ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
(1893—1933) — укр. письменник, культуролог, ідеолог укр. Відродження 20-х рр. (т. зв. "розстріляного Відродження"), організатор мистецьких угрупувань В АПЛІТЕ, ПРОЛІФРОНТ та ін. Філософська позиція X., формально "марксистсько-ленінська", насправді була особистісною (в дусі І. Франка, М.Драгоманова, інших україноментальних тлумачень соціалістичних ідей) рецепцією марксизму. На початку 20-х рр. між творчими групами укр. літературно-художньої інтелігенції точилися дискусії про місце укр. культури у світовому культурному процесі, на базі яких розгорілася загальноукраїнська літературна дискусія 1925-28. У ході дискусії X. у серії памфлетів висуває ідею т. зв. "азійського ренесансу". Західноєвропейське суспільство, наголошує X., вичерпало свою творчу енергію і скочується до духовної імпотенції. Тому потрібний потужний духовний імпульс, джерелом якого має стати енергія Сходу, щоби заново "збудувати" Європу. Як же має статися "передача" цього імпульсу на Захід? Його може передати лише культура європейського типу. Рос. культура (зокрема, художня) виконати таку функцію принципово нездатна внаслідок свого швидше азійського, ніж європейського характеру, про що свідчить її "пасивно-страждальний" ідеал, або те, що М. Зеров образно змалював як "млявість" рос. "кающегося дворянина". Функцію цю може взяти на себе звільнена від колоніального гніту "азійської" Російської імперії Україна з її чітко вираженим європейським типом культури. Тому необхідно рипуче змінити культурну орієнтацію України з Росії (така орієнтація в останні століття була зумовлена колоніальною залежністю від північного сусіда) на Європу, на західний ідеал "громадянської людини" як активно-діяльної істоти. Звідси енергійне гасло X. -"Геть від Москви!". "Від Котляревського, Гулака, Метлинського, через „братчиків" до нашого часу включно, українська інтелігенція, за винятком кількох бунтарів, - міркує X., — страждала і страждає на культурне позадництво. Без російського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку". Не заперечуючи цінності рос. культури самої по собі, X. наполягає на необхідності самостійного розвитку культури рідного краю. "Давид Штраус, -закидає X., - ...кинув колись такий цікавий афоризм: „Можливо Сиріус і більший за Сонце, але від нього не спіє наш виноград". Отже, коли російське мистецтво — велике й могутнє, то це буквально нічого не доказує... Виноград національного відродження не мириться з тим, хоч і прекрасним, - але в силу багатьох і відомих історичних непорозумінь - далеким сонцем". І далі: "Поляки ніколи не дали б
Міцкевича, коли б вони не покинули орієнтуватись на московське мистецтво. Справа в тому, що російська література тяжить над нами в віках, як господар становища, який привчив нашу психіку до рабського наслідування". Наводячи слова Бєлінського про те, що йому видається смішним навіть думати, що в поезії малоросіян може щось розвинутися, X. зауважує: "Цією красномовною і пікантною цитатою ми зовсім не думаємо обвинувачувати Бєлінського у шовінізмі, ми цим хочемо підкреслити, якою ненавистю до української поезії було просякнуто ту літературу, що в неї радять нам учитись наші москвофіли. Це зовсім не значить, що ми цю літературу не любимо, а це значить, що ми органічно не можемо на ній виховуватись". Орієнтація X. і його численних однодумців на Європу підтримувалася і одним з авторитетних укр. філософів того часу В. Юринцем, який теж брав активну участь у дискусії: "Є глибока неусвідомлена інтуїція в поклику Хвильового до Європи. Це заклик до створення в нас героїчної, конструктивістськи ясної психіки на місце нашої плаксиво-сентиментальної, рабськи поетичної. Це протест проти нашої розмазаності, безініціативності, пагубний наслідок нашого поневолення в минулім". Світоглядні настанови укр. відродження 20-х рр. X. тлумачив як "романтичний вітаїзм" (від лат. vita — життя, що являв собою активно-творчу, одухотворено-відроджувальну форму мистецького світовідчуття). Разом з Тичининим "кларнетизмом" ("світлоритмом") романтичний вітаїзм становив смислове ядро стилю укр. відродження. Визначаючи художню природу романтичного віталізму, X. не вбачає тут суперечності з історичним матеріалізмом. "Історичний матеріалізм, - наголошує X, — ніколи не відхиляє психологічного фактору. Навпаки, він припускає його дію, вважає її за цілком нормальне явище в громадському житті. Коли психологічний чинник діє в громадському житті, а жива людина ідентична цьому факторові, то, очевидно, історію робить не тільки економіка, але живі люди". І далі: "Жива людина є громадська людина. Класичний тип громадської людини вироблено Заходом... Отже, не можна мислити соціального критерію без психологічної Європи". Орієнтацію на Європу X. і його однодумці розуміли не в буквально-вульгарному сенсі "схиляння" перед нею (інакше це було б тим самим "позадництвом" - тільки не "російським", а "європейським"), а "як психологічну категорію, певний тип культурного фактора в історичному процесі". Іншими словами, орієнтація на Європу означає повернення до своїх культурних джерел, відродження укр. (європейської за ментальним типом) культури. Кін. 20-х рр., на жаль, став і кінцем укр. відродження. Починалася перша хвиля масових репресій. Зрозумівши марність зусиль у рамках тоталітарної радянської імперії національно-культурного відродження України, X. покінчив життя самогубством.
ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ХВИЛЬОВИЙ (СПРАВЖ. ПРІЗВ. ФІТІЛЬОВ) МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ“ на сторінці 1. Приємного читання.
