НОЕЗІС І НОЕМА
(грец. - мислення, осягання, усвідомлення; - мислимий зміст, думка) - запозичені Е. Гуссерлем в античної філософії терміни для позначення "процесуальної" сторони пізнавальної активності свідомості (ноезіс), які характеризують інтенсивні риси свідомості, її спрямованість на предмет, як акт надання йому (предмету) сенсу. Інтенційна конститутивна активність ноетичних актів формує їх ноематичний корелят, предметний сенс як такий (інтенційний об'єкт, "феномен") - ноему.
І. В. Бичко
ОНТИЧНЕ
Термін екзистенційної філософії М. Гайдеґґера, яким позначається рівень сущого (предметно-чуттєвого світу) - das Seiende, на відміну від онтологічного, власне буттєвого рівня, що є умовою можливості самого сущого - das Sein. Специфічна роль належить людському існуванню (Das Dasein), яке є "сущим, яке існує за межами самого сущого... близько самого буття" і яке тому є "онтично найближчим", але "онтологічно — найдальшим".
І. В. Бичко
ОНТОЛОГІЯ
(від грец. вчення) - вчення про найзагальніші принципи, визначення і категорії буття і сущого. О. виникає ще в античній філософії (досократики), але сам термія вводиться в 1613 Р. Ґокленіусом. Кант критично аналізує поняття О., тлумачачи його як "аналітику розсудку", яка пропонує принцип покладання реальності в пізнанні. У філософії кін. ХІХ -поч. XX ст. накреслюється т. зв. "онтологічний поворот", який заперечує новочасну редукцію людини до ролі лише "суб'єкта пізнання" ("онтологічний суб'єкт" К'єркеґора), пропонує "теорію предметності" (Майнонґ), вчення про інтенційність свідомості (феноменологія предметностей свідомості Гуссерля) і про спосіб буття цінностей Шелер). Найхарактернішим виявом "онтологічного повороту" є позиція Гайдеґґера, який відкидає всю посократівську позицію щодо буття як "метафізичну" - "оптичну", а не онтологічну (таку, що розглядає буття як умову можливості сущого, а не як просто предметно-чуттєвий світ), таку, що здатна тільки "безсило ковзати по поверхні буття, але не сягати самого буття". Для лінгвістичної філософії О. редукується лише до "формальної семантики", тобто до існування певного роду "мовних каркасів", фундаментальні основи яких (аксіоматичний базис) є критерієм означеності (неозначеності) - істинності (хибності), тобто "існування" ("неіснування") змісту тих або інших висловлювань.
І. В. Бичко
ОРТЕҐА-І-ҐАССЕТ (ORTEGA У GASSET) ХОСЕ
(1883-1955) - ісп. філософ, засновник раціовіталізму. Освіту отримав у Мадридському ун-ті та ун-тах Німеччини. Концепція О.-і-Ґ. — це синтез і переосмислення ідей ним. класичної філософії, Марбурзької школи неокантіанства, "філософії життя", феноменології, екзистенціалізму і тенденцій сучасної науки. Осн. праці: "Дегуманізація мистецтва" (1925), "Повстання мас" (1929), "Що таке філософії" (1929, повністю над рук. 1957), "Людина і люди" (1957).
Ідеї раціовіталізму викладені в праці "Що таке філософія", в якій автор акцентує увагу на провідній ролі конструктивної свідомості людини і універсалізує цей науковий метод, а також піддає критиці раціоналістичну традицію Нового часу за постулювання як універсального гносеологічного інструмента поняття "чистий розум". За допомогою лише "чистого розуму" не можливо охопити всю сукупність людського буття, сферу ірраціонального в індивідуальному та соціальному житті. Необхідно провести реформу філософії, чітко визначивши її предмет і завдання, по-новому зрозуміти зв'язок світу і людини. Відправною точкою є поняття життя, яке розуміється як " співбуття-у-світі".
