СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.
На початку XIX ст. у розвитку філософії виникає ситуація, за якої філософська парадигма Нового часу, орієнтована на ототожнення основних характеристик світу зі специфічними характеристиками природи (механістичний матеріалізм ХУІІ-ХVІІІ ст.) або "світового" духу (розуму), структурно адекватного природі (принцип "тотожності мислення і буття" нім. ідеалізму XIX ст.), що була втілена в раціоналістичній програмі Просвітництва, вступає в стадію кризи.
У той час починає формуватися нова філософська парадигма, яка протиставляє традиції Нового часу альтернативні акценти в змісті філософування: традиційно просвітницькому об'єктивізму протиставляється суб'єктивізм, раціоналізму — ірраціоналізм, натуралістичному сцієнтизм)' - гуманізм, фаталістично забарвленому детермінізму -волюнтаристський лібералізм, механістичній унітарності буття -вітальний універсум "життєвого пориву", "несвідомих потягів", активних "вибухів" волі тощо.
Формується критичне ставлення до абсолютного ідеалізму Геґеля - И. Ф. Гербарт, Я. Фріз, А. Тренделенбурґ, А. Шопенгауер. С. К'єркеґор - попередник філософії існування ("екзистенціалізму") - піддає нищівній критиці принципи об'єктивності пізнання ("данський анти-Геґель") та обґрунтовує новий антропологізм; на противагу жорсткій однозначності раціоналістичного розуміння істини висуває концепцію особистішої ("екзистенціальної") істини. Ф. Брентнано демонструє негативне ставлення загалом до нім. Ідеалізму.
Людська цивілізація в ХІХ і, особливо, XX ст. вперше набуває "зримих" рис уселюдськості, "планетарності". Зокрема і філософія вперше за всю свою історію стає реально "світовою філософією" -її провідні напрями та школи здобувають статус світових тенденцій філософської думки.
У 2-й пол. ХІХ - на поч. XX ст. виникають філософські течії, представники яких закликають повернутися до видатних мислителів класичної традиції, водночас "прочитують" класиків нетрадиційно, з позицій завдань сучасності. Тому цілком закономірним феноменом філософії можна вважати виникнення англо-амер. - Ф. Бредлі, Д.Ройс, Б. Бозомкет, Д. Мак-Таґґарт, Р.Д.Коллінґвуд, італ. -Б. Кроче, Д. Джентіпе, нім. - Р. Кронер, З. Марк, А. Ліберт, франц. -Ж. Валь, А. Кожев, Ж. Іпполіт та рос. - І. Ільїн неогегельянства.
Після виходу праці О.Лібмана "Кант і епігони" (1865), в якій автор висунув гасло "Назад до Канта!", виникають неокантіанські школи - Марбурзька (Г. Коген, ТІ. Наторп, Е. Кассірер) і Баденська (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е.Ласк) та ін. Формується фікціоналізм Г. Файгінґера.
Криза класичного філософування виявляється в усвідомленні філософами неспроможності використання традиційних підходів і світоглядно-методологічних орієнтацій для розв'язання нових проблем, що постають перед філософською думкою на тому чи іншому етапі розвитку.
Одними з перших виступили з вимогою докорінної зміни традиційного (просвітницького) способу філософування представники нім. романтизму. Ірраціоналістична антитеза раціоналістичній традиції Просвітництва постає з творів представників філософії життя, яка об'єднала таких несхожих і одночасно єдиних за своїми установками на світ мислителів, як А. Шопенгауер, Е. фон Гартман, Ф. Ніцше, В. Дільтей, Г. Зіммель, Е. Шпранґер, А. Берґсон, О. Шпенґлер, З. Фройд та ін.
Провідним філософським напрямом класичного періоду розвитку нової філософії був матеріалізм у його механістично-натуралістичній формі, який набув вищої точки розвитку в антропологічному матеріалізмі Л. Фоєрбаха. У результаті кризи класичної філософії матеріалізм вироджується у відверто натуралістичну форму "вульгарного матеріалізму" (Л.Бюхнер, К.Фоґт, Я. Молешотт). Спроби критично переосмислити зміст матеріалістичної лінії в умовах кризи призводять до посилення суб'єктивістських моментів досвіду, на який значною мірою спирався старий матеріалізм. У результаті притаманний старому матеріалізму "культ науки" вироджується у відвертий сцієнтизм, а віра в абсолютну цінність розуму набуває форми жорсткого логіцизму та формалізму. Поєднання даних тенденцій призводить до позитивізму ("позитивної філософії"), що стає одним з провідних напрямів світової філософії. Позитивізм ("перший") виникає у Франції в 1830-х рр. (О. Конт), потім в Англії {Д. С. Мілль, Г. Спенсер) та інших країнах. У 2-й пол. XIX ст. розпочинається "друга" історична форма позитивізму (Е. Мах, Р. Авенаріустг ін.), а в XX ст. - "третя" (неопозитивізм).
Такою є коротка характеристика складної динаміки процесів творчої трансформації кризової філософської парадигми Нового часу в нову -сучасну - філософську парадигму.
М. д. Рєшєтник
АВЕНАРІУС (AVENARIUS) РІХАРД
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „СВІТОВА ФІЛОСОФІЯ XIX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.
