ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД
(1880-1936) - нім. філософ, представник філософії життя, історик, один із основоположників сучасної філософії культури. По закінченні гімназії Франке, що мала високий рівень викладання класичних мов, у 1889 вступає до Галлського ун-ту, де вивчає математику та природничі науки. З 1901 навчається у Мюнхенському, а згодом Берлінському ун-тах. У 1904 захищає докторську дисертацію "Основна метафізична ідея філософії Геракліта". У 1906-11 - учитель математики та історії в гімназії Гамбурга. З 1912 Ш. - вільний літератор у Мюнхені. Перебував під впливом філософії Ґете і Ніцше. У 1935 ПІ., протестуючи проти націонал-соціалістської фальсифікації творчості Ніцше, пориває стосунки з архівом Ніцше, чим викликає невдоволення офіційної влади. Осн. твори: "Загибель Заходу: Загальні риси морфології світової історії" ("Der Untergang des Abendlandes", рос. переклад "Закат Европы") (т. 1-2, 1918-22), "Прусацтво і соціалізм" (1920), "Песимізм?" (1921), "Людина і техніка. Нарис філософії життя" (1931), "Роки рішень. Німеччина та всесвітньо-історичний розвиток" (1933), "Першопитання" й ціла низка статей.
Вихідне поняття вчення Ш. - "життя", яке розглядається у співвіднесенні з такими поняттями, як "світ", "душа", "доля", "час", "причинність" тощо. Ш. виходить із дуалізму "душі" і "світу" як абстрактного вияву "життя". "Душа" — це можливість, "світ" - це дійсність, а "життя" — це здійснення можливого. На підставі ознаки напряму можливе називається майбутнім, здійснене - минулим, а саме здійснення, що виражає сенс "життя" - теперішнє. Тому "душа" є те, що підлягає здійсненню, "світ" - уже здійснене, "життя" - сам процес здійснення. Далі Ш. вирізняє зміст понять "природа" та "історія", які означають можливі способи розуміння всієї сукупності "усвідомленого", "становлення", "усталеного", "життя" і "пережитого" у формі єдиної картини "світу". Дійсність набуває форми "історії" та форми "природи". Дійсність стає "природою", якщо "становлення" розглядається як "усталене". Дійсність стає "історією", якщо "усталене" підпорядковується "становленню". Дійсність можна споглядати як сукупність образів, картин, символів, отриманих за допомогою уявлення - так виникає світ Платона, Рембрандта, Ґете і Бетховена. Але дійсність можна розуміти в її елементах як сукупність законів, формул, систем тощо, і тоді - це світ Парменіда, Декарта, Канта і Ньютона.
"Природа" є сукупністю закономірно необхідного, причинно обумовленого; існують лише закони природи, раз і назавжди встановлені. З іншого боку, споглядання є таким актом переживання, який у процесі свого здійснення виявляється самою "історією". Пережите — уже здійснене, отже — "історія". Будь-яке здійснене ніколи не повторюється, воно однократно. Здійснене належить минулому. Проте, все пізнане - позачасове. Воно не належить ні минулому, ні майбутньому, а перебуває у чистій "наявності" і має тривалу значущість. Закони природи, таким чином, антиісторичні, вони виключають випадковість. Закони природи — це форми неорганічної необхідності. Отже, для "природи" характерні закон, систематика, причинність; для "історії" - образ, фізіогноміка, "душа". За Ш., таке розуміння світу є морфологія. Але, на думку Ш., систематика і фізіогноміка - це два способи спостереження "світу". "Світ" же є людським, особистим світом, оскільки його існування визначається людиною.
"Критикуючи ідею поступального прогресу та однолінійності світової історії ("Птоломеєвої системи історії"), Ш. обґрунтовує тезу про "історію" як здійснення можливої культури - культури як "прафеномену" будь-якої минулої та майбутньої світової "історії". По суті єдина культура розпадається при цьому на множину окремих могутніх культур — "культурних організмів", кожен із яких має власну ідею, форму та життя. Кожен "культурний організм", за Ш., має певний термін (приблизно 1000-1100 років), протягом якого він здійснює життєвий цикл, основними етапами якого є зародження, зростання, старіння та загибель; кожна культура має дитинство, юність, зрілість і старість (весна - літо - осінь - зима). Старіння і вмирання культури, за Ш., - це переродження її в цивілізацію. Отже, цивілізація - це старість культури, початок її загибелі. Саме в цьому полягає ідея "долі" як специфічного способу існування "історії", що відрізняє її від принципу причинності як специфічного способу існування "природи": справжня "історія" має "долю", але не має ніяких законів. Світова історія є історією восьми вищих культур, проте в "Загибелі Заходу" Ш. розглядає лише три історичні типи культури -Античну, Західноєвропейську та Арабську, кожній з яких відповідає певна "душа": "Аполлонівська", "Фаустівська" і "Магічна".
