"СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"
("La condition postmoderne: Rapport sur le savoir", 1979) - праця Ж.-Ф. Ліотара, маніфест постмодерної філософії, в якому вводяться основні постмодерні терміни - метанарратив, метарозповідь (як основний концепт) і утворені, похідні від нього: металовіствування, метадискурс, котрі виконують роль своєрідної "системи пояснень", організують життєдіяльність та функціонування суспільства, - релігія, наука, філософія, культура. Метанарративи мають чотири основні характеристики: не допускають сумніву у власній легітимності; претендують на універсальну значущість; свою явну форму отримують лише у філософії; виступають критеріями для легітимації наукового знання. Характерною рисою епохи постмодерну постає ерозія віри в метарозповіді, котрі легітимують, об'єднують та тоталізують уявлення про сучасність, у той час як філософія модерну, на думку Ліотара, була носієм фундаментальних наративів ("діалектика духу", "емансипація людства", "герменевтика смислу", "визволення суб'єкта"), які складали світоглядне та гносеологічне підґрунтя усіх сфер модерної культури. Метанарративи, на відміну від міфів, мають вектор спрямованості пошуки? такої легітимності не в минулому, а в майбутньому. Тому сучасність для Ліотара - це проект, спрямований у майбутнє. У Ліотара з'являється термін "Освенцим", котрий означає знищення проекту сучасності; саме "Освенцимом" відкривається "постсучасність", і ніяка віра після нього вже неможлива. Уцілілими після "Освенцима" залишаються лише мікронарративи, оскільки вони не мають ніякої легітимуючої сили. Прогрес науки, характерний для постсучасності, веде за собою появу множини мовних ігор, які характеризуються виключно локальним детермінізмом, а тому вони не можуть претендувати на роль універсального метадискурсу. Завдяки співіснуванню в сучасну епоху різноманітних "локально-релевантних мовних ігор", що виступають як жанри дискурсу, для сучасної філософії характерним стає радикальний плюралізм, а основною вимогою моменту — реконсфукція тотожності та утвердження чистої відмінності, відкидання таких лозунгів модерну як "єдність", "цілісність", "всезагальність" тощо. Ці відмінності не редукуються, їхнє завдання — не допустити встановлення диктатури одного жанру над іншими. Постмодерн знаходиться в безперервному пошуку нових уявлень, але не для того, щоб ними насолодитися, а щоб дати краще відчути, що існує і дещо таке, яке не можна уявити.
С. В. Куцепал
"СЛОВА ТА РЕЧІ: АРХЕОЛОГІЯ ГУМАНІТАРНИХ НАУК"
("Les mots et les choses: Une archéologie des sciences humâmes", 1967) - праця M. Фуко, в який розглядається проблема людини в історії і проблема обставин, через які в історії західноєвропейської культури Нового часу відбувались кардинальні переломи в розумінні людини. Фуко аналізує обставини, що уможливлюють нетрадиційні порівняно з європейським "егоцентризмом" способи соціального життя, інші цінності, ідеали. Він виходить із концепції мовленнєвого характеру свідомості і редукує діяльність людей до "дискурсивних практик", тому в кожній історичній епосі має існувати специфічне "проблемне поле" досягнутого на даний період рівня культурного розвитку, знання, що утворюється з дискурсів різних наукових дисциплін. Сукупність дискурсів утворює єдину систему знань — епістему. Фуко пропонує власну "археологію", яка виокремлює епістеми, на заміну історичному знанню кумулятивного типу, яке описує ті чи інші зміни, не виясняючи умови їх можливості. Фуко визначає в культурі Європи Нового часу три "епістеми": ренесансну (XVI ст.), класичну (раціоналізм XVH-XVHI віків) і сучасну (з кін. XVHI - поч. XIX ст. і до нашого часу). Головний впорядковуючий принцип всередині кожної епістеми — співвідношення "слів" і "речей". У ренесансній епістемі слова і речі тотожні між собою, навіть взаємозамінні (слово-символ). В епістемі класичного раціоналізму слова і речі співвідносяться вже опосередковано (слово-образ). У сучасній епістемі мова замикається на самій собі, виявляє своє самостійне буття (слово-знак в системі знаків).
Абсолютизація мовленнєвого характеру свідомості призводить до висновку про "смерть суб'єкта", "зникнення" людини із сучасної культури. Самостійний автор, нетрадиційна людина, яскрава особистість - той, хто має з'явитися внаслідок "відродження" суб'єкта - власне об'єкт інтересів Фуко.
І. П. Дедяєва
"СЛОВО І ОБ'ЄКТ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"СИТУАЦІЯ ПОСТМОДЕРНУ"“ на сторінці 1. Приємного читання.
