ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО
Особливість процесу розуміння, пов'язана з циклічним характером останнього — щоби щось зрозуміти, його спершу треба пояснити, але щоб його пояснити, треба спершу його ж зрозуміти. У такому плані ідею Г. к. зустрічаємо вже в Шляйєрмахера і Дільтея (і ще раніше). У Гайдеґґера Г. к., оскільки воно виражає взаємообумовленість тлумачення буття людиною і людського самовитлумачення, набирає характеру проблеми не стільки виходу з Г.к., скільки пошуку вірного способу входження в нього. У Ґадамера Г. к. виявляє себе в судженні, що мовна традиція, в якій укорінена людина, становить одночасно і предмет розуміння і його основу: людина має зрозуміти те, всередині чого вона відпочатково перебуває.
І. В. Бичко
ГІЛЬДЕБРАНД ДИТРІХ, ФОН
(1889-1977) - нім. філософ-феноменолог і католицький богослов. Учень Е. Гуссерля і А. Райнаха, опонент М. Гайдеґґера. Осн. праці: "Метафізика спільності. Дослідження сутності і цінності суспільних відносин (1930, рос. пер. - "Метафізика комунікації"), "Основні моральні принципи" (1933), "Перетворення християнства" (1940), "Християнська етика" (1953), "Що таке філософія?" (1960), "Сутність любові" (1971, рос. пер. - "Метафізика любові"), "Естетика" (т. 1-2, 1977-84). Г. є унікальним поєднанням філософа феноменологічного спрямування і католицького мислителя. Він дає власне тлумачення феноменології, пов'язуючи її з Платоном і Августином, одночасно розвиваючи класичну богословську традицію, що йде він Томи Аквінського. Активна антинацистська позиція створила йому великий громадський авторитет. Папа Пій ХІІ назвав Г. "доктором церкви XX століття".
Початковою категорією, яка є засадничою для конструювання "спільностей", є для Г. категорія "духовного контакту" у двох його різновидах: особистісний "я-ти контакт", спрямований від однієї особистості до іншої (як це має місце в любові і ненависті), і "ми-контакт", наявність якого обумовлена об'єктивним об'єднанням у певній ситуації^ в спільній дії, залученні до спільної цінності та ш. На відміну від "контактів" і "об'єднань", які, можливо, виникають при цьому (якщо контакти мають "позитивний" характер), суттєво нову форму об'єктивного взаємозв'язку між людьми являє собою "єдність", в якій об'єднання досягає своєї кульмінації. Найближчим і найбільш інтенсивним фактором виникнення єдності є любов (взаємна). Метафізика любові Г. є прямим продовженням Шелерової теорії симпатії та матеріальної етики цінностей. Це виявляється перш за все в тлумаченні Г. любові як "ціннісної відповіді" (відповіді на цінність іншої особистості), тобто специфічного сприйняття і реакції на об'єктивну цінність, при цьому любов виступає далеко не єдиною ціннісною відповіддю (не кажучи вже про різновиди самої любові), що означає існування різних за сутністю та ієрархією суб'єктивних матеріальних цінностей. Г. практично не переймається онтологічно-гносеологічною проблематикою, залишаючи її за дужками феноменологічного аналізу конкретних сутностей. Феноменологічний метод Г. підкреслено неонтологічний, тому він не приймає гайдеґґерівський шлях розвитку феноменології.
Г. Є. Аляєв
"НОМО LUDENS"
(1938) - робота нідерланд. філософа Й.Гейзінґи. У перекладі означає - "людина, яка грається". Автор відстоює тезу про ігровий характер культури. Гра давніша за культуру, вона передує їй, створює культуру. У концепції Гейзінґи Гра - це культурно-історична універсалія. Як суспільний імпульс, більш сталий ніж сама культура, вона з давнини заповнювала життя і змушувала зростати форми архаїчної культури. Культ переріс у священну гру. Поезія народилась з гри і почала жити, завдяки ігровим формам. Музика і танок завжди були грою. Мудрість і знання знаходили свій вираз в освячених змаганнях. Право виокремилось із звичаїв соціальної гри. Гейзінґа впевнений, що культура в її найдавніших формах "грається". "Культура народжується не як гра, не з гри, а в грі". Вона як феномен культури - "вільна дія або заняття, що здійснюється всередині встановлених меж простору і часу за добровільно прийнятими, але абсолютно обов'язковими правилами, з метою, яка міститься в самій цій дії і яка супроводжується почуттям напруження і радості, а також усвідомленням "іншого буття " порівняно з "повсякденним буттям". Гра міститься в глибинних основах душевного життя людини.
Гейзінґа підкреслює тенденцію поступового зменшення ігрового елемента в культурі. Витіснення Гри, яке починається в XVIII ст., майже закінчується в ХІХ ст. Духом суспільства починає володіти тверезе, прозаїчне почуття користі. Дух утилітаризму і раціоналізму знищує таїнство і проголошує людину вільною від вини і гріха. Пізньобуржуазна культура втрачає ігрову традицію, а там, де вона грається, ця Гра виявляється фальшивою. Гра, сповнена естетичними моментами, яка творила духовні цінності — раніше культуро-творчий фактор, тепер перетворилась на сурогат ігрової діяльності -спорт. Він, у свою чергу, переродився на науково-технічно організований азарт. Духовне напруження культурної Гри, за думкою Гейзінґи, втратило навіть мистецтво. У ньому уособились два аспекти художньої діяльності: вільно-творчий і суспільно-значимий. Маса людей споживає мистецтво, але не творить його сама.
Аналіз сучасної свідомості автор супроводжує поняттям "пуелірізм", яке передає наївність і пустотливість одночасно. Пуелірізм протилежний ігровій свідомості, він несе в собі несамостійність, грубість і нетерпимість юнацтва. У пуелірізації культури провідну роль зіграв виступ напівосвіченої маси в духовне спілкування, що призвело до девальвації духовних цінностей. Шляхом перевтілення культури вчений вбачає розповсюдження нового суспільного духу. Необхідно відродити в широкій культурній свідомості первинну ігрову природу. Концепція "культури-гри" констатує уявну модель культури, яка базується на гуманістичних цінностях, що вступили в протиріччя з реальністю XX ст.
Н. А. Аверкіна
ГОРИЗОНТ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ГЕРМЕНЕВТИЧНЕ КОЛО“ на сторінці 1. Приємного читання.
