СХОЛАСТИКА
(лат. scholastica, від schola — школа) — шкільна наука, шкільний рух у період західнохристиянського Середньовіччя; релігійно-філософські вчення, що, на противагу містиці, вбачали шлях осягнення Бога в логіці та дискурсі. Для С. (ІХ-XV ст.) характерним є те, що наука і філософія ґрунтувались на християнських істинах, які мали свій вираз у догмах. Проте, і в цей час було висловлено багато /гумок, що не узгоджувались з догмами християнства, особливо під прикриттям вчення про подвійну істину. В історії С. вирізняють три етапи: рання, середня і пізня.
Рання С. (ІХ-ХІІ ст.) стоїть на ґрунті нерозчленовування, взаємопроникнення науки, філософії, теології. Будується на платонізмі і неоплатонізмі. Вивчає і систематизує філософські здобутки патристичної доби. Характеризується оформленням схоластичного методу ("sic et non" - "так чи ні") у зв'язку з осмисленням специфічної цінності та специфічних результатів діяльності розсудку і у зв'язку з дискусією про універсали. Визначними культурно-освітніми центрами в цей час стають філософські школи. Осередком "граматичних студій" вважалась Шартрська школа, одним із головних завдань якої було розв'язання проблеми "слова" (імені) і "мови", через яку її представники намагались вирішувати всі інші питання. Іоанн Солсберійський - вихованець цієї школи - підкреслював, що "граматика є колискою усякої філософії". Видатними представниками цієї школи були брати Бернар і Тєррі Шартрські, Ґільом де Коти. Інша відома філософська школа була сформована на базі гуртка прихильників філософії, що цікавились схоластикою, вільними мистецтвами і навіть науками, хоча і вважали, що пізнавальні зусилля людини можуть бути реалізовані виключно у сфері містичного пізнання Бога. Цей гурток склався в абатстві Св. Віктора на околиці Парижа. Засновником його був Ґільом із Шампо, а видатними представниками - Гуґо Сен-Вікторський та Ріхард Сен-Вікторський. Взагалі витоки стилю мислення, що був характерним для ранньої С. ми знаходимо ще в Алкуїна - засновника Палатинської школи при дворі Карла Великого, і у Іоанна Скота Еріуґени. Серед видатних постатей цього періоду - Адельгард з Бата, Росцелін, Я'єр Абеляр, Ґільберт Порретанський, Бернар Клервоський, Ансельм Кентерберійський та ін.
Середня С. (XIII ст.) характеризується остаточним розмежуванням науки і філософії (особливо натурфілософії) від теології, а також розповсюдженням і впливом вчення Арістотеля. Формується філософія великих Орденів, особливо францисканського і домініканського. Це час завершених релігійно-філософських систем. Серед них системи Альберта Великого, Александра Гельського, Бонавентури, Фоми Аквінського, Іоанна Дунса Скота, Роберта Гросетеста, Роджера Бекона. Це час палких дискусій між послідовниками Авґустина, Арістотеля і Аверроеса; між томістами і скотистами. Середня С. розробила і внесла у філософську скарбницю докази буття Бога, божественного творення; запропонувала шляхи вирішення проблеми універсалій, співвідношення віри і розуму. Це був час великих філософсько-теологічних енциклопедій.
Пізня С. (ХІV-ХV ст.) характеризується раціоналістичною систематизацією теологічного знання (внаслідок якої термін "С." отримав негативний зміст), подальшим формуванням природознавчого та натурфілософського мислення, виробленням логіки та метафізики ірраціоналістичного спрямування, остаточним відмежуванням містики від церковної теології. У цей період зростає впливовість номіналізму. У зв'язку з тим, що з поч. XIV ст. церква вже остаточно віддала перевагу томізму, С. з релігійного боку перетворилась на історію томізму. Найвпливовіші представники пізньої С: Альберт Саксонський, Іоанн Бурідан, Ніколай Орезмський, Вільям Оккам тощо. У період Гуманізму, Відродження, Реформації С. перестала бути єдино можливою формою західної науки і філософії.
ТАТІАН
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СХОЛАСТИКА“ на сторінці 1. Приємного читання.
