КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД
(1632-1718). Представник групи Кембриджських платоніків. Його теоретичні погляди вирізняються тим, що К. заперечував припущення про існування внутрішніх (innate) ідей. Водночас провадив розгорнуту полеміку з філософськими основами Т.Гоббса, зокрема принципами його політичної філософії. К переглядає на власних підставах теорію природних закони), а також теорію моралі, згідно з розв'язанням проблеми добра та зла в суспільстві. Як прихильник християнізованого неоплатонізму в парадигмі нової філософії він заперечує існування залежності моральних законів від суспільних законів та волі суверена. К., всупереч Гоббсу, не визнає за людиною принципово індивідуалізованого та егоїстичного існування. Доброчинність постає як наслідок взаємодії людей у суспільстві. Відтак, те, що є добром для людини, співмірне з тим, що є добром для суспільства. Суспільне благо є найвищим законом існування суспільства. Основна робота К - "De legibus naturae" (1672).
ЛА МЕТРІ (LA METTRIE) ЖУЛЬЄН ОФФРЕ ДЕ, ЛАМЕТРІ
(1709-1751) - франц. філософ, послідовний матеріаліст у дослідженні природи, людини та її розумових здібностей, суспільства. Вперше в новій філософії просвітництва у Франції системно застосував принципи матеріалізму до створення філософської теорії. Використовував та розвивав погляд на природу як на історичний процес. Автор фундаментальних праць "Природна історія душі" (1745) та "Людина-машина" ("L'Homme Machine", 1747). Філософ розглядає свідомість як функцію, властивість матерії. Тому не існує жодної потреби означувати духовне начало в життєдіяльності людини. Проте жива істота не є простим механізмом. Л. зумовлює принципи ускладнення, які супроводжують розвиток живої істоти та людини. Різні щаблі розвитку визначаються відмінними комплексними структурами матерії. Цим стверджується шлях від найпростіших матеріальних форм до найскладнішого біологічного механізму - людини. У жодному контексті не порушував у своїх працях питання існування Бога та проблему безсмертя душі.
"ЛЕВІАФАН"
або "Матерія, форма і влада держави церковної і громадської" ("Leviathan, or The matter, form and power of a commonwealth ecclesiastical and civil", 1651) - твір англ. філософа Т.Гоббса. Написаний як апологія абсолютної влади держави. Держава порівнюється з біблейським чудовиськом, і Гоббс у своєму творі підкреслює пріоритет держави перед церквою і необхідність перетворення релігії на прерогативу державної влади. Разом з тим, він стверджує своїм твором законність тієї форми правління, яка була встановлена в Англії в результаті перемоги буржуазної революції. Обґрунтовується необхідність визнання нової "верховної влади" з боку всіх громадян. "Л." є найповнішим систематичним викладом соціально-політичної теорії Гоббса і, водночас, філософським обґрунтуванням цієї теорії.
Книга складається з чотирьох частин: 1) "Про людину"; 2) "Про державу"; 3) "Про християнську державу"; 4) "Про царство темряви". У першій частиш мова йде про людину. Друга частина присвячена походженню і сутності держави. Третя і четверта частини книги містять у собі критику домагання церкви на владу і самостійність по відношенню до держави.
ЛОКК (LOCKE) ДЖОН
(1632-1704) - видатний англ. філософ. Народився Рингтоні, графство Сомерсет, у сім'ї індепендента, чиновника суду. У 1652 Л. вступає до коледжу Христової церкви Оксфордського ун-ту. У 1667 він приймає запрошення лорда Антоні Ешлі Купера (графа Шефтсбері) на місце домашнього лікаря і переїжджає в Лондон. Особливий вплив на нього в цей час мали особисті товариські стосунки з Робертом Бойлем і Томасом Сіднемом, прихильниками дослідного вивчення проблем фізики та медицини відповідно. У 1668 Л. обирають членом Лондонського королівського тов-ва за заслуги в дослідженні природничих дисциплін.
З 1672 Л. перебуває у Франції. У 1686 Л. завершує працю над "Досвідом про людське розуміння". Після завоювання Вільгельмом ІІІ Оранським влади в Англії Л. повертається до Лондона (1689). Його політичні амбіції і схильності дають змогу перебування на значних чиновницьких посадах. Вершиною цієї діяльності стало заснування Англійського банку. З 1691 Л. припиняє активну чиновницьку діяльність і оселяється в маєтку Оте.
Загальна онтологічна концепція Л. була викладена в його праці "Елементи натуральної філософії", яка була поєднанням власних поглядів із концепціями природничників, зокрема І. Ньютона, П.Ґассенді і Р. Войля. Л. визнає існування зовнішнього середовища, яке не залежить від нашого визначення його власного існування, і може бути даним у формах людського знання. В онтологічній теорії поєднується традиційний атомізм із законами світової і земної механіки, як джерела руху та зміни. Таким чином, Л. поєднує в цілісну систему, що функціонує за єдиними законами, фрагменти об'єктивного середовища. Саме ця відкрита для майбутніх уточнень система виявляється цариною застосування людиною власних інтенцій, намірів та потреб, яка залежить від її здібностей і здатностей оперувати цією цілісністю. Ця ж система стане і предметом палких суперечок, зокрема навколо співвідношення відчуттєвих предметів та матеріальної субстанції, а також розрізнення якостей речей на первинні та вторинні. Практична значущість знання про зовнішній світ, за Л., прямо пропорційна структурі знання про структуру і механізм пізнавальних здатностей людини. Структура ж знання залежить від ставлення людини до об'єктивного середовища.
