ПОЗИТИВІЗМ
(франц. positivisme, від лат. positivus -позитивний) — філософський напрям, що базується на принципі: будь-яке справжнє, "позитивне" знання можна отримати лише як результат окремих спецнаук та їх синтетичного поєднання, і що філософія як особлива наука, яка претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування. П. оформився як окрема течія в 30-х pp. XIX ст. і за свою більш як вікову історію еволюціонував у напрямі посилення вихідної тенденції до філософії науки. Творцем позитивізму, який ввів цей термін, був франц. мислитель О. Конт. Він проголосив рішучий розрив з філософською ("метафізичною") традицією, вважаючи, що наука не потребує філософії, яка стоїть над нею і слугує їй; єдиною філософією може бути синтез наукового знання. Оскільки П. не має справи з "метафізичними" проблемами, він відкидає як ідеалізм, так і матеріалізм. Осн. функція позитивістської філософії - не пояснення, а опис, і в цьому розумінні П. є своєрідним продовженням традицій Просвітництва. Представниками першої, "класичної" форми П. XIX ст., крім Конта, були Е.Літтре, Г. Вирубов, П.Лаффіт, І.Тен, Е.Ренон -у Франції; Дж. С. Мілль, Г. Спенсер - у Великій Британії; В. Лесееич, М, Троїцький, В. Івановський, П. Лавров, M. Михайловсъкий - у Росії. Спенсер, використовуючи у своїх "синтетичних" узагальненнях відкриття в природознавстві 2-ї пол. ХГХ ст., розвиває агностичне вчення про непізнаваність об'єктивної реальності, в сутність якої можна проникнути лише за допомогою релігії, а не науки. П. першої форми вплинув на формування методології природничих і суспільних наук (особливо 2-ї пол. XIX ст.). У кін. XIX ст. П. переживає кризу, яка була викликана прогресом природничо-наукового знання (знецінення багатьох "синтетичних" узагальнень, які розглядалися самим П. як вічні і незаперечні здобутки науки), докорінною революцією у фізиці (особливо 2-ї пол. XIX ст.).
Кризі 1-ї фази П. сприяв інтенсивний розвиток психологічних досліджень, який примушував звертатися до аналізу саме тих "граничних" філософських питань знання, яких усіляко уникав П., а також невдале прагнення П. довести об'єктивну зумовленість запрограмованої ним системи цінностей в межах механістичної соціології. Це примусило знову повернутися до питання про відродження філософії для науки. Трансформований П. вступає в новий, 2-й етап своєї еволюції - емпіріокритицизм. Тенденції емпіріокритицизму в подальшому розвитку переростають у неопозитивізм, виникнення якого припадає на 20-ті рр. XX ст. і який є третім, сучасним етапом еволюції позитивізму. Неопозитивізм відходить від розв'язання корінних філософських проблем і зосереджується на спеціальних логіко-методологічних дослідженнях, на аналізі мови науки.
А. І. Трубенко
ПРИРОДА І КУЛЬТУРА
Ключові поняття, які лежать в основі класифікації наук Г. Ріккерта. Визначаючи дані поняття, він виходить з того, що "ми уникнемо уявної довільності у вживанні слова "природа", якщо будемо дотримуватися первинного його значення". Продукти природи - те, що вільно виростає із землі. Продукти ж культури виробляє поле, яке людина виорала і засіяла. Отже, природа є сукупністю усього того, що виникло само собою, само народилось і представлено власному зростанню. Протилежністю природи в цьому смислі є культура, як те, що, або безпосередньо створено людиною, відповідно до певної мети, або, якщо воно вже існувало раніше, свідомо виплекане нею заради пов'язаною з ним цінності.
З даного розрізнення випливає основний поділ наук, який застосовує Рискерт, - науки про природу і науки про культуру. Науки про природу "вбачають у своїх об'єктах буття і бування, вільне від будь-якого віднесення до цінності, мета їх — вивчити загальні абстрактні відношення, по можливості закони, значущість яких розповсюджується на це буття і бування". Природа - це сукупність дійсності, яка розуміється генералізуючим чином, причому, без будь-якого віднесення до цінності. З іншого боку - історичні науки про культуру. Оскільки немає одного слова, аналогічного терміну "природа", за допомогою якого можна було б охарактеризувати дані науки з погляду їх предмета і методу, то потрібно зазначити наступне: "Як науки про культуру, вони вивчають об'єкти, віднесені до загальних культурних цінностей; як історичні науки, вони зображують їх одиничний розвиток у його особливості та індивідуальності, а те, що їх об'єкти є процесами культури, дає історичному методу і принцип утворення понять, оскільки суттєвим для них є лише те, що у своїй індивідуальній особливості має значення для визначальної культурної цінності. Тому, індивідуалізуючи, вони вибирають із дійсності як "культуру" дещо інше, ніж природничі науки, які розглядають генералізуючим чином ту ж дійсність як "природу".
"ПРО ПОНЯТТЯ ФІЛОСОФІЇ"
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПОЗИТИВІЗМ“ на сторінці 1. Приємного читання.