У центрі уваги О.-і-Ґ. - вчення про людину, що звернене до існування людини як індивіда, до особистісних структур її буття і свідомості. Предмет філософії - життя людини як "співбуття-у-світі", як "радикальна реальність", що розкривається через формулу: "Я - це Я і мої обставини". Життя - це проблема, яку повинен вирішувати кожний, а життєвий світ у кожний момент - лише коло можливостей, внаслідок чого людина завжди опиняється перед вибором, здійснюючи свій індивідуальний проект, свою свободу. Єдність людини і світу, спонтанні джерела її життя можна осягнути за допомогою життєвого (вітального) розуму, який за своєю суттю є розумом активним і творчим і який приходить на зміну "чистому розуму" Нового часу, що виявився нездатним охопити всю сукупність людського буття, сферу ірраціонального в індивідуальному і соціальному житті. Життя - виявлення вітальної сили, це одвічний рух, становлення, зміна, а тому його сутністю є час, незворотний, обмежений, конкретно-історичний і необхідним чином пов'язаний із змістом людської діяльності, а тому — це сама історії. Жити - означає здійснювати власний проект. Вибір засобів і мети - завдання розуму, який, таким чином, стає життєвим розумом, а також розумом історичним. Функція життєвого розуму - в самовитлумаченні життя, яке полягає у творенні світоглядів, що визначають ціннісні координати людської діяльності. Поняття життя з необхідністю породжує нову ідею буття, нову онтологію. "Життя-серед-обставин", "життя-у-світі" — ось істинне, первинне буття. Це є нове розуміння самої філософії, яка долає суб'єктивізм, залишаючи його як пройдений етап, що і є завданням сучасної філософії.
У соціологічній концепції О.-і-Ґ., яка викладена в праці "Людина та люди" протиставляє соціальне відношення міжіндивідуальному, стверджує автономність, відносну незалежність спонтанних проявів індивідуального життя, якому відповідає міжіндивідуальне відношення. Інтеріндивідуальне відношення — це вияв автономності, відносної незалежності спонтанних проявів індивідуального життя, в основі якого лежить особистісне, інтимне, авторське відношення, тобто вільний індивідуальний вибір. Соціальне постає контроверзою індивідуального. Воно є примусовим і діє за незалежними від людини законами. Виявленням соціального є звичай, основними рисами якого є екстраіндивідуальність, безособистісність, відсутність сенсу для того, хто їх виконує, це є соціальна вимога.
Продовженням такого погляду на природу соціального є концепція "людини-маси" - людини, не спроможної боротися з обставинами, яка повністю залежить від них і не здатна реалізувати власний проект. У суспільстві людина маси протистоїть "обраній меншості", яка бере на себе обов'язки і складнощі, здійснюючи постійні зусилля для вдосконалення себе і оточуючого світу. Такий стан речей призводить до намагання мас правити світом, спрямовувати процес цивілізації. Складається кризова ситуація - бунт мас.
Культуру О.-і-Ґ. тлумачить як систему ідей про світ і людину, що принципово відрізняється від ідей науки і масової культури. Якщо ідеї науки людина знає, то ідеями культури вона живе, це частина її повсякденного життя. Істинна культура - це "жива" культура, до якої людина звертається в силу спонтанної внутрішньої потреби. Культура XX ст. опинилась у кризовому стані і переживає перехідний період, пов'язаний з тим, що на зміну "чистому розуму" піднімається "вітальний розум", який несе із собою спонтанну, життєву культуру.
За змістом філософія О.-і-Ґ. — один із варіантів історицизму з яскраво вираженим футуристичним спрямуванням. О.-і-Ґ. прагне передбачити можливі перспективи розвитку людини, культури, суспільства в найближчому майбутньому.
Н. А. Аверкіна
ОРТЕҐІАНСТВО
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НОЕЗІС І НОЕМА“ на сторінці 1. Приємного читання.