Одним із вихідних положень теорії пізнання Л. було визнання походження всього людського знання із досвіду. Це було практичне гасло емпіричної філософії, генетичне коріння якого сягає ще Епікура. Л. є продовжувачем натуралістичної лінії Ф. Бекона, Т. Гоббса і П. Ґассенді. Усталення цього принципу вимагає спростування позадосвідних, необ'єктивованих чинників і джерел знання -вроджених ідей або принципів. Об'єктом критики Л. стали головні представники трьох філософських шкіл: ідеалістично спрямовані картезіанці, зокрема Ніколи Мальбранш кембриджські платоніки на чолі з Генрі Мором і Ральфом Кадвортом; англ. філософ Герберт Чербарі, і, вчасне, Р. Декорт. Критика вроджених ідей у Л. ґрунтується на впевненості філософа в існуванні єдиного джерела знання -зовнішнього предмета, що фіксується відчуттями.
Одним із провідних понять філософії британця є поняття досвіду. У позитивному розумінні питання про походження ідей н розумі людини вирішується Л. в другій книзі "Досвіду про людське розуміння". Як джерело знання досвід має певні визначення. Л. під досвідом мав на увазі всю сукупність того, з чим людина безпосередньо має справу впродовж всього життя. Початок набутку знання розпочинається з народженням людини, коли стан її ментальної цілісності нагадує вичищену дошку. Проте факт "народження" людини має суперечливий характер. Коли ми можемо вважати людину живою істотою, яка набуває власного досвіту?
Змістом досвіду є найперше відчуття, яке надходить до органів відчуття і доводить існування зовнішніх речей. Досвід людини, збільшуючись впродовж життя, водночас формує і відчуттєву та емоційну основи психіки людини. Відповідно, з формальної точки зору досвід виявляється як сукупність простих ідей, які налаються нам у результаті дії зовнішніх предметів на наші органи відчуттів, але й результатом діяльності власне свідомості. Структура досвіду зумовлюється розрізненням ідей розуму на прості та складні, що пов'язується з розрізненням Л. якостей предметів на первинні та вторинні.
Під простими ідеями Л. мав на увазі будь-який об'єкт пізнання, який став відомий розуму безпосередньо. До простих ідей він зараховував найперше схоплені душею відчуттєві сприйняття, які мають власним джерелом зовнішній світ, а також копії з них, які затримуються в пам'яті і згодом виявляються у свідомості. Складні ж ідеї є продуктом активної діяльності, спрямованої на добування знання. Прості ідеї не можуть бути поділені на складові, складні ж ідеї утворені з простих. Саме ці роди ідей утворюють, за Л., внутрішній досвід, або ж рефлексію. Існування рефлективного способу набутку знання специфічно впливало на чіткість натуралістично чи енсуалістичного спрямування філософи, оскільки кінцевий продукт пізнання -знання — міг бути отримуваним і без взаємодій із зовнішніми об'єктами. Саме цим позиція Л. відрізняється від моністичного матеріалістичного спрямування у філософії, оскільки філософ визнавав існування двох джерел наших знань -відчуттів та рефлексії.
Шлях пізнання після утворення простих ідей має характер активної обробки цих пасивних ідей первинних і вторинних якостей в ідеї прості та складні- Саме розум виявляє власну функціональну значущість у процесі утворення складних ідей з простих. Але активність розуму, як це було і у Т. Гоббса, Л. вбачає в механічному поєднанні і роз'єднанні простих ідей. Специфікою такого поєднання, всупереч демокрітівському і епікурівському поєднанню і роз'єднанню лише однорідних елементів-часток, є можливість комбінування різноманітними елементами, що ріднить Л. з Ф. Беконом, а їх обох перетворює на філософів, що зробили істотний внесок в історію теорій пізнання. Л. розрізнював три основних способи поєднання простих ідей, які б утворювали похідні ідеї: пасивно сприйняті ідеї первинних якостей за сприяння розуму і активним чином можуть бути згруповані в ідеї, що утримують нове знання, яке не є безпосереднім сприйняттям.
З огляду на основоположні принципи онтології Л. вважав, що, безсумнівно, існують реальні підстави загальних понять. Але для Л. загальні поняття є не лише знаками, але й ідеями (відповідниками конкретно-відчуттєвих, субстанційних речей), і лише після цього -словами, які фіксують належність цих ідей в нашій мові. Полеміка філософа спрямовується в двох напрямках: проти середньовічного реалізму (представники кембриджського платонізму); і, по-друге, проти крайнього номіналізму. Проблеми концептуалізму Л. характерні всій власне атомістично-матеріалістичній парадигмі: загальне існує лише в розумі людей, у відчуттєво-досвідному ж світі існують лише одиничні речі, емпіричні субстанції.
Окрім дослідження суто пізнавальних процесів нашого мислення Л. порушує також питання упорядкування знань (епістемологія), які складають досвід нашого мислення. Проблема класифікацій знання упереджується вирішенням проблеми істинності і хибності. Л. вважав істинність і хибність властивостями речень чи мовних побудов. Проте Л. розглядає істинність як відповідність зв'язкам між ідеями зв'язків в об'єктивному довкіллі, а не лише як правильність поєднання слів у реченні. Відповідно до цієї обставини означуються і види знання, що здійснюють максимальну вимогу — зв'язки між ідеями відповідають зв'язкам між речами: інтуїтивне знання; демонстративне знання; сенситивне знання.
Крім теоретико-методологічних досліджень, Л. знаний також і як автор власної політичної концепції. Погляди Л. на суспільство і державу розвивались в зв'язку з його теоретично-пізнавальним вченням. Важливе місце в поглядах Л. на природу, людину, на виникнення суспільства і держави займає теорія природного права.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КУМБЕРЛЕНД (CUMBERLAND) РІЧАРД“ на сторінці 1. Приємного читання.
