з небесним. Час у традиційних культурах також неоднорідний - він здатен прискорюватися і гальмуватися, регулярно поновлюватися, повертаючись назад, до джерела, що забезпечується релігійними церемоніями людей. На протилежність цьому "мирський" простір аморфний, неоформлений, а час - однолінійний, незворотній і ворожій людині. Подолання цієї "дурної тривалості" часу можливе шляхом аскетичних практик та екстазу. Цьому присвячені твори "Йога, безсмертя і свобода" (1954), "Міфи, сновидіння і містерії (1957), "Шаманство і архаїчні техніки екстазу (1951).
Ще однією темою Е. є тема "ієрофанії", тобто божественного явлення у світі, коли будь-яка мирська реальність, не втрачаючи матеріальної природи, перетворюється на реальність надприродну. Вищий приклад ієрофанії - Богоявлення Ісуса Христа. Ці теоретичні побудови знайшли втілення у художніх творах Е.: "Майтреї" (або "Ночі Бенгалії", 1933), "Дівиця Кристина" (1936), "Купальська ніч" (або "Заповідний ліс", 1955).
Фундаментальними і завершальними працями Е. як історика та феноменолога релігій є "Історія віри та релігійних ідей" (3 т., 1976-83, підготовчі матеріали до 4 тому втрачені при пожежі незадовго до смерті) і відредагована ним енциклопедія "Історія релігій" в 16 т. (1961-86).
Г. Є. Аляєв
ЕНҐЕЛЬС (ENGELS) ФРІДРІХ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЕКЗИСТЕНЦІЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