Філософські ідеї Ш. стимулювали розвиток оригінальних концепцій культури та знайшли відгук у творчості багатьох мислителів та діячів культури - А. Тойнбі, X. Ортеґа-і-Гассета, М. Гайдеґґера, К. Ясперса, Т. Манна, О. Ф. Лосева, Й. Мандельштама та ш.
ШТІРНЕР (STIRNER) МАКС
(псевд., справж. ім'я та прізв. Каспар Шмідт, Schmidt) (1806-1856) - прибічник Геґеля і Фоєрбаха, лівий гегельянець ("молодогегельянець"). Ш. закінчив філософський ф-т Берлшського ун-ту (1834), працював викладачем у жіночих і чоловічих гімназіях (1839-44). Автор праці "Єдиний і його власність" (1844), завдяки який став знаменитим. Відгуки на книжку були полярними -від щирого захоплення до повного заперечення. Зокрема, детальному (навіть дріб'язковому) критичному аналізу піддали даний твір К. Маркс і Ф. Енгельс у спільній праці "Німецька ідеологія" (1845-46).
В еволюції своїх поглядів ПІ. виходить із філософії Геґеля, через лише гегельянство переходить до його критики, і через Фоєрбаха приходить до обґрунтування анархістського індивідуалізму. Передусім Ш. ставить питання про незалежність людини. Фоєрбах звільнив людину від залежності від Бога, але на місце Бога поставив людину: Бог є людина, людина є Бог. Тому необхідно звільнитись і від цієї, другої залежності - від інших людей, від суспільства. За Ш., це досить легко зробити, оскільки моя залежність насправді пов'язана з "привидами", "ілюзіями", "фікціями". Не тільки Бог, як стверджував Фоєрбах, а й суспільство та всі суспільні форми - держава, нація, родина, а також усе те, що випливає із суспільства - мораль, істина, право, закон, думки, віра тощо, - є "привидами", "ілюзіями", "фікціями". Більше того, "привиди" бродять повсюди навколо нас, і я маю з ними рахуватись; вони шкідливі, навіть ворожі для мого існування. Отже, необхідно звільнитись від усіх "привидів", "ілюзій", оскільки наді мною немає нічого: лише Я сам - Єдиний. Я повинен жити не всупереч моїй природі, а в злагоді з дійсністю, керуючись особистими інтересами, власними вигодами - бути егоїстом. Бути егоїстом означає: нічому не приписувати цінності, а віднаходити її в самому собі. Отже, Ш., відкинувши всі ідеї та людські цінності як "привиди", "ілюзії", "звільняє" людину від всіляких форм матеріальної і духовної залежності. Залишається "Я", "Єдиний" і його власність.
ШТРАУС (STRAUSS) ДАВИД ФРІДРІХ
(1808-1874) - нім теолог і філософ, представник "молодогегельянства" у період революції 1848-49. ПІ. відстоював принципи конституційної монархії; після 1866 - націонал-ліберал, монархіст, противник соціалізму. Твір "Життя Ісуса" (1835-36) був присвячений критиці ортодоксального гегельянства і пошукам шляхів молодогегельянства. Не заперечуючи історичної реальності Ісуса Христа, ПІ. критикує достовірність євангельського життєписання. Застосовуючи до Нового заповіту критерії історичного дослідження, Ш. доводив, що Святе Письмо є міфологічним, подібно до віровчень інших релігій. На поставлене ним у творі "Християнське віровчення в його історичному розвитку і його суперечність сучасній науці" питання: чи є ми християнами? -Ш. відповів негативно. У творі "Стара і нова віра" (1872), наближаючись до Фоєрбаха, Ш. розкрив емоційні корені релігійних вірувань, які притаманні чуттям людської залежності від природної закономірності. На ідеях Ш. виникає і розвивається Тюбінґенська школа протестантської історії релігії.
А. І. Трубенко
РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія філософії» автора Ярошовець В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ШПЕНҐЛЕР (SPENGLER) ОСВАЛЬД“ на сторінці 1. Приємного читання.
